Анекдоти, легенди
та легендарні анекдоти про митців, а ще пародії на них
ПІСЛЯ ВІЙНИ в
Києві була така насичена злочинна атмосфера, що пройти вільно ввечері, ачей
вночі, не міг ніхто, аби не бути добряче пограбованим і роздягнутим.
Та й вдень не
було безпечніше, бо тоді ще не було секонд-хенду, й будь-яка одежа
користувалася великим попитом у злочинців.
Одного такого
пізнього вечора два письменники, Бочко і Чуйковський, були застукані бандюгами
в темному Пасажі.
– Скидувайте
барахлішко по-хорошому, – повиймали ті ножі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
-Та ви що, своїх
грабуватимете? – скрикнув Чуйковський.
-Які ви в сраку
свої?
– Так ми актори: оце Бучма, а я Пономаренко.
Ми ж актори, ми ж з вами однієї крові, тобто одної шобли.
– Гаразд, – неохоче похнюпилися злочинці. –
Йдіть собі. Та щоб вас на Прорізній не роздягли, ми вас проведем.Провели аж
туди і свиснули колегам-грабіжникам, аби компанія «акторів» змогла цілою дійти
додому.
Яке ж було
здивування Бочка, коли на роботі його струснув несподіваний телефонний дзвінок:
– Ах ти ж фраєр,
кентяра поганий! Хіба я не знаю, який ти Бучма? Ти Бочко! Я тебе сьогодні після
роботи заріжу за те, що ти обманув злодійський закон!
Переляканий
письменник викликав таксі під двері видавництва, скочив туди й зник.
На другий день в
кабінеті, де він працював, службовий телефон Бочка знову несподівано й надсадно
задзеленчав:
— Думаєш, ти втік
од мене? — гарчав звідти хрипкий голос. — Так от: сьогоднішнім шофером таксі
буду я…
Одне слово, Бочко
схопив серцевого нападу.
Здогадайтеся з
першого разу, а хто був оцей страшний телефонний злочинець?
Правильно, це був
колега відомого дитячого письменника й сам відомий дитячий письменник
Чуйковський.
Отут би й
подумати, яку дитячу літературу вони творили у вільний, од приколів, час.
Особливо після
цього прецеденту.
А БУЛО В КИЄВІ,
що стояли страшні сталінські часи, і Андрій Самійлович Малишко написав поему
«Полководці». Ну і, звісна річ, очікував на сталінську премію. А вона чомусь не
поспішала. Зустрілися Платон Майборода і Олесь Жолдак. Куди йти? В магазин,
ясна річ. Заходять туди, а там, звісно, на харчі чи горілку порожнісінько.
Здивувало, що в продуктовій крамниці продавалася лише книжка «Автобіографія»
Йосипа Сталіна, в шкіряному з золотом обкладі, а ціна – сміховинно мізерна.
От вони взяли їх
кілька, а Олесь Жолдак був пародистом і чи не тому умів підроблювати різні
почерки. То він там і назнаменував:
«Талантливому
украинскому поэту А.Малишко, автору поэми «Полководци». С комприветом – И.Сталин,
Москва, Кремль».
Загорнули в
обгортковий папір, заліпили сургучем і сунули до поштової скриньки поета.
Наступного дня
заходять до нього миритися, а він стоїть в урочистому костюмі, поклавши руку на
телефона, й очікує.
– Ні, ані краплі.
Не можу, – була його категорична відповідь.
– Та що сталося?
– дивуються ті.
– А от що, чекаю
на державне повідомлення про сталінську премію, – каже він.
– Що? Де? Звідки?
– «дивуються» ті.
– Не вірите? То
самі читайте, сам вождь вже мені надіслав.
І киває на
«Автобіографію» Й.Сталіна, яка урочисто лежала, розкрита на першій сторінці з
автографом. Ті прочитали, але не пройнялися аніяк.
– Ну й що тут
такого? – каже Платон Майборода.
І виймає з-за
поясу таку ж другу книгу і дає Малишкові прочитати:
«Платону
Майбороде, другу талантливого украинского поета А. Малишко, автора поеми
«Полководци». С комприветом – И.Сталин, Москва, Кремль,».
Той прочитав і
затамував подих. Однак ще не збагнув правди.
Тоді Олесь Жолдак
виймає ще одну таку ж книжку і показує в ній автограф:
«Олесю Жолдаку,
другу П. Майбороди и А.Малишко, талантливого украинского поета, автора поэми
«Полководци». С комприветом – И.Сталин, Москва, Кремль». Пауза була знаменита.
Місяців аж зо три той не запрошував їх у гості… І фокус не в тому, що Сталін
хутко помер, а Малишко премії так і не отримав, а в тому, що усі ці троє просто
лишилися живі після такого жарту з вождем.