Українська література, українська культура зазнали
непоправної втрати. Після тяжкої, тривалої хвороби на 77 році життя пішов у
кращі світи видатний український письменник, класик української сучасної пісні,
один із найяскравіших представників когорти «шістдесятників» Микола Федорович
Сингаївський.
Українське село
завжди було щедрим джерелом пісенної творчості, в якому народжувалися народні
пісні. Такою колискою, таким духовним джерелом для Миколи Федоровича
Сингаївського було його рідне село Шатрище, на Коростенщині, в Житомирській
області, де 12 листопада 1936 року у багатодітній родині хліборобів і народився
майбутній письменник. Дитинство його покоління випало на суворі, безхлібні,
безжальні і часто жорстокі роки Великої Вітчизняної. Сільські підлітки тоді не
вживали таких слів, як героїзм, безстрашність, мужність, відданість. Вони
просто жили ними, тобто жили разом з усіма: батьками, старшими братами й
сестрами, земляками – з людьми і серед людей. Все життя Микола десь працював.
Спочатку в колгоспі, а згодом на будовах Кривого Рогу. З отих перших кроків до
борозни і плуга починалася його дорога до незвіданого, багатогранного й
тривожного життя. Від отчої землі сільський хлопець набирався сил та духовної
наснаги. Отим першим духовним причастям для Миколи Федоровича, тією стихією, що
усе життя вирувала в його душі, стала українська пісня.
Там я зростав, твій
син, Полісся, –
Малий невтомний
трудівник,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Тому зі мною праця й
пісня
В душі лишилися
навік.
Українська пісня у житті, у творчості Миколи Сингаївського
має свій генетичний код. Це той жанр мистецтва, до якого особливо небайдужою
була душа поета. „Душа моя від пісні порадіє, що збудить найніжніші почуття”, –
казав Микола Сингаївський. Пісня з дитинства захопила талановитого юнака.
Упродовж десятиліть поет прагнув створювати пісенну поезію. Уся його поетична
праця стала взірцем пісенно-поетичної діалектики. “Душа – як вічна українська
пісня, з усіх країв додому нас вела…” – наголошував поет. І, цікаво, що цей
розвиток у біографії поета-пісняра розпочався майже з перших кроків його
творчої діяльності. Пісня, яка почалася у дитинстві, набула потужного звучання
у поетичній творчості Сингаївського після закінчення 1961 року факультету
журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Перші
поезії автор надрукував 1954 року. Проте не тільки у поетичному слові, а саме у
різнобарв’ї жанрів визрів багатогранний талант Миколи Федоровича Сингаївського.
Адже він не лише знаний поет, а й відомий публіцист, прозаїк, кваліфікований
перекладач, журналіст.
За п’ятдесят п’ять
років творчої діяльності з-під пера поета, прозаїка, перекладача, публіциста та
літературознавця Миколи Сингаївського у різних жанрах побачило світ понад
сімдесят п’ять книжок. За останнє півстоліття у творчому доробку Сингаївського
налічується понад п’ятсот пісень, написаних у співавторстві з багатьма відомими
українськими композиторами. У серпні 2010 року літературно-мистецька
громадськість України відзначала піввіковий ювілей славнозвісної пісні
М.Сингаївського та В.Верменича „Чорнобривців насіяла мати…”, яка стала
справді народною піснею. Подвижницька діяльність Миколи Сингаївського на
пісенній ниві відзначена високим званням Заслуженого діяча мистецтв України.
Попри все сказане, найбільшого творчого успіху Микола Сингаївський досяг у
дитячій літературі. За твори для дітей та юнацтва у галузі дитячої літератури
М.Сингаївський удостоєний найвищої літературної премії імені Лесі Українки та
премії імені Миколи Трублаїні, а його поезії увійшли в читанки, шкільні
підручники та хрестоматії. Перша його поетична збірка, що побачила світ у 1958
році, була книжкою для дітей “Жива криничка”. Схвальним словом про неї щиро
відгукнувся незабутній Михайло Панасович Стельмах. Він же написав і внутрішню
видавничу рецензію на той перший рукопис у “Дитвидаві”. Саме Михайло Панасович,
як літературний батько, один з перших благословив Миколу Сингаївського на
плідну творчу працю.
За збірки поезій
„Вогневиця” та „Поступ” у 1972 році він був удостоєний Республіканської
літературної премії ім. Миколи Островського. За поетичні, прозові та
публіцистичні твори останніх років М.Сингаївський удостоєний літературних
премій „Гілка Золотого каштана” та літературної премії ім. В.Юхимовича.
Упродовж сорока років
Микола Сингаївський виступав як повпред України за кордоном. За межами України
Микола Сингаївський широко відомий як перекладач європейського рівня.
Письменник плідно працював у царині перекладів з болгарської, польської,
французької та новогрецької мов, якими досконало володів. За подвижницьку
перекладацьку працю з болгарської його нагороджено Золотим Знаком Спілки
письменників Болгарії та Спілки перекладачів Болгарії. Микола Сингаївський зробив
величезний внесок у збагачення братніх слов’янських літератур, переклавши та
впорядкувавши антологію дитячої болгарської поезії „Болгарії сонячне гроно”.
Цікавим доробком до болгарського вінка поезій Сингаївського стали його поетичні
книжки про Болгарію „Вогненна трава” та „Лоза і камінь”, а також дві його
поетичні книжки, що побачили світ болгарською мовою: „Листи до жайворонків” та
„Серед теплих левад”. Цим поетичним збіркам поета належить особливе місце у
творчості митця. Вони стали відвертим звітом Миколи Сингаївського як повпреда
України під час його багатьох балканських подорожей. Взагалі
культурно-мистецька діяльність Сингаївського у зв’язках із зарубіжними
країнами, зарубіжними митцями у нашому суспільстві заслуговує особливого
пошанування. Варто назвати явищем у культурно-мистецькому житті України книжку
Миколи Сингаївського „Ластівка над Сеною” про його тривалі відрядження до
Франції, видану у 2002 році в Україні. Ця унікальна тематична книга присвячена
Україні та Франції, її людям, краєвидам, культурі. У книзі вміщено оригінальні
вірші поета, його переклади з французької та кілька літературних портретів
відомих французьких поетів, прозаїків, перекладачів. Твори Миколи Сингаївського
перекладалися англійською, румунською, угорською, чеською, польською,
іспанською, французькою, новогрецькою, німецькою та мовами народів колишнього
СРСР. Російською його перекладали Євген Євтушенко, Роберт Рождественський, Єгор
Ісаєв, Леонід Вишеславський. Микола Сингаївський неодноразово удостоювався
почесної літературної премії російського журналу „Огонёк” за поетичні твори у
бібліотечній серії цього часопису. Тільки російською мовою побачило світ понад
десять поетичних збірок Миколи Сингаївського. У листопаді 2012 року за вагомий
внесок у зміцнення дружби між країнами СНД та багаторічну плідну популяризацію
української літератури в країнах СНД віце-президент Української Асоціації
письменників художньо-соціальної літератури Микола Сингаївський був удостоєний
найвищої нагороди СНД – ордена «Співдружності».
На становлення
письменника у літературі величезний вплив мала журналістська праця.
Журналістській діяльності Микола Сингаївський присвятив майже півстоліття. Ще
навчаючись в університеті, він поза штатом працював у редакціях різних газет.
По закінченні вузу Сингаївський працював у редакціях газет „Молодь України”,
„Київська правда”, очолював відділ поезії „Літературної України”, працював
заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідувачем
відділу літератури та мистецтва журналу “Ранок”, упродовж багатьох років на
посаді головного редактора очолював дитячий журнал «Піонерія», не один рік
працював завідувачем відділу культури газети “Демократична Україна”, останні ж
роки у журналістиці Микола Федорович працював заступником головного редактора
газети “Обрій ПІБ”.
Багаторічна
журналістська діяльність Миколи Федоровича Сингаївського не могла не
позначитися на його небайдужому ставленні до публіцистичного слова. Окрилена
душа письменника, щоденно працюючи, горнулася до високого мистецтва, шукаючи не
лише слова, а й самого себе в них. Його душа окрилених реалій мала величезний
запас висоти. І все земне, реальне у його слові отримувало крила співучої
поезії, крила високої прози, крила мудрої публіцистики. Але безумовно, всією
справою його творчого життя завжди була пісенна поезія.
Воістину пісні Миколи
Сингаївського з любов’ю співає народ, іноді навіть не знаючи імені поета. Його
пісні ще за життя стали народними, а це чи не найвище визнання для митця.
Микола Федорович Сингаївський навічно закарбував своє ім’я в історії
літератури, залишив унікальну літературну спадщину, варту ретельного наукового
дослідження.
Вічна пам’ять про
світлу, доброзичливу й чесну людину, невтомного трудівника, видатного майстра
слова залишиться у серцях багатьох друзів і колег, численних шанувальників
творчості Миколи Сингаївського.
Національна спілка письменників України
Київська організація Національної спілки письменників України