У неділю, якось несподівано, відбулося позачергове закрите засідання парламенту.
Відкриваючи його, Голова обвів всіх похмурим поглядом і сказав:
– Панове депутати, сьогодні я запросив вас по одній екстраординарній справі і, коли ви дізнаєтеся, по якій, сподіваюся, не будете на мене в образі за втрачений вихідний. Я також попрошу зберегти нашу сьогоднішню зустріч в глибокій таємниці. Як виняток, ми не стали запрошувати акредитованих журналістів, і для публіки в цей день в парламент теж вхід закритий. Вкрай важливо, щоби ніякого витоку інформації не відбулося. Це все залишиться на вашій совісті, панове депутати.
Голова зробив паузу, і чути було, як по залу пролетіла муха.
– Я надаю слово Міністру пропаганди. Він зробить сенсаційне повідомлення, яке ми з вами і повинні, після цього, обговорити. Прошу Вас до трибуни.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Спасибі, пане Голово, – Міністр пропаганди, за звичкою, вибіг із залу відомим всім підстрибцем і припав до мікрофона. – Всі ми знаємо, що наша країна шостий рік поспіль веде виснажливу війну з підлою сусідньою державою. Битви йдуть з перемінним успіхом, лінія фронту постійно переміщується, але залишається високою ймовірність нашої якнайшвидшої перемоги над підступним ворогом – в осяжному майбутньому. Ми віримо в перемогу, тому що напрям головного удару, як і всю стратегію, розробив наш головнокомандувач – Президент країни доблесний генерал Монтезуб.
Міністр перевів подих. Та продовжив:
– Ми також знаємо, що нам протистоїть кліка ненависного диктатора Кокодрілья, керівника ворожої держави, який посилає на нас армію за армією. Скільки вже пролито крові наших хлопців! Скільки вдів і сиріт залишилося після нахабних нападів цього тирана!
Міністр, хвилюючись, відпив водички і прокашлявся.
– Втім, я хотів поговорити сьогодні навіть не про це… Проблема в тому, що ми отримали абсолютно секретну доповідь нашого військово-аналітичного центру, який перетинається з даними розвідуправління та деякою конфіденційною інформацією, отриманою дипломатичними каналами. Робота, про результати якої я вам доповім, проводилася протягом декількох років в обстановці найсуворішої таємності, і – через її виняткову важливість – багато разів нами перевірялася. Отже, панове… Погасіть світло, будь ласка! Увага на екран.
Запрацював проектор, і депутати зацікавлено втупилися на виникле в темряві яскраве зображення двох лідерів держав, що перебували у протиборстві.
– Зліва, – почав Міністр, – ви бачите портрет доблесного генерала Монтезуба, з усіма регаліями. Як відомо, генерал рідко з’являється на людях і завжди – з накладною бородою, тому що цього вимагають правила безпеки. Тепер ми дивимося праворуч – це фотографія підлого диктатора Кокодрілья, тьху на нього!
Депутати також дружно плюнули в спеціально встановлені біля кожного крісла плювальниці.
– Кокодрілья вічно ходить в чорних окулярах, що приховують його фізіономію. І також намагається вкрай рідко з’являтися на публіці, роблячи винятки лише для парадів, на яких він присутній у спеціальній броньованій плазуючій фортеці, на гусеницях.
– Так от, – Міністр був, як ніколи, серйозний. – Порівняємо їх носи, вуха і ось ці деталі обличчя, в районі вилиць, скронь і надбрівних дуг. Незважаючи на ретельну роботу гримерів – в обох випадках – нам вдалося-таки встановити, шляхом скрупульозного зіставлення і за допомогою комп’ютерних технологій, що ми маємо справу з однією і тією ж людиною. Доблесний генерал Монтезуб і підлий диктатор Кокодрілья – тьху на нього! – є однією особою.
У залі повисла зловісна, гнітюча тиша, яку ніхто не порушував, і лише муха все ще марудилася, не знаходячи місця для пристойної посадки.
– Е-е-е… – промимрив нарешті депутат Жеребовський. – Ви взагалі здаєте собі звіт у власних словах? Що це взагалі за маячня, я вас питаю ?! – І він перейшов на вереск.
– Дозвольте… – з гідністю заперечив Міністр пропаганди і знову сьорбнув водички. – Ми готові надати повний пакет доказів, включаючи визнання помічника Президента, Монтехвіста. Також є донесення, яке зробив начальник військової розвідки Монтеоко; він якраз перебуває зараз у залі. Особиста думка двох маршалів, яка заснована на спостереженнях, – ось: Монтехрін та Монтепуп. І, нарешті, дані, отримані від японської віщунки Мангі.
– О, Манга!.. – понеслося з усіх боків. І навіть Жеребовський шанобливо присвиснув.
– Гаразд, припустимо, – зауважив голова фракції «Свята війна». – Припустимо, у них є певна зовнішня схожість. Але сама думка про те, що координацію військових дій з обох сторін здійснює одна і таж людина, ідеологічно неприпустима. Наприклад, вона не може одночасно перебувати у двох різних місцях! А? Як ви це пояснюєте?
– Дозвольте мені, – підвівся з бокового місця начальник військової розвідки Монтеоко, спеціально запрошений на засідання. – Як нам вдалося встановити, між столицями обох воюючих держав був проритий секретний тунель, яким ходить швидкісний трамвай. Всі фахівці, задіяні в будівництві цього тунелю, згодом були знищені. Їх скелети одягнули в костюми доісторичних людей і змішали з кістками динозаврів, виявлених у ході будівництва тунелю, щоб видати за поховання Юрського періоду. Слава богу, ми додумалися звернутися за експертним висновком до палеонтологів.
– І все одно… – пробурчав Жеребовський. – Не вірю. Не-ві-рю! А як же наші хлопці, які віддали свої життя в боротьбі з підступним ворогом? Їм так і не довелося омити свої чоботи в крові супостата! Не патріотично все це…
У залі піднявся шум, і Голова змушений був задзвонити у дзвоник.
– Колеги! – суворим голосом сказав він. – Ми з вами зібралися сьогодні, щоб проаналізувати ситуацію і винести своє рішення. Які будуть пропозиції?
Депутати загаласували, разом потягнулися до мікрофона. Голова, закликаючи до порядку, встановив черговість виступу.
– Пропоную, – висловився депутат від партії нескінченної перемоги, – негайно заарештувати доблесного генерала Монтезуба і віддати його справедливому народному суду.
– Правильно! Правильно-о-о! – понеслося із залу.
– На це я можу відповісти тільки одне, – заявив Голова. – На жаль, арешт неможливий. І ось чому. Ми з вами самі не так давно голосували за збільшення статей бюджету на охорону глави держави, і пам’ятається мені, що витрати досягали фантастичних сум. Генерал Монтезуб сьогодні так охороняється, що до нього і близько не підійдеш. До того ж ми просто не знаємо, де він знаходиться в кожен конкретний момент – він постійно змінює своє місцезнаходження. Будь-яка спроба арешту буде негайно ж обрубана під корінь.
Депутати захвилювалися, а Жеребовський голосно грюкнув рукою по столу.
– Ну, я вас благаю! Я вас благаю! – крикнув він у бік опонентів.
Кілька людей спробували було порушити черговість, відбираючи один в одного мікрофон.
– Є така пропозиція! – крикнув лідер руху ультраввічливих молодих людей. – Організувати витік інформації в газети, щоб народ знав, яке справжнє обличчя доблесного генерала!
– На жаль, – парирував Голова, – це абсолютно виключено. Ви уявляєте, що підніметься в країні, якщо ми оприлюднимо таку інформацію? Наші хлопці зараз здійснюють подвиги на фронтах, в ім’я Вітчизни – а ви пропонуєте вдарити по їх патріотичних почуттях? Та хто ж стане після такого воювати?
– Правильно!.. Правильно… – пролунало тут і там в залі. – Не можна допустити, щоб люди в ці важкі воєнні роки втратили віру…
Депутати все ще хвилювалися, і атмосфера в залі загострилася до краю. Міністр пропаганди, не витримавши, схопився з місця і забігав туди-сюди, демонструючи оспівану телебаченням, знамениту ходу із підстрибуванням.
– Хвилиночку, панове, є один спосіб – і найнадійніший, – пролунав в динаміках голос ветерана парламенту, сподвижника генерала Монтезуба Зубастера. – Ми повинні зробити конституційний переворот і змістити Президента і Верховного Головнокомандувача з усіх посад. Це буде в межах правового поля – наш парламент володіє такими повноваженнями. Виберемо нового Президента. І ми поклянемося йому у вірності. – Зубастер доклав руку до серця.
Несамовитий шум піднявся знову. Хтось оглушливо свиснув, засунувши пальці в рот. У задньому ряду побилися кілька депутатів.
– І це не найкраще рішення, – зітхнув прямо у мікрофон Голова, показуючи, як важко йому міркувати на подібну тему. – Якщо ми вчинимо таким чином, то тим самим дамо привід генералу Монтезубу остаточно переметнутися на сторону противника – і більше не повертатися до нас, до столиці. Він залишиться лідером держави – правда, ворожої нам. І ви вважаєте, що це може бути корисно? Мало того, що ворожа пропаганда буде поливати нас брудом, так ще й всі наші плани по наступу і обороні опиняться в руках ворога! Ми станемо повністю беззахисними, нас розіб’є в пух і прах фельдмаршал Лоскітодль, і це загрожує неминучою поразкою! Як можна пропонувати таке…
Дикий свист у залі посилився. Тут і там з місць долинали вигуки: «Ганьба!», «Як не соромно?!», «Я вас благаю!», «Батьківщина або смерть!»
Депутат від фракції схоластично налаштованих патріотів заплакав. Начальник військової розвідки Монтеоко схопився за серце. Охорона вивела із залу якусь сторонню людину, що невідомо як прокралася в свята святих всього парламентського комплексу будівель.
Міністр пропаганди від надмірного збудження звів руки до неба і так стояв, поки пристрасті не почали потроху стихати під акомпанемент невтомного дзвіночка парламентського Голови.
– Тихо! Тихо! Тихо! – закликав він.
Усі, нарешті, замовкли, заспокоїлися і втупилися на Міністра пропаганди, що перебував, як здалося, в якійсь сакральної позі.
– Тс-с-с … – майже пошепки сказав він. – Колеги, ми розглянули всі можливі варіанти і, як виявилося, жоден з них не може бути панацеєю в ситуації, що склалася. Так. Я думаю, у нас залишається тільки один вихід, який абсолютно відповідає інтересам держави – на цьому історичному етапі. Попрошу вислухати мене.
Депутати згідно закивали головами і нагострили вуха.
– Так от, я пропоную нічого не робити. І відповідно нікому нічого не говорити, так ніби сьогоднішнього засідання не було. Нехай все залишається як є, йде своєю чергою. Генерал Монтезуб – править, підлий диктатор Кокодрілья (тьху на нього) – пручається; ми-то з вами все одно знаємо, що в кінцевому рахунку йому настане кінець. Головне – це інтереси держави! Перемога буде за нами!
Зал вибухнув оплесками. Депутати зривалися з місць і плескали, плескали; кричали: «Браво!» Жеребовський вдоволено посміхався, а лідер фракції «Свята війна» знову надів знятий було значок із зображенням Президента.
Голова махав руками, намагаючись привернути до себе увагу і пом’якшити патріотичний запал.
– Панове депутати! Панове депутати! – закликав він. – Пропоную поставити на голосування! Що? Не треба? Одноголосно? Добре, добре… Панове депутати!.. Заспокойтеся… Прийнято одноголосно!
І він, як і всі інші, встав, через те що депутати в єдиному пориві заспівали державний гімн.
Багато в цей момент плакали.
Міністр пропаганди, задоволений, походжав туди-сюди перед трибуною, не в силах стримати розбурхані почуття. Він виглядав переможцем. Один з депутатів, підхоплюючи куплет за куплетом, стежив за міністром очима, і в його пам’яті спливала трофейна кінохроніка минулого року, кадри якої відобразили виступ ворожого верховного комісара з пропаганди; тьху на нього. Депутат співав і про щось думав. Ця знаменита хода із підстрибуванням… Цей… Та ну його, чорт зна що приходить в голову. Ні.
Ні.
Не варто забивати голову подібною маячнею. Бути такого не може. У всякому разі, не повинно бути, думав депутат, оскільки не відповідає інтересам держави.
Ілюстрація: Микола Кумановський
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.