Авторка двох поетичних збірок Інґа Соколова – професійний філолог, викладач вищих навчальних закладів Латвії, має науковий ступінь доктора педагогіки. Її знають також як літературознавця та перекладачку, яка, зокрема, відтворила рідною мовою праці М. Бахтіна і Ю. Лотмана. Власні вірші Інґи Соколової відзначаються складним асоціативно-образним ладом, високою поетичною культурою.
***
мить не ранкова не вечірня яку треба прожити завтра будуть
дорога і море сьогодні сонце сокурова краса
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
беззахисності все відбувається само собою я навіть не знаю
беру участь чи ні
***
по той бік телефонного екрана котяться сірі краплинки
я знову сміюся щасливим сміхом
в куточку дивана вдивляюсь в одну точку
час протікає крізь пальці
в навушниках музика – встигнути – бути
***
чорні анемони вві сні мов на чорно-білій світлині
кінчики пальців плачуть на клавіатурі чорні квіти горобини
ріжуть долоні дрібним краплинкам дощ записує щось
на носках туфель і чекає коли порох надумається піти
***
у тої першої криниці дерев’яна цямрина темна вода
там же вгорі при землі вербові гілки і розповіді про
сома що затягував дітей які підходили надто близько
у тої другої сіра бетонна цямрина в такій жоден сом який
поважає себе не живе криниця та більш не вабить
вода з відра у кімнаті пробігає мимо
у третій криниця суха про це тільки читано
кінчиками пальців торкаюсь цямрини сиплеться
пісок якась піщинка потрапляє на сонце всміхається розуміє
знає ці розповіді
***
квітне горобина боюсь літа слово ніколи
не сказане зостається сумними очима дивитись у вікно
автобуса у вікні інше слово й заховані очі сміх прилип
ніби справжнє обличчя я сміюсь отже існую
***
поки ти мовчиш проходять роки і пальці
міста згадують зморшки стін і байдужу
оббивку автобусних сидінь поки ти мовчиш
зізнання кинуте мимохідь не боїться відмови
***
потоки сліз повільно змивають усе зайве
спогади туш думки букви на екрані складаються
в слова болі там виглядають інакше замовчують і
схиляють голову так просто все так чортівськи прст
***
дзеркало Яго чорне відвертання в себе
у беріз цієї осені так довго жовте листя
підбори в безсиллі цокають на сірій бруківці
об думки які я сама видумала до кінця
***
листопад пробігає повз деякі жовті листки
за вікном автобуса усміхаються крихти на простягнутій долоні
в красивих бурульках застигає дотик
***
ця темнота в мені немов чорно-білий зимовий пейзаж
у четвертому поколінні дивлюсь на ріку і повне
холоду поле відколи себе пам’ятаю над моїм ліжком
зимова ніч надірване полотно там де ялинка
онтологічно приреченість обов’язково чорно-біла
сльози застрягають у гордості холодне поруччя таке
знайоме що не хочеться доторкатись чорт забирай
де ж ті двері Сенеки які завжди відчинені
***
як фенікс із попелу і це навіть не метафора
тільки дуже боляче в хвилину коли попіл стає минулим
тоненька крижана кірка поверх калюжі в якій вимерзла вода
***
взимку тротуари чуйні трохи брудні трохи
посолені вслухаються в думки що кинуті під ноги
заговорюють беруть за руку відводять убік
взимку можна чекати впевнено
***
дощ замерзає за моїм вікном гілки горобини збентежено
крізь крижану кірку дивляться на вітер брати участь чи ні
коли ти вмерз у кригу чи личить гойдатись і думати
горобинові думи не звикай до себе гілки подзвонюють об вікно
не звикай вмерзай у кригу й виколупуй себе але не звикай
***
після зими нахилені берези безперервне приниження
снігу не ламатись не розгинатись прямі кілометри
за вікном ненависного поїзда там берези берези берези по якійсь
черемусі гілки при самій землі можуть цвісти до небес
можна тільки коситись така пустота що здається вже ніколи нічого
не буде пустота пустоти зрозуміла прийнята і пережита
втілена в повсякденність.
Переклав з латиської Віктор Мельник
“Українська літературна газета”, ч. 9 (275), 8.05.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/