Триває дискусія про сутність російсько-української війни, яку шість років тому віроломно розв’язала Росія. Московські ідеологічні маніпулятори називають її справедливим захистом росіян і російськомовних громадян, які, мовляв, зазнають переслідувань в Україні. Насправді, «нинішня Росія найбільше боїться росту української національної свідомості, українського націоналізму, – підкреслює письменник-документаліст Богдан Горинь. – Вона знає, що у випадку, коли українським народом опанує демократичний, наголошую, демократичний націоналістичний дух, той народ перетвориться у могутню неприступну для Росії цитадель».
Тому кардинальною метою московських агресорів – не допустити всебічного формування й утвердження української національної ідентичності, яка є найпотужнішим морально-психологічним підґрунтям, фундаментом розвитку соборної незалежної української України. Проти української держави, мови, історії, національної пам’яті в інтернеті, у газетах, російському телебаченні та радіо при підтримці проросійських телеканалів «ZIK», «112», «NewsOne», «НАШ» , «Інтер» та інших в Україні безперервно ллється потік брудної антиукраїнської пропаганди з метою формування проросійської ідентичності в Україні.
Доктор філологічний наук, професор, автор численних книг з питань інформаційних війн і комунікативних технологій Георгій Почепцов наголосив: щоби позбутися домінування Росії в інформаційних і віртуальних потоках в Україні, потрібна належна концентрація інтелектуальних зусиль, жорсткий добір саме своїх національних завдань, на яких варто зосередити всі наявні ресурси. Для України одним із перших завдань, на думку Г. Почепцова, мають бути: «1) формування національної ідентичності; 2) подолання високого рівня песимізму в населення, оскільки без його подолання Україна не зможе залишитися незалежною державою; 3) швидка модернізація країни».
Отже, інформаційно-психологічна війна за серця і розум українців, яка переросла у військову агресію Російської Федерації проти України, − «це війна ідентичностей, боротьба за буття чи небуття українського народу, національної держави», – зазначає професор Василь Лизанчук. Творення українського «суцільного культурного організму» (Іван Франко) і формування національної ідентичності потребує цілеспрямованої державницької політики, розуміння, що Україна мононаціональна країна. На жаль, «чимало політиків, журналістів (хто умисно, а хто бездумно) поширюють думки з приводу поліетнічності України, які нав’язують різного штибу закордонні політтехнологи, доморощені соціологи, політологи», − наголосив професор Олександр Пономарів. Згідно з ухвалою Генеральної асамблеї ООН 1960 р., мононаціональною вважають країну, в якій титульний етнос становить 60%. У нас – майже 80% українців. Тобто Україна не більш багатонаціональна, ніж Німеччина, Франція, Іспанія чи Російська Федерація. Отже, вироблення інтеграційної гуманітарно-інформаційної політики в сучасних умовах гібридної війни Росії та глобалізаційних процесів має синтезувати абсолютні, національні, громадянські, сімейні та особисті соціокультурні цінності.
Польська дослідниця Оля Гнатюк зазначає, що «ідентичність – не лише індивідуальна, а й колективна, а тому національна – не є статистикою. Вона змінюється, і ці зміни виникають внаслідок переосмислення, до цього спонукають дискусії». У філософії та психології ідентичністю називають також тотожність.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Спільна національна ідентичність спричиняє емоційний, інтелектуальний, історичний зв’язок серед людей, належних до тієї чи іншої нації і цей зв’язок за своєю суттю морально-психологічний, духовно-громадянський. Український теоретик нації О-І. Бочковський називав національну свідомість «громадським цементом, який об’єднує і перетворює первісний народ у новітню націю». Шлях від етносу до нації пролягає через дихотомію. Дихотомія (протистояння) – первісний спосіб усвідомлення групою людей своєї спільності – «ми» та відмінностей її від подібного роду співтовариств «вони». Отже, етнічну свідомість можна розглядати як духовне явище в чистому вигляді, а самоусвідомлення етнічної спільноти – не що інше, як національну свідомість. Тому народ, наділений національною свідомістю, і є нацією.
Психологічний зв’язок між людьми ґрунтується на морально-духовних, гуманістично-національних цінностях. Однак в Україні впродовж віків агресивно діяли і нині діють зовнішні та внутрішні політико-ідеологічні, психолого-педагогічні механізми витискання оригінального, самобутнього, українського із власної духовної території, що розмивало національну ідентичність, а нині негативно впливають на утвердження національної ідентичності, поглиблені гібридною війною Росії проти України.
Щоби кожний українець став національною соборною особистістю, яка діятиме в інтересах України, родини, громади, власного морально-духовного життя, він повинен ідентично самоствердитись. Тобто, як стверджує Микола Жулинський, «відкривати Україну в собі – тільки так можна набути втрачену Батьківщину. Тільки за умов набуття власної Батьківщини можна подолати комплекс меншовартості, національної неповноти». Видатний український письменник Юрій Щербак – автор нової книги «Україна в епоху війномиру», – врахувавши світовий досвід, запропонував Україні на державному рівні запровадити ідеологію демократичного націоналізму. Естонія, Латвія і Литва, будучи окупованими, зберегли мову, культуру, незборимий дух свободи, який, врешті, дав можливість звільнитися від московської окупації й побудувати національні держави, стати у 2004 році членами ЄС та НАТО. «Національні держави – це не ті, в яких відсутні національні меншини, а ті, в яких одна етнічна нація є національною більшістю і сама держава утворюється в етнічних кордонах цієї нації. Це, так звана, «титульна нація»: вона є серцевиною політичної нації (політичної спільноти, що включає всіх громадян держави, незалежно від етнічного походження) і ця нація дає мову міжетнічного спілкування («державну» мову) і дає політичну символіку, і основні державні традиції. І саме такі національні держави здатні забезпечити ефективно і громадянську консолідацію («єдність»), і політичну стабільність. Більшість сучасних європейських держав є національними державами», – наголошував В.С. Лісовий.
Людське суспільство має національну структуру. «Нація не є випадковим, штучним витвором тільки людського розуму – це категорія передовсім генетична, а тому універсальна, досконала та вічна, – наголошує професор В. Монастирський. – А це, своєю чергою, дає підстави говорити про генетичну теорію походження нації – націоналізму». Природнім є прагнення українців мати свою суверенну державу, бо лише за цієї умови можливий продуктивний розвиток національного життя – органічної складової світового гуманітарно-культурного багатоманіття, яке хоче знищити московський імперіалізм. Українці, захищаючи себе від агресорів, у мирі й злагоді пізнаючи інші нації, їхні взаємовідносини, як соціальна спільнота підходять до пізнання себе як національної спільноти, зіставляють пізнання особливостей інших народів зі своєю самобутністю та неповторністю, які є своєрідним джерелом формування і утвердження національної ідентичності.
Оксана БІЛОУС,
доцент факультету журналістики
Львівського національного університету імені Івана Франка
“Українська літературна газета”, ч. 15 (281), 31.07.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.