Дмитро Лазуткін народився 1978 року в Києві.
Отримав освіту інженера-металурга і журналіста. Автор книг поезій – «Дахи»
(Київ, Гопак, 2003), «Солодощі для плазунів» (Київ, Факт, 2005), «Паприка грез»
(Москва, НЛО, 2006), «набиті травою священні корови» (К. Смолоскип, 2006),
«Бензин» (К, Факт, 2008).
Лауреат літературних премій «Смолоскип»,
«Гранослов», «Культ¬реванш», «Літературний Олімп», «Русская премия».
Учасник багатьох міжнародних літературних
фестивалів і мистецьких акцій.
Друкувався в антологіях та часописах:
«Метаморфози: 10 українських поетів останніх 10 років», «Сучасність», «Четвер»,
«Дві тонни», «Літпошта», «Київська Русь»,«Потяг-76» (Україна), «Магнус Дукатус
Поезіс» (Литва), «Red», «Akcent», «Tygel culture» (Польща), «Освобожденный
Улисс», «Вавилон», «Воздух», «Континент», «Дети Ра», «Тритон», «Руський
верлібр. Итоги века», «Самое выгодное занятие» (Росія), The Wolf (США), Videria
(Бразилія) та ін.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Стипендіат програми Міністерства культури Польщі
«Gaude Polonia» (2004).
Чемпіон України зі слему, переможець слемів
видавництва «Смолоскип» і фестивалю «Березневі коти». На міжнародному фестивалі
«Порядок слів» у Мінську здобув титул Короля поетів.
Працював спортивним оглядачем на Олімпійських
іграх у Пекіні і Ванкувері, ведучим програм «У світі єдиноборств», «ПроРегбі»,
«Чоловічий клуб» на Першому Національному телеканалі, коментатором боксерських
поєдинків на телеканалі «Інтер».
Володар чорного поясу з кемпо (1 дан). Майстер
спорту з ушу-саньда.
Чемпіон України з козацького двобою. Бронзовий призер
Кубка світу з кікбоксінгу і кікджитсу.
Дмитре, в одному інтерв’ю ти назвав свою щойно
видану книжку найдорослішою у власному творчому доробку…
І хронологічно, і
еволюційно – це саме так. Доволі спокійна книжка, виважена. Не беруся казати,
добре це чи погано, але вона мені здається насправді добре вистояною,
виваженою, по-хорошому якісною. Але не позбавленою пристрасті і авантюризму.
Як еволюціонувала поетика Дмитра Лазуткіна з часу
виходу останньої книжки «Бензин»?
Мені не цікаво
залишатися поетом однієї тональності. Тому певні зміни відбулися. У новій книзі
переважна більшість віршів – римовані, силабо-тонічні. Жодної ненормативної
лексики – це не було вимогою видавців, сам так вирішив. Менше виходів за межі,
але більше музичності.
Двомовність в літературі можлива?
В літературі
можливо все. І двомовність теж. Прикладів – безліч, згадайте того ж Набокова. Я
пишу переважно українською, але мені цікаво також експериментувати з іншими
мовами. Звуки, співзвуччя, асоціації у кожній лінгвосистемі не співпадають
повністю. Тобто є нагода експериментувати з новими вимірами. Цікаво писати,
відштовхуючись від щедрої російської поетичної традиції, цікаво пропускати
через себе інтонації англомовних віршів, мелодику польської мови. Як на мене,
це ніби грати на кількох музичних інструментах – щось виходить краще, щось
гірше. Але однозначно допомагає збагнути звукову магію і – у найбільш вдалих
випадках – хоча б частково її опанувати.
Чи є у сучасного митця потреба бути членом творчої
організації?
Спілкуватися з
колегами по творчості хочеться. Але для цього не обов’язково бути членом
творчої організації. А от якась чітка схема відносин між читачами і
письменником як представником професії має бути. І допомога творчих організацій
тут була б не зайвою – сприяння видавничій діяльності, організація літературних
вечорів, міжнародні контакти, перекладацькі і письменницькі стипендії – це все
дуже важливо і це має хтось робити на професійному рівні.
Як ставишся до фестивального руху в Україні?
Фестивальний рух
допомагає поету знайти нових слухачів і читачів – це чудово. І само по собі
весело. До того ж, кількість хороших фестивалів зростає – і це теж не може не
тішити. Головне, щоб організатори не стояли на місці, дивували публіку.
Наприклад, Меридіан Черновіц – постійно продукує нові підходи й ідеї
презентації поезії. Тому заходи відвідує багато людей і панує там просто
фантастична атмосфера. Правильна. Позитивна. Жива.
Що з прочитаного останнім часом найбільше
запам’яталося?
Я щойно прочитав
«Винарні» Ігоря Померанцева. Тепер от хочеться випити хорошого вина – спокійно,
неквапливо, нікуди не поспішаючи. Така вона – сила слова.
І наприкінці нашої розмови, може, поділишся з
читачами чимось із щойно написаного?
Цей вірш не увійшов
до книги «Добрі пісні про поганих дівчат», бо написався, коли збірку зверстали.
Ось, тримайте:
***
вночі пливуть
дерева нетутешні
чарівні як на
згині липня тижні
і розмовляють
вишні та черешні
ледь чутно про
події дивовижні
і дівчинка чиє
волосся чорне
а дихання
нестримне і гаряче
ногами стисне
дикістю огорне
неначе місяць
вибухнув неначе
усі птахи
зірвалися раптово
і крилами
відштовхують повітря
щоб яблуком на
землю впало слово
щоб ноти
затремтіли на пюпітрі
вночі пливуть
трамваї і машини
метелики – і все
перед очима
вночі пелюстки
моляться на шию
цілунками котрими
тебе вкрию
нехай шумлять
свої і протилежні
нехай бентежать
стишені та ніжні
і замовкають
праведні та грішні
і розмовляють
вишні та черешні