Дай, доле, нам високої води.
Ігор Римарук
А було нам по 30 – 35, коли
розвалилась імперія. Впала не від руки.
Ми тоді половину шляху земного пройшли.
Опинилися в лісі. Точніше, серед ріки,
що була, як гірська, або як в Батурині Сейм –
бистра – трупами дев`яностих збивала з ніг.
А на березі – менеджер, екстрасенс, діджей,
ну а той, що хотів високої, плив, як міг,
і звертався до Того, що скрізь, а значить, і тут,
але збірки тонкі не читає – це Немовля,
що губами припухлими ссе Маріїну грудь
і тримає світила. Все небо і вся земля
доти є, доки є ці губи й ці груди є.
Але знов зі скали зірвалась – на весь екран,
бо як завше, габа її взєла і знов уб`є,
але завше Іван, Григір, Ігор – її Іван.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зовсім інше кіно повезіть до інших столиць,
лиш не в гори і не в Батурин, чи в Київ-Львів.
Доки сходить, зійде благодать на місто вбивць.
А з водою не склалося, флорентійцю наш. Ти водив.
м. Київ