Раїса Харитонова «Перетинаючи межу»: поезія. – Київ, «Щек», 2021, – 119 с.
У збірці «Перетинаючи межу» Раїси Харитонової представлено зразки естетичного схоплення дійсності, яка в образному слові розкриває свою красу.
Зимові дні дрібні, мов горобці,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
дзьобають вмерзле у калюжу сонце.
«Естетичне» притаманне як погляду того, хто дивиться, так і світові природи, що постає в поезіях Раїси Харитонової джерелом натхнення, краси, збурення душевних сил.
Весна.
Наївністю Хлої прекрасна.
Не зна,
що радість бува передчасна.
Такий «неспокій» загострює бачення дійсності загалом, а звідси — поривання в «метафізику життя», схоплення дійсності як метафори-параболи, метафори-гротеску, метафори-гіперболи. Суб’єкт поезії сприймає буття як лінійно-циклічне явище: є в ньому тяглість, є розвиток, проте на лінії змін можна помітити ті самі «людські трагедії», які ставалися від зародження світу й до сьогодні..
Над прірвою ще тільки сходить жито,
а вже комусь життя нема,
хоч доля й не прожита.
Людство наступає на ті самі граблі.
Людина переживає досвід трагічної зустрічі з Часом, у якому смерть і агресія.
що з нами сталось?
від ненависті показились!
навіть літери
перебрязкуються словами:
Т погрожує пістолета/тах-тах/ми,
кулемета/та-та-та/ми,
гранаТами, сТальними Танками.
Р, наче Марс,
посеред рингу стоїть і регоче:
пропонує свій миррр
і свій рррай-ай-ай-ай:
що ті Танки-консервні-банки
проти його аРтилеРії, Ракет,
гРадів та іншого аРсеналу
«Руського миРу»?!
та ваРто йому лиш ошкіРитись –
рррррррррррр –
як не тільки Т,
а й усі трампи, макрони і меркелі
заїкати-ти-тимуться все життя!
Книжка Раїси Харитонової філософська: і саме такий погляд на світ уможливлює поєднання природної, інтимної та громадянсько-патріотичної лірики.
І світ навколо людини, і світ усередині — це різні грані реальності-буття. Важливо мати «чистий розум», здатний умоглядно доходити найважливішого, в чистому вигляді сприймаючи квінтесенцію життя. Така поезія показує, що в кожному часі мають бути ті, хто здатні розчищати мул на поверхні ріки реальності. Людина продукує в інфобіосферу стільки «сміття», що з часом замулюється око, людина сама втрачає орієнтири, бо не бачить, де добре, а де зле. А вододілом є здатність співчувати й бути людиною.
Поезія – чинник одухотворення, який за допомогою інтелекту й краси збуджує читацьку уяву. Насолода від краси в збірці поєднана з інтелектуальною рефлексією, яку виявляє суб’єкт поезії. Ні, не йдеться про створені розумом світи – лише про здатність зіставляти побачене з метафізичною мапою світу, яка є в суб’єкта цього ліричного космосу. На тій мапі одночасно бачиш своє й інакше, одвічне й проминальне, язичницьке й християнське.
і ранок голосом забутої бандури
тихесенько покликав перший
промінь,
а виспівав, а викотив Ярило!
І всотує молитву Боже світло:
Раїса Харитонова створила збірку наскрізно інтертекстуальну, причому інтертекст має стосунок до царини високої культури (літератури, малярства, архітектури). Перед нами простір, де поєднано природу й урбаністику, де відчутний мотив міграції між різними релігіями та культурами. Є тут і вірші, у яких, як на щиті Ахілла в поемі Гомера, зображено весь світ. Поезія Р. Харитонової інкорпорує в себе мистецький екфразис, відсилаючи читачів до світу європейського мистецтва. А отже, це засвідчує інтелектуальну заглибленість суб’єкта поезії, що виростає зі слова як світу культури.
Він не ікарив у дитинстві –
сидів із книжкою в руках,
та Метерлінка синій птах
йому не раз ночами снився.
У представленій збірці є щирі зізнання й розкошування в спогадах.
В твоє ім’я надихаю тепла –
нехай воно у нім триває вічно:
й тоді, коли поглине світ імла,
коли залишаться лиш попіл і зола
й стечуть сльозами поминальні свічі,
хай усміхається усім, хто вижив,
прекрасною Джокондою да Вінчі.
Є різкі інтенції – спротив падінню людини, є засудження війни, гібридних атак із боку імперського агресора.
Безсмертна смерть
на величі своїй схибнулась:
із «руською весною», з «руським
миром»
у світі клята знову чингісханить.
Ще й COVID, підлабузник її підлий,
у стайні, у квадрати чорні,
у шкаралупи, у самотність
позаганяв народ,
щоб кожен, наче Робінзон,
удень і уночі лише про неї думав…
Усе це загалом створює відчуття втрати «людського» на планеті. Трапляються тут і метафізичні узагальнення, алегорії доби, у яких — відчуття трагічного кінця.
Людство має змінитися, якщо хоче вижити й жити далі. Людина крихка, і коронавірус (один із образів у книжці) довів планеті, наскільки хистким є стан людини.
Навіщо ж тоді витрачати стільки часу, енергії, зусиль на війни?
Борис Шалагінов вважає, що «індивід, якому вдалося б повернутися до «справжнього існування» (Карл Ясперс), і був би «надлюдиною». Оскільки така людина найвищого ґатунку назавжди залишиться для сучасного європейця ідеалом, то людська історія, щоб уникнути цивілізаційного глухого кута, приречена залишатися «вічним поверненням» до такого буття». Збірка Раїси Харитонової показує черговий етап цього «вічного повернення» до себе, себто до буття й духу, який промовляє через українську людину, вписану в мапу складних світових (і, безперечно) європейських процесів. Проте це засвідчує лише те, наскільки вразливою може бути людина, яка не усвідомлює потреби буття-в-собі й буття-для-себе. Виклик коронавірусу став можливістю чергового цивілізаційного «глухого кута», якщо не буде знайдено правильного шляху.
Раїса Харитонова створила поетичний світ, у якому одвічне поєднано з моментом сьогодення. І це логічно, бо полем дії (баталій і протистоянь) у книжці є розум і серце людини.
Книжка наскрізь антропоцентрична, її художній пафос в утвердженні миру й любові. А звідси вихід у буддистський світ (образ «дзен»), що нагадує людству про зовсім інші цінності: важливість не протистояння, а спільного пошуку відповідей на фундаментальні питання. Потрібно будувати храм у собі і йти до нього, пізнаючи світ через власну енергію любові. Без любові пізнання так і залишатиметься небезпечною грою. В енергії любові немає смерті, є лише перевтілення й мандрівка крізь час:
Скажіть, чому цього жука малого,
який безстрашно із моїх долонь
злітає зараз в неосяжне небо,
назвав хтось «сонечком» колись?
Можливо, він – Ікар колишній?
У книжці поєднано традиції західноєвропейського філософування (з ідеєю філософії як дисципліни строго мислення й чистого розуму) зі східними (буддистськими) ідеями про глибинний зв’язок людини й природи. Західна цивілізація, незважаючи на спосіб чистого філософування, ішла шляхом фрагментації людини та її відчуження від світу природи. Звідси – ідея апокаліпсису і кінця світу. Фрідріх Ніцше, на думку Б. Шалагінова, відзначає в Європі «інстинкт утоми», окреслюючи «другу кризу «модерністичного проекту»»*. Збірка Раїси Харитонової виявляє, навпаки, розквіт енергій, властивих «модерністичному проєкту», підштовхуючи до думки, що така поезія засвідчує нову якість модерністської культури, естетичних шукань у площині уже метамодернізму.
Крім того, явлений у збірці буддистський світогляд дає інше уявлення про природу речей. І в поезіях Раїси Харитонової відчутна «логіка саморуху» (В. Моренець) поетичного світу від християнсько-язичницького до східно-буддистського.
Загалом мотив мандрів у збірці визначальний.
По трасі мотоциклом – до Одеси!
Хапаєш оком липень молодий.
Змиваєш Чорним морем чорні
стреси –
хай заздрять тобі Щек, Хорив і Кий.
Це не просто «мандрівка серця», а готовність зануритися в інокультурні світи, змінювати локуси, щоб створити в собі ідентичність людини глобального світу. І водночас суб’єкт поезії закорінений у біль українського народу. У такому разі йдеться про нову форму поетичної суб’єктності: глобальна, планетарна українська ідентичність. Світ не є абстрактним, у ньому належність до своєї культури визначає живильні енергії. Але енергія різних культур має акумулюватися в спільному просторі, щоб бути спрямованою на пізнання й розкриття невідомого, а не на заперечення й ворожнечу.
Після читання такої поезії виникає відчуття, що в світі немає нічого випадкового. І навіть коронавірусна пандемія в уяві суб’єкта вписується в Божий замисел, як є там місце для тих, хто має на собі тавро гріха і змушений мандрувати з часу в час, як вічний блукалець Агасфер.
Немає трильяжу, щоб – як в 3D –
тобі в анфас і профіль показав
майбутнє:
безжальний COVID і підступний
блукає світом, ніби Агасфер
Найважливіше ж — мотив любові до світу і здатність захоплюватися красою спиненої хвилини. Поетичний голос розкриває красу моменту — і в цьому східна, майже японська техніка письма, коли поет зупиняє час і вияскравлює красу квітки чи краплі роси на ній.
Раїса Харитонова уміє працювати і з «великою оптикою», і з окулярами антиквара, який має розгледіти якість того, що в руках. А тут у руках – весь світ. І поетичний суб’єкт розкриває перед читачем «великий» християнський (і водночас язичницький) світочас, показуючи, що і цей «великий час» (за Бахтіним) – лише ніщота, мізерна й нетривка, як час розпаду атома. І потрібно в тій мізерній хвилині, якою є наше життя, встигнути розгледіти найважливіше. В цьому найбільша цінність поетичної збірки «Перетинаючи межу» — у здатності пробуджувати те, що визначає ціннісний бік життя й спонукає бачити за випадковими вихорами космічний вітер, який не змінює напрямку через дрібні перепони у вигляді комет і астероїдів.
Раїса Харитонова глибинно відчуває мову й слово, часом бавлячись із матерією звуків. Маємо новаторські словообрази, самобутні метафори, які засвідчують виразний голос поетки-інтелектуалки. Так, саме інтелектуалки в сучасному розумінні новомодерної доби, оскільки своєю збіркою поетка привертає увагу читачів до соціальних і політичних проблем, а отже, ця книжка покликана змінювати суспільство. Не через риторику гасел, а через зупинені миті, у яких пізнаєш себе. І неможливо дивитися на світ як на об’єкт після прочитання такої поезії, неможливо сприймати сьогодення відокремлено від «великого» часу світового буття. Український Чорнобиль і світовий коронавірус — атоми в ланцюговій реакції одвічної боротьби Інь і Ян.
нічні двобої Інь і Ян
ніхто й ніщо не зупиняє.
Така боротьба правічна, з її полум’я народжується світ, як вважали досократики. Двічі не ввійти в ту саму ріку (Геракліт), проте законів води також не змінити. Ріка шукатиме хід посеред степів і гір, формуючи своє русло.
Поезія Раїси Харитонової стихійна, в ній закорінено те, що забезпечує «вічне повернення» людини до культури й моралі, до історичної пам’яті та духу мистецтва. Така поезія вивищує час над проминальним і дає можливість відчути в собі сили космічного еґреґору. Людина часом не знає, які джерела сховано в її єстві, а поезія допомагає акумулювати ці енергії, щоб людське в світі не зникло. Не лише ліси можуть «вимерти, як тур» (Ліна Костенко), а й людина здатна розчинятися в симулякрах, ховаючи єство за масками цинізму й байдужості. Поетичний суб’єкт збірки Р. Харитонової показує, що такі періоди вже були в історії цивілізації й вони мали трагічні наслідки для людства.
Трагедія, явлена в образі сльози, підсвічує світ очищеним світлом душі. Але ж де та межа, яка захистить душу від остаточного зламу? Людину легко надламати, й тоді життя — поламане в сльозі.
Є світ, підсвічений сльозою.
Є світ, поламаний в сльозі.
Відповідь для себе дасть кожний, хто прочитає цю книжку. Тут щирість межує із одкровенням, інтелект із духовним візіонеризмом, коли розум допомагає створити й усвідомити картинку одвічного буття, якому немає кінця-краю і яке промовляє через поета тут-і-тепер.
__________________
* Шалагінов Б. Романтики і модерністи.
Нариси з історії німецької літератури та естетики ХІХ–ХХ століть. Київ: Видавничий дім
«Києво-Могилянська академія», 2020. С. 38.
“Українська літературна газета”, ч. 20 (312), 7.10.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.