2009 підсумки

Леонід ПАСТУШЕНКО
(Вінниця)

 

Яким бачиться 2009-й літературний рік? Сірувато-невиразним,
якимсь безперспективним. Чи не єдиним світлим променем у цій безпросвітності
став вихід незалежної «Української літературної газети». Виявилося, що про красне
письменство можна справді розповідати інакше, ніж про те має уявлення наша
провінційна діаспора та її ґрантові емісари у Києві.

З української прози, всупереч захваленому «Чорному ворону»,
для мене став відкриттям, хоч і виданий раніше, блискучий роман Андрія
Кондратюка «Хутір»: 851 сторінка бездоганної, соковитої прози, яку міг написати
тільки український письменник неабиякого таланту. Ця епопея не показного, а
глибинного українського життя не вичерпується з першим прочитанням, тож читаю
та читаю її знову і щоразу з більшим задоволенням. Так читалися мені свого часу
твори Григора Тютюнника, Романа Андріяшика, Галини Тарасюк, Броніслава Грищука
та, може, ще «зрілого» Євгена Гуцала і «раннього» Валерія Шевчука, а згодом й
Геннадія Шкляра. Оце наша золота проза! «Хутір» Андрія Кондратюка, – власне,
єдиний наш справді національний роман за останнє десятиліття. Певен, про нього
ще писатимуть і писатимуть, як, скажімо, про «Тихий Дон» Михайла Шолохова.
Таким же визначним явищем, без сумніву, стане в нашій літературі «Антологія
українського сміху – «З ким сміється Україна» Валентина Чемериса, видана з
благословення святійшого патріарха України-Руси Філарета. Із вінничан у
всеукраїнський набуток, напевне, ввійде й нова книга поезій Михайла
Стрельбицького «Школа перепитувань» з поповненим варіантом його єдиної в
українській літературі сатиричної поеми «Йоцемидаєсією» та навдивовиж
оригінальним циклом колючих байок. Своєрідним підсумком багаторічної праці
вінницького письменника Анатолія Подолинного, професора педагогічного
університету, стала його щедро аргументована та ілюстрована посиланнями на
авторів монографія «Тільки  б  голос твій чути…»  (українська мова в  XX сторіччі). 
Після невтомного борця за нашу мову Анатолія Погрібного, його «Якби ми
вчились так, як треба…» – це новий крок до наукового та морально-етнічного
утвердження нашої державної мови. Решта читаного упродовж року, може, за
винятком нових творів Василя Голобородька, Василя Слапчука, Тараса Федюка,
Станіслава Реп’яха та ще кількох знаних письменників, не виходить за рамки
«загидження літератури» графомансько-епігонськими екзерсисами ґрантових
графоманів, про що я писав ще років десять тому в «Літературній Україні». Тож
будемо сподіватися на щедріший «український прорив» уже в новому році. Нехай
Господь береже Україну!

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

Костянтин РОДИК
(Київ)

Номінація “КРАСНЕ ПИСЬМЕНСТВО”

Сучасна українська проза / есеїстка / драматургія

1.         ІЗДРИК.
Таке. – Х.: Книжковий “Клуб сімейного дозвілля”

2.         Валерій
ШЕВЧУК. Книга історій. Син Юди. – Л.: Тріада плюс

3.         Світлана
ПОВАЛЯЄВА. Бардо online. – Х.: Фоліо,

4.         Олег
СОЛОВЕЙ. Ельза. – Х.: Треант

5.         Олесь
УЛЬЯНЕНКО. Там, де Південь. – Х.: Треант

6.         Таня
МАЛЯРЧУК. Звірослов. Сер. “Графіті”. – Х.: Фоліо

7.         Марія
МАТІОС. Чотири пори життя. – Л.: Піраміда

 

Жанрова література (детектив / пригоди / фантастика /
любовний роман / молодіжна проза)

1.         Василь
ШКЛЯР. Залишенець. Чорний Ворон. – Х.:
Книжковий “Клуб сімейного дозвілля”

2.         Володимир
ЄШКІЛЄВ. Богиня і Консультант. – Х.:
Книжковий “Клуб сімейного дозвілля”

3.         Володимир
ДАНИЛЕНКО. Газелі бідного Ремзі. – Л.: Піраміда

4.         Галина
ПАГУТЯК. Урізька готика. Сер. “Склянка крові з льодом”. – К.:
Дуліби

5.         Євген
ПОЛОЖІЙ. Вежі мовчання. Сер. “Література”. – Х.: Фоліо

6.         Володимир
ДАНИЛЕНКО. Кохання в стилі бароко. – Л.: Піраміда

7.         Галина
ПАГУТЯК. Мій Близький і Далекий Схід. Сер. “Приватна колекція”. – Л.:
Піраміда

 

Сучасна зарубіжна проза / драматургія

1.         Богуміл
ГРАБАЛ. Я обслуговував англійського короля.
“Доросла серія”. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

2.         Стівен КІНҐ.
Коли впаде темрява. Сер. “Світові бестселери українською”. – Х.:
Книжковий “Клуб сімейного дозвілля”

3.         Ден БРАУН.
Янголи і демони. – Х.: Книжковий
“Клуб сімейного дозвілля”

4.         Хісакі
МАЦУУРА. Півострів. Сер. “Зарубіжна класика”. – К.: Основи

5.         Марґеріт
ДЮРАС. Коханець. “Доросла серія”. – К.:
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА

6.         Мартін
БУБЕР. Гог і Магог. – К.: Дух і Літера

7.         Катажина
ҐРОХОЛЯ. Серце на перев‘язі. Сер. “Сучасна європейська
проза”. – К.: Наш час

 

Сучасна поезія / афористика

1.         Віктор
НЕБОРАК. Вірші з вулиці Виговського. – Л.: Срібне слово

2.         Тарас ФЕДЮК.
Горище. Книга нових віршів. – К.: Факт

3.         Українські
літературні школи та групи 60–90-х рр. ХХ ст. Сер. “Приватна
колекція”. – Л.: Піраміда

4.         120 сторінок
содому. Сучасна світова лесбі/ґей/бі література. Квір-антологія. – К.:
Критика

5.         Коррадо
КАЛАБРО. Я не скажу тобі, що це любов. – Л.: Літопис

6.         Жорж-Леон
ГОДО. Магнітне поле. – Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші

7.         Сергій
ЖАДАН. Лілі Марлен. Сер. “Сафарі”. – Х.: Фоліо

 

Петро СОРОКА
(Тернопіль)

 

Рік був багатий на незлецькі книжки, але мені особисто ніщо
не принесло стільки радості, як розвиток щоденникової прози. Я передбачав тут
своєрідний бум і сподіваюся, що до цього йдеться, хоча поки що справжнього
вибуху не сталося. Але ті читачі, які цікавляться таким письмом, уже можуть
зібрати чималу полицю. Я постійно подаю їм тут певні орієнтири. Нарешті вийшли
окремим виданням щоденники Василя Захарченка «У магнієвому спаласі» (Черкаси:
Видавець Ю.Чабаненко, 2009) і це, як на мене, краща книжка щоденникової прози,
плід багаторічної праці.
Хочу згадати також «Окрушини» Григорія Білоуса, «Людину святкуючу» Ірини
Жиленко, «Бо так Бог полюбив світ» і «З поличок пам’яті» (на жаль, останні
друкувалися тільки у періодиці) Михайла Медуниці, «Кармічні вузлики» Людмили
Тараненко, «Акорд» Григорія Цимбалюка, «Блокноти» Володимира Брюггена,
«Акурайку» Василя Чепурного, «І все то те…» Михайла Дяченка.

 

Сергій ДЗЮБА
(Чернігів)

 

Я щодня прагну прочитати бодай одну книжку. І так – впродовж
року. Тому більш-менш обізнаний із сучасним літературним процесом. Що найбільше
сподобалося в 2009-му? Збірка віршів Ігоря Павлюка “Україна в диму”,
книга прози Костя Москальця “Досвід коронації”, роман Василя Шкляра
“Чорний ворон”, книга есеїв Євгена Барана “У полоні стереотипів”
(як на мене, за кожну з цих книжок можна давати Шевченківську премію), збірка
віршів Василя Слапчука “Золоті куполи”, книга прози Петра Сороки
“Натщесерце”, поетичні збірки Сергія Жадана, книга прози Тані
Малярчук “Звірослов”, збірка віршів Сергія Пантюка “Смак
Бога”, “Вибрані твори” М.Йогансена, збірка вибраних поезій отця
Яна Твардовського “Ще одна молитва” в перекладі з польської Дзвінки
Матіяш, книжка казок Гурама Петріашвілі “Чудеса маленького міста”,
“Сни Ганса Християна” (казки Андерсена, переказані Лесею Ворониною та
проілюстровані Катериною Штанко)…

Найцікавіші видання – журнали “Кур’єр Кривбасу” та
“Сучасність”, а також “Українська літературна газета”.

 

Євген БАРАН
(Івано-Франківськ)

 

Цьогоріч вийшло декілька книжок, які привернули мою читацьку
увагу. Насамперед про класичну спадщину: Ярослав Окуневський “Листи з
чужини” (Київ: Темпора. 2009). Унікальна книжка, написана в жанрі
подорожніх нотаток. Автор – контр-адмірал австрійського флоту, український
патріот, представник відомої галицької родини Окуневських (брат Теофіл –
політик, двоюрідна сестра Софія – дружина Вацлава Морачевського і близький
приятель Василя Стефаника), трагічна постать українського політичного
безталання. Це перше перевидання за 100 років! Серед сучасних українських
авторів заслуговує уваги роман Василя Шкляра “Чорний Ворон” (Київ:
Ярославів Вал, 2009). Навколо нього спричинилося багато розмов. Роман вартий
уваги. Він увиразнює особливості національно-визвольної боротьби українців ХХ
століття, що мала свій початок у 1917-1925 роках у центральній Україні
(повстання Вільного Козацтва), а пізніше перейшло на терени Західної України
(УПА). Поряд з романом Василя Стефака “По той бік ночі” (Львів, 2007)
і документально-історичними книжками Михайла Іванченка (“Дума про Вільних
Козаків”, К., 2006) та Михайла Андрусяка “Брати грому”;
“Брати вогню”, «Брати просторів», (Коломия, 2002-2007) роман Василя
Шкляра витворює цілісну панораму героїчного трагізму українства. Заслуговують
також уваги книжки, за всієї тематичної та естетичної полярності, Петра Сороки
“Натщесерце” (Тернопіль: “Астон”, 2009), Володимира
Єшкілєва “Богиня і консультант” (Харків: Клуб сімейного дозвілля,
2009), Олега Солов’я “Ельза” (Харків: Треант, 2009), Сергія Грабара
“Вибір” (Тернопіль: «Джура», 2009) і “Кава Меланж” (Київ:
Факт, 2009), Іздрика “ТАКЕ” (Харків: «Клуб сімейного дозвілля»,
2009), листи та щоденникові записи Феодосія Рогового в упорядкуванні його сина
Юрія (Удосвіта, коли не спалось. Листи Феодосія Рогового / Упорядник Ю.Роговий.
– Полтава: «Дивосвіт», 2009; “Я світові потрібен як приклад, як
можливість”. Із щоденників та записників Феодосія Рогового 1954-1992 рр./
Упорядн. Ю.Роговий. – Полтава: «Дивосвіт», 2009). А ще поетичні книжки Миколи
Холодного “Повернення” (Київ: «Факт», 2009) в упорядкуванні Павла
Вольвача; Ярослава Павуляка “Дороги додому” (Тернопіль:
“Джура”, 2009). Також літературознавча розвідка Романа Піхманця
“Іван Франко і Василь Стефаник: Взаємини на тлі доби”, Львів: ЛНУ,
2009). А ще не згадав перекладів, а ще.. Одне слово, книжок багато, часу все
менше. Але добрі книжки появляються, і це найголовніше.

 

Олександр МИХЕД
(Київ)

 

Рік 2009-й запам’ятається швидше довкола літературними
плітками, аніж яскравими літературними відкриттями. Так, сучукрліт отримав свої
півхвилини слави і шпальт в об’єктивах необ’єктивних ЗМІ, коли комісія з питань
моралі почала гонитву О. Ульяненка. Хоч абсолютно зрозуміло – переслідування
примарних відьом спрямоване на затьмарення загальнонаціональних проблем. Не
менш важливо усвідомлювати, що часом писання новітніх «метрів» і «півметрів» у
своїй епатажності та прагненні терористичних актів проти стовпів мистецтва
переходять усі можливі рамці (як називалася програмова стаття постмодернізму
«Переходимо кордони, засипаємо рови» Л. Фідлера). В голові письменника,
незалежно від державних механізмів, повинен спрацьовувати внутрішній цензор –
естетичний смак.

Рік минув у світлі різноманітних політичних (а які, правда,
ще у нас бувають?) спекуляцій довкола святкування ювілею Гоголя. Сподіваюся, що
тонни графоманії, присвячені цій річниці, хоча б якимось чином наблизили нас до
розуміння величі й масштабу виразно українського профілю Гоголя у
загальносвітовому контексті.

Цього року часто згадувались наші перекладачі. Стрічки
літературних новин чи не щотижня з погордою повідомляли, що українські тлумачі
першими (або взагалі ще й до виходу оригіналу) в світі перетлумачили і
витлумачили той чи інший шедевр массоліту. На цьому фоні увиразнилась якісна,
як завше, праця «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» і їхня «Доросла серія» перекладів. Також
відзначу грубий том «Білі зуби» Зеді Сміт, який вже в багатьох рейтингах
увійшов до десятки найкращих творів 2000-х, і «Фадо» Анджея Стасюка – збірку
теплих і світлих есеїв про найважливіше. Немало потішили літературні кола й
кільця ще кілька новин: завершення класиками новітньої літератури – Л. Костенко
та О. Забужко – нових епічних творів; одночасний вихід нового роману В. Шкляра
у двох видавництвах під різними назвами; вручення Г. Тарасюк премії ім.
Нечуя-Левицького за роман «Сестра моєї самотності» (незаслужено непрочитаний
текст, що мав би стати узагальненням творчих пошуків покоління).

За умов глибокої і невиліковної кризи в гаманцях і головах
видавців, літературний процес застиг і спробував порелаксувати і
порефлексувати, тобто зайнявся переосмисленням. Цього року вийшли вибрані твори
Ю. Андруховича («Моя остання територія»), К. Москальця («Досвід коронації»), Ю.
Іздрика («3:1»), С. Жадана («Лілі Марлен» – мистецький проект, спрямований на
висвітлення ліричного аспекту творчості письменника), Т. Малярчук («Божественна
комедія»), а також розкішна антологія «Українські літературні школи та групи
60-90-х рр. ХХ ст.» під редакцією В. Ґабора , яка, без сумніву, підсумовує
цілий період розвитку новітньої літератури. Іздрик цього року поставив свого
роду рекорд. Йому вдалося протягом року, окрім згаданого вибраного «3:1»,
видати збірки вишуканої і неперевершеної есеїстики «Флешка-2gb» та оповідань,
обов’язкових до прочитання, «Таке». Ще й до цього вивісити в Інтернеті для
вільного скачування зверстану книгу «Флешка. Дефрагментація». Книгою року
особисто для мене став «Звіролов» Тані Малярчук, який відкриває для нашої
літератури нового героя, тематику, стилістику, а головне – демонструє
письменницьку майстерність недосяжного рівня для решти письменників молодшого
покоління. Але детальніша розмова про цю самобутню книгу в найближчих номерах
«Української літературної газети»…

 

Тамара СЕВЕРНЮК
(Чернівці)

 

Найбільшими подіями в літературному житті 2009 року вважаю
вихід у світ книжок моїх колег – Люби Проць «Група крові», Віри Китайгородської
«Безконечник», за якою здійснено сценічну виставу «Туга за майбутнім», чудової
прозової речі Галини Тарасюк «Цінь хуань гонь», яка вже вдруге перевидається у
цьому році. Дуже заімпонувала мені збірка Неоніли Стефурак «Душа» та
непересічна річ Михайла Слабошпицького «Поет із пекла».

І я дуже сподіваюся, що нова «Українська літературна газета»
стане реальним відображенням і літературного, і суспільного життя держави, яка
має право на високе мистецтво і гідне життя.