СЕКСУАЛЬНИЙ УПИР
АБО ВІДПОВІДЬ
ДРУЖИНИ
Я злизую амброзію з
губів,
Я п’ю нектар з очей
твоїх чудових,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я дегустую кислуватий
сік
Із надр
рожевосолодко-вершкових.
Я їм тебе і вдень і
уночі,
І наяву, і в мрійному
бажанні.
Та голод не вгаса до
тебе мій,
Бо ти моє єдинеє
кохання.
Олександр Зубрій
Тобі себе до решти віддаю,
Ну, чоловіче, ти у мене й кадра –
По шию всунув голову свою
У солодко-вершкові мої надра.
Отримала такий любові дар,
Мені від нього вже бракує світла.
Не пий увесь з очей моїх нектар,
Щоб від кохання твого не осліпла.
Їси мене і вдень, і
уночі,
І наяву, і в мрійному бажанні…
Ти по периметру всю обсмокчи,
Щоб я усохла від твого кохання.
Звичайно, тану від солодких слів,
До тебе маю вдячність я глибоку,
Але якби коханку ти завів,
То б трохи і мені лишилось соку.
Для тебе – сексуальний Віфлеєм,
А в мене тіло все – суцільна рана…
А що від тебе маю навзаєм?!
Ти б націдив хоч йогурту з банана!
ХАТА-ПОНЮХНО
…Дверми відкритими, як
носом,
Хатина нюхала мороз,
Я пам’ятаю все те й
досі…
І де всю ніч під
образАми
Горіла свічка на
Різдво.
Я полюбляв ті дні без
тями,
Бо скрізь було одне
їство…
Віктор КУЧЕРУК
В кутку стояв я за дверима,
Ну просто в хати на губі,
То вікнами, немов очима,
Хатина «блимала» вербі.
Як двері хати зачинялись,
А потім відчинялись знов,
Мене хатина мов ковтала,
Й тоді випльовувала мов.
Бува, засну, то діло миле,
Задам їй в груди «хропака»,
То хата ходором ходила,
Аж в Умань чуть – луна така.
Дверми відкритими, як носом,
Хатина нюхала мороз…
Як дядько в поле гній одвозив,
І як конячий віз «навоз».
Їй, бідній, дух так забивало,
Ох, мучилась од тих проблем,
Аж від натуги люто чхала,
Свистіла носом-димарем.
Я на Різдво всього потроху
Наївся так у ніч святу,
Що в хати зад – мов од гороху,
Запах так, мов розбивсь «бовтун»*.
Ні, не забуть твойого духу,
Нанюхався, аж в горлі – «ком».
Хай двері-рот ковтнуть сивухи
Й димар занюха огірком.
*Бовтун – протухле яйце.
ГРА В ЧОТИРИ НОГИ
Дві пари рук. І
піаніно.
Гра, ніби співи в
унісон.
Ведемо рух
безперебійно
До нижніх, до мажорних
зон.
У переливах різні ноти
На слух сплітаємо
акорд.
Різкі тональні
повороти
Під впливом шкіл і
різних мод.
На жаль, кінець.
Втомилось тіло
І нотний зорепад
погас.
Чомусь бажання
відлетіло.
На все приємне є свій
час.
Олексій Тичко
Дві пари рук. Фортепіано.
Регістри верхні всі – мої.
Іду згори я «тремоляндо»*
По чорних клавішах її.
Ми граємо мажорні гами
Усе униз, униз… Туше!**
І от сплітаємось ногами
І розриваєм негліже.
Дві пари ніг там і педалі,
Натискуєм сильніш, сильніш…
– Чого спинився?
Далі, далі.
Грай менует мені скоріш.
Різкі тональні повороти
І довгожданий ось момент!
Який кінець! Краплини поту.
Слизький доволі інструмент.
…У нас на ф-но уже «лабає»
Ноктюрни гарно так
дочка…
Ось, добрі люди, що
буває,
Як грають методом
Тичка.
*Тремоляндо – прийом гри на фортепіано.
**Туше – різка атака звуку.
БАНЯ І СУСІД МІЙ ВАНЯ
З весни я не купаюсь
голяка,
Не бігаю з дощем
наперегони.
І нині – теж, хоча зима
м’яка,
Бо є причина. Ні – не
забобони.
Це – погляди очима, як
у ґав,
З-за тину. Натерпівся,
годі.
А бігав як (лише
побудував
дубову лазню) – на
басейн в городі…
Сусіди по маєтку…
Сердив їх,
Як з лазні я
розпареним і голим,
Горлаючи,
підстрибуючи, біг.
Зурочили… Не знав би я
ніколи,
Що так буває; а в
йордань річну
З молитвою пірну цієї
ночі,
І викупавшись досхочу,
почну
Міцнішати. Хто хоче –
хай зурочить.
Олександр Дяченко
З весни я не купаюсь голяка,
Не хочу нариватися на сварку,
Мої сусіди заглядали в шпарку
І сталася історія така.
Була на дачі в мене фінська баня,
Не раз туди я паритись ходив
І поруч викопав – о диво з див –
З холодною водою калабаню.
Туди пірнати голим полюбляв,
І з криком я вискакував із бані
Й «шубовсть» з розмаху. А сусід мій Ваня
Із жінкою в бінокля підглядав.
І заздрив, а сусідоньку-небогу
Спокуса так ізнагла узяла –
Бо «господарство»
більше, ніж у нього,
Й вона вчащать до мене почала.
І я огородив свого басейна,
(Хотіло в чергу стать жінок село!)
Та це мене, немов того Хусейна,
Від кари врятувати не змогло.
Він підстеріг, коли ми розважались,
Підкрався тихо, неймовірно злий –
(Не витримаю цього я скандалу!) –
Будівлю дерев’яну підпалив.
Ми з переляку
вискочили голі –
Стоїть сусіда із дробовиком –
Навчив він нас гасати голяком,
З сусідкою «із’їли» ми «пуд солі».
Як стрельне із таким сердитим риком,
Ах закресали іскри по стіні!
Два в унісон – несамовиті крики,
І дві великі дірки в паркані!
УКРАЇНСЬКИЙ ВАВИЛОН
Розкинула ноги по полю дорога,
Чи з пагорбів збігла в шовкову траву,
Розсипав волосся відьмак по підлозі…
Зухвала коза заплелася в покоси…
… Ідуть ворожбити, летять босоркані,
І п’яні спокійно ступають в олжу.
Герой цього часу цитує Плутарха
Чи Будду, чи в буді впадає в ніщо.
І віником блудним шукає облуди,
Чи блуду, чи Бога, чи Бог знає що.
Пейзаж вавилонський придумав Вавилов,
Чи вичитав може, чи, може, я сам? ..
А там, де розкинула ноги по травах,
Де замах на запах – найважчий з гріхів,
Де всі босоркані цілуються вранці,
Ніколи ніхто не впадає у гнів.
Василь Кузан
В коханні мені захотілося стресу,
Дорога розкинула ноги сама…
Своїм я заїхав між них «Мерседесом»,
Під кущ волохатий ввігнавсь до керма.
Зухвала коза задивилась в покоси,
Тоді розігналась і збігла в траву
Й зухвало промекала: «Мріяти досить!
Я теж хочу, Васю, отак, наяву!»
А Будда безбожно штовхнув мене в буду…
Неначе раптово вкусила оса:
«До дна випий чашу великого блуду,
Щоб потім докладно про все написав!»
Пейзаж вавилонський придумав Вавилов –
Уява у мене працює на «п’ять»!
Аж тут де не взявся Ляшко і на вила
Хотів за ці жарти невинні піднять.
Волосся відьмак сипле знову і знову,
Воно на дорозі, неначе той мак.
Герой цього часу – Василь Кузанова –
Облудного блуду – великий мастак!
УРОК ЧИТАННЯ
Читай мене поміж рядків,
Читай мене без знаків розділових,
Читай мене без зайвих
слів…
Читай мене на відстані
стандартній…
…згори донизу, знизу
догори…
…Мов до молитви, губи
розтули.
І ззаду наперед, і
традиційно…
…Не пропускай, читай
мене наскрізно…
…Читай мене зухвало й
ніжно…
Наталка
СКОСАРЬОВА
Читай мене поміж рядків,
Читай мене без знаків розділових,
Читай мене без зайвих слів,
Як Джакомо читав нас Казанова.
Молитвою до мене говори,
Читай мене губами і не тільки,
Згори донизу, знизу догори,
І не рахуй, читав разів ти скільки.
Не пропускай, читай мене наскрізно,
Читай мене, зачитуй до дірок,
В усі дірки читай мене ти грізно…
Тобі даю я читання урок.
По палітурці ззаду мене вдар ти,
І між рядками нігтем проведи,
Читай мене на відстані стандартній
Води очима так:
туди-сюди.
Он у мені малюнок – ніби туча –
Розгладь масажним рухом сторінки,
І ритм спокійний обери таки,
Бо я буваю трохи… злочитуча!
І ззаду наперед, і традиційно,
А хочеш, то й ребром мене постав,
Читай мене завжди зухвало й ніжно,
Аби із задоволенням читав!
ЗБОЧЕННЯ
(ЛІТЕРАТУРНА
САМОПАРОДІЯ)
…В чужих обіймах ти
тремтиш,
І мовчки думаєш про
мене.
Ярослав Чорногуз
В чужих обіймах ти тремтиш
На тім кінці земного раю,
А я отут лютую лиш –
Лежу і тихо уявляю.
Кажу собі: «Іди у бар,
І всю дурну тривогу зніме,
Багато там дівчат без пар,
І ти впади в чужі обійми».
Так ні! От чудо я із див,
Волію, щоб мені ти снилась,
Тебе вже тричі уявив,
Напевно ти задовольнилась.
Щось по руці тече легке…
Любові сльози то, здається,
Це, мила, збочення таке,
Воно в нас… вірністю зоветься.
м.Київ
Редакційний колектив УЛГ долучається до привітань, які надійшли на
адресу Ярослава Чорногуза з нагоди його 50-річчя. З роси і води, друже Ярославе!