Його
книжки розходяться мільйонними тиражами, але він не женеться за славою. У нього
неможливо взяти інтерв’ю. Він не любить фотографуватися, живе закрито. «Все
життя – це одна мить. Саме та, яка тут і зараз. І це безцінний скарб», –
говорить автор «Generation “П”».
Романами й розповідями Віктора Пелевіна,
інженера-електромеханіка, відрахованого з Літінституту, починають зачитуватися
в буремні 90-ті. Знаний до цього здебільшого як письменник-фантаст, що
друкувався в журналах «Хімія і життя», «Наука і релігія», він підкорює
студентів і двірників, вчених і пенсіонерів синтезом постмодернізму, східного
містицизму і філософською насмішкою над реальністю.
«Відчуття, що цій людині тисяча років, десять
тисяч, сто тисяч, – говорить режисер Кирило Серебренніков. – І що в його книгах
я знаходжу не тільки чарівність і оригінальність, але і цілий всесвіт. Цей
письменник визначний тим, що він створив власну міфологію, власний світ, ні на
кого не схожий, абсолютно унікальний, парадоксальний, повний мудрості,
несподіваних персонажів».
Він носить чорні окуляри, то зголює, то
відрощує бороду, періодично виїжджає до Німеччини і Китаю, катається на
велосипеді в Бітцевському парку й щороку підгодовує читача мінімум однією новою
книжкою. Однак міф про Пелевіна-невидимку й далі існує: через те, що він не
хоче бути публічним і надає перевагу копіткій письменницькій праці.
Ставити п’єси Пелевіна та екранізувати його
романи почали ближче до 2000-х: кожен твір письменника, як правило,
“відстоюється” декілька років. І потім – переосмислюється, а то й збувається,
як пророцтво.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Секрет
успіху Віктора Пелевіна надзвичайно простий: він знає, для чого живе, й
намагається осягнути, як зробити людину щасливою. По це до нього й приходить
його читач.