Те, що мусить бути сказаним

Як уже повідомлялося, вірш “Те, що повинно бути сказаним”,
опублікований нобелівським лауреатом Гюнтером Грассом, найвідомішим з нині
живих німецьких письменників, у газеті Suddeutsche Zeitung, де автор піддав
гострій критиці  Ізраїль і політику цієї
держави відносно Ірану, викликав хвилю обурення в Німеччині і за кордоном. У
результаті Ізраїль заборонив письменнику в’їзд до країни, а в Німеччині
політики та ЗМІ звинуватили Грасса в антисимізмі.

Нижче пропонуємо текст цього вірша, з якого читач самостійно
може зробити висновки. (Вірша перекладено на російську Майнат Абдулаєвою; тут
оприлюднено довільний переклад на українську російського варіанту).

ТЕ, ЩО МУСИТЬ БУТИ СКАЗАНИМ

Чому я мовчав, чому замовчував так довго те, що очевидно,

 те що розробляється у
планах, в яких ми лише пішаки.

 Вони вважають, що
мають право завдати першого удару,

 який би підкорив
хуліганів,

 викликав
організований тріумф

 і міг знищити
іранський народ

 тільки через підозри
розробки атомної зброї на його території.

 Але чому ж в жодній
іншій країні,

 в якій роками
присутній зростаючий ядерний потенціал,

 не було проведено
перевірки?

 Загальне замовчування
такого стану речей,

 яке доповнювалося і
моїм мовчанням,

 я сприймаю, як
обтяжливу брехню і примус,

 непідкорення якому
передбачає покарання

 і винесення вердикту
«Антисемітизм».

 Давні злочини моєї
країни тяжкі

 і про них
час-від-часу можуть заговорити лише з комерційною метою,

 нехай і декларуючи,
що цим мають на меті спокутування вини.

 Але тепер, коли з
моєї країни хочуть доставити до Ізраїлю новий підводний човен,

 що буде мати завдання
направляти потужні боєголовки

 туди, де існування
хоча б одної атомної бомби навіть не доведене

 і є лише підозрою, я
кажу те, що повинно бути сказаним.

 Але чому я досі
мовчав?

 Тому, що я вважав, що
моє походження,

 обтяжене провинами
перед Ізраїлем,

 які неможливо
спокутувати, забороняє мені це.

 То чому я кажу тепер,
постарівши і пишучи останніми чорнилами,

 що те, що Ізраїль
володіє потужною атомною зброєю, піддає загроз

 і без того крихкому
спокою і миру у світі?

 Та тому, що повинно
бути сказаним те,

 що завтра сказати
буде вже запізно;

 навіть лише через те,
що ми, німці,

 над якими і без
того  тягар багатьох провин,

 можемо стати
співучасниками очевидного злочину,

 який цілком можливо
передбачити,

 і тоді нашу провину
не можливо буде спокутувати.

 І ще додам: я більше
не мовчатиму,

 бо я втомився від
лицемірства Заходу;

 окрім того я
сподіваюся, що тепер багато хто перестане мовчати

 і з усвідомленням
очевидної небезпеки вимагатиме та наполягатиме

 на повному контролі
ізраїльського атомного потенціалу

 та іранських атомних
об’єктів міжнародними інстанціями,

 без перешкод з боку
урядів цих двох країн.

 І таким чином ми
допоможемо усім:

 ізраїльтянам,
палестинцям і навіть більше,

 всім людям у цьому
божевільному регіоні,

 які живуть у
постійній ворожнечі,

 і в кінцевому рахунку
– нам самим.