ГАВРИЛЮК Н. ПІД ПЛАХТОЮ НЕБА: ПОЕЗІЯ ВІРИ ВОВК. – ДРОГОБИЧ: КОЛО, 2019, 168 с.
Потужна еклектика жанрово-стильового обличчя поезії Віри Вовк так оригінально трансформувалась у літературознавчій праці Надії Гаврилюк «Під плахтою неба». Назва збірки асоціативно спрямовує нас до вірша Б. Ігоря-Антонича «Пожар». Однак, на противагу твору поета-символіста, у якому «Блакитну плахту неба передер / нараз, мов грім, червоний серп», дослідження Н. Гаврилюк покликане подолати «розірваність» між інтерпретацією символів у поезії Віри Вовк та її життям, що без перебільшень є символом потужного горіння. Цікава за структурою, манерою викладу, предметом дослідницької уваги, книжка є особливою й постаттю свого автора. Її пише авторка кількох поетичних і літературознавчих праць. Здіймаючись над іпостассю критика, сягаючи виміру художника поезій (чи художника у поезії), Н. Гаврилюк презентує живопис поетеси про поетесу й дає змогу читачеві з кожним образком зазирнути в глиб того, що таїть у собі плахта галактики під іменем Віра Вовк. Абстрагуючись від власної творчості, прагнучи максимально точно охопити домінантні риси Віри Вовк, авторка стає художником поезії. Її візії знаходять себе у дванадцяти образках – самодостатніх замальовках, які разом утворюють цілісне панорамне бачення творчого доробку Віри Вовк.
Постать і творчість Віри Вовк унікальна вже фактом своєї появи. Не менше вражає автентичний струмінь її поетичного слова. Її алегоризм, метаобразність, міфопоетичне мислення, історіософічність, символізм, що закорінений в українську ментальну свідомість не як данина, а як оприявнення духовного первня – усе це робить її творчість по-своєму унікальною, привертаючи увагу не лише пересічного читача, а й літературознавців. Чи не найбільш активний інтерес до творчого доробку представниці нью-йоркської групи можемо спостерігати в останнє десятиліття. Сучасний етап дослідження творчого обличчя Віри Вовк представили у своїх працях В. Мацько, С. Ожарівська, Ю. Григорчук, О. Смольницька, Н. Козіна, Н. Науменко, І. Жодані, Т. Карабович, Д. Льохарт. Найбільш панорамне бачення символічного, архетипного, образно-смислового виміру творчості Віри Вовк здійснене у чисельних статтях О. Смольницької. Предмет уваги літературознавиці багатогранний: символічний вимір, архетипи, міфологеми… Окремі праці цієї дослідниці творять оригінальний порівняльний і компаративний дискурси, у вимірах яких творчість Віри Вовк порівнюється з творчістю Максима Богдановича, Яна Твардовського, Патриції Килини, Емми Андієвської, Хорхе Каррери Андраде та інших. Багатогранно (від міфологічних символів, біблійних образів, жанрових особливостей до ознак інтелектуалізму) представлено осмислення доробку поетеси у дослідженнях Ю. Григорчук. Праця Н. Гаврилюк органічно доповнює наукове бачення постаті й творчості Віри Вовк, проте помітно вирізняється з-поміж досліджень її сучасників. Чим же особлива саме її праця?
Будучи сама поетесою, володіючи тонкою душевною організацією й здатністю через ритміку вірша вживатись в його образно-метафоричне осердя, відчувати процес трансформації авторської свідомості не як даність, а як самобутню реальність, Н. Гаврилюк тонко інтерпретує грані слова Віри Вовк. І здійснює це без надміру наукової стилістики. Такий підхід робить видання справді науково-популярним. Як уже зазначав один із перших рецензентів цієї книжки, О. Астаф’єв, Н. Гаврилюк зосереджується на аналізі різних, у тому числі й найновіших збірок, що вийшли впродовж 2019 року. Це теж одна із причин, що забезпечує праці Н. Гаврилюк наукову привабливість.
По-друге, видання прикметне оригінальною жанрово-композиційною подачею матеріалу. 12 розділів (12 образків) дають змогу авторці не тільки акцентувати на визначених нею домінантах, але й піднятись над науковою парадигмою до рівня поетичного живописання. Наприклад, перший образок – «Абетковий» – це оригінальна спроба пошуку символічного народження Віри Вовк. Абетка – це впорядкована послідовність метафізичного розуміння людиною природи світу цього, а думка, огранена словом, оприявнює читачеві той вимір, який читач готовий осягнути. Н. Гаврилюк осмислює становлення поетеси в контексті з’яви її книг, в контексті аналізу фактів її біографії, пов’язаних із її дитинством, коли вона лиш опановувала слово, в контексті дослідження її азбучних віршів барокової доби.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Бердо» – за визначенням Н. Гаврилюк, – зрілий образок, присвячений осмисленню однойменної збірки Віри Вовк. Образ чаші в осягненні авторки постає як символ спільної долі, як символ терпіння. Цим образом починається збірка «Бердо», і в світлі цього образу дослідниця закликає читача осмислити дихотомію гріха і святості у вічній містерії людського життя. Оригінально й самобутньо ця думка трансформується в образі вертепу в образку Н. Гаврилюк. Вертеп у його класичному розумінні, з одного боку, презентує читачеві драматизм творів збірки за принципом триєдності. Як зазначає Н. Гаврилюк: «На нижчому рівні вона має вигляд: гріховність, потоп, лихоліття; на вищому – ласка осушених сліз, осушеного поту і заробленого врожаю» (с.18). Образ чаші часто зустрічається у збірці Віри Вовк, тому авторці образка є чим здивувати читача, зацікавити його алюзіями, символікою, метафоричним виміром образного ряду, представивши весь спектр цього складного образу в усіх його модифікаціях.
Образок третій – «Будівничий» презентує спробу критичної рецепції постаті й творчості поетеси. Наскрізно звучить думка про внутрішню потребу кожного творця знати, чи витримають його твори апробацію часом. Аналізуючи верлібри, Н. Гаврилюк наголошує, що «самобутність голосу Віри Вовк народилася на перетині вічних тем, розроблених в оригінальній образно-символічній парадигмі…» (с.36). Такий штрих до творчого портрету мисткині інтригує, заохочує до міркувань.
У образку, що має назву «Учнівський», літературознавиця відтворює процес заглиблення Вірою Вовк у сутність законів світобудови через теми гріхопадіння, відкупу, відновлення втраченої гармонії. Поетичний вимір цих мотивів в образку Н. Гаврилюк звучить як оцінка себе сьогоднішнього з погляду на себе вчорашнього, а вже в наступному – «Квітковому» – авторка розмірковує про значення тих людей, які сповнюють життя письменника сенсом простої радости, а також про твори митця, що символічно ототожнюються із квітами, плодами життя і праці. Аналізуючи промовистий у цьому сенсі вірш «Чужинка», Н. Гаврилюк акцентує, що життя поетеси весь час нагадуватиме життя ліричної героїні цього вірша. Якій «було велено летіти за журавлями, / За сонцем нагріті кучері хмар, Молитись до чорної Богородиці / В незнаними зорями вишиту ніч, / і сіяти жито серед колючих агав». Уміння Н. Гаврилюк у своїх образках подати найбільш вражаючі деталі, дібрати точні штрихи визначає її майстерність відчувати іншого як себе. Здається, саме аналіз цього вірша це підкреслює якнайкраще. Еклектика мовчазного суму та гіркої ностальгії, подана через квітковість, що у поезії В. Вовк, що у образку Н. Гаврилюк створюють однаково потужне емоційне тло для подальшого сприйняття «Історичного», в якому дослідниця зосереджена на аналізі образів-архетипів, «Містичного», «Іпостасного» та інших.
«Алегоричний» образок – це авторська спроба осмислити феноменально просту істину, що людина по-справжньому мудра щедро ділиться своєю мудрістю зі світом. У цій частині книги Н. Гаврилюк знайомить читача з байками Віри Вовк, що увійшли до збірки «Обарінки». Інтерпретації Н. Гаврилюк творів цієї збірки дають змогу замислитись над вічними темами: чому виникає заздрість, чим обумовлене бажання знецінення чужої праці, чому одні й ті ж вчинки, слова, речі сприймаються всіма по-різному, що таке любов і що таке відповідальність.
«Символічний» образок містить у собі чи не найбільш яскраві символи, що впадають в око мудрому інтерпретатору: павутиння, сльоза, дощ, роса, вогонь. У контексті цих образів авторка доходить висновку, що, «будучи паломницею на земних емігрантських стежках, Віра Вовк і життя на землі сприймає пілігримством» (с.141), що «поетеса, хоче уподібнитися вогненному стовпу, щоб вказати дорогу іншим пілігримам із краю духовного рабства до Обіцяної Землі» (с.145) … Так само й читач, рухаючись услід за Н. Гаврилюк, поволі приходить до висновку, що лише вільні можуть вести за собою…
Два останніх образки – «Ліричний» і «Легендарний» – ніби останні штрихи, якими авторка завершує своє бачення Віри Вовк. Авторський аналіз алюзій та ремінісценцій до Святого Письма переконує в тому, що віра й любов – поняття взаємообумовлені, бо лише безкорисливі почуття сповнюють віри, окрилюють, що подібну віру може мати лише та людина, яка «певна щедрості небесної любові, певна свого призначення та свідома власного життя у вимірах легенди» (с.152).
«Легендарний» образок можна назвати поправу найбільш щемким. Маючи в назві натяк на поему «Легенда», в якій поетеса – за її ж словами, описала все своє життя, маємо осмислення важливих для оцінки кожної творчої постаті категорій: життя, пам’ять, іскра слави, іскра таланту, любов, життя, жертва. Інтерпретуючи ці образи-символи, Н. Гаврилюк осягає творчий і біографічний виміри цієї поеми. Не прагнучи доводити очевидне, що життя Віри Вовк справді легендарне, авторці вдається акцентувати на найважливішому: її легендарність ісходить із її духу й сповнює нас снаги до руху вперед.
Ще у передмові літературознавиця зазначає, що сповна ткацьке полотно можна оцінити лише дивлячись на нього зі сторони, коли воно готове й цілісне. Так і цю працю можемо оцінити цілісно, лише поглянувши не на окремо взяті розвідки-образки (хоча кожен із них є цілком оригінальним і завершеним вислідом), а склавши всі ці словесні замальовки разом. Кожен із образків наближує читача до творчості мисткині. Підводячи нас до плахти поетичного неба Віри Вовк, Н. Гаврилюк, будучи тонким художником слова, дешифрує символічні розсипи поетичних текстів своєї духовної візаві. Разом із тим авторка праці творить свою символічну канву. Підводячи нас до плахти поетичного неба Віри Вовк, Н. Гаврилюк дешифрує символічні розсипи поетичних текстів своєї духовної візаві. Разом із тим авторка праці тче власну символічну канву. Наголосивши на початку книжки, що кожен тче свою долю, літературознавиця простежує не лише сам складний процес ткацької роботи, переплетіння ниток, а й творить своїми текстами оригінальний самобутній орнамент, аби читач зміг не лише зафіксувати, а й замилуватись всіма візерунками тієї сакральної, тієї зітканої так майстерно й вишукано із дванадцяти образків плахти обрію, плахти неба, плахти величезної галактики на ймення Віра Вовк…
“Українська літературна газета”, ч. 8 (274), 24.04.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у кіосках «Союздруку», а також у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.