90 років тому, 14 квітня 1930 року, пострілом у серце покінчив з життям відомий російський радянський поет Володимир Маяковський. Саме йому сталінським режимом було відведено місце “головного” поета радянської епохи, романтика соціалістичної розбудови.
Все життя Володимир Маяковський був тісно пов’язаний з Україною. Його батько мав серед близьких предків представників українського козацтва. У різні періоди життя Маяковський відвідував Київ, Харків, Полтаву; мав багато друзів та знайомих серед українських літераторів, зокрема, представників Розстріляного відродження. Він став єдиним з російських поетів Срібного віку, який зміг сформулювати нерозуміння значення й ваги України сучасним йому суспільством у рядках вірша “Долг Украине”, які в чомусь є актуальними й нині:
Я
немало слов придумал вам,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
взвешивая их,
одно хочу лишь, –
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово “чуешь”.
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи.
Маяковський народився у селі Багдаді (Багдаті), Грузія Батько поета — дворянин, служив лісничим, предки були з козаків Запорізької Січі.
У 1912—1914 pоках Маяковський тричі відвідав Україну, а у 1924-1930 роках – щороку. Тут він виступав у цілому ряді міст. Часто приїздив до Харкова. Вперше Маяковський побував у Харкові 14 грудня 1913 року разом з Давидом Бурлюком, про що нагадує меморіальна дошка біля входу в бібліотеку імені Короленка. Відвідав Київ, де виступав із літературними концертами у 1913, 1914[3], 1924 та згодом присвятив столиці України вірш «Київ» (1924, надрукований у газеті «Пролетарская правда».
Ставлення до України Маяковський висловлював по-різному. То виступає з великою симпатією до України та її мови (вірш «Долг Украине», 1926) у якому висловлюється проти зневажливого ставлення росіян до української мови та використав фразу, що згодом стала крилатою “товаришу москалю, на Україну жарти на скаль”.
Твори Маяковського перекладали українською мовою М.Семенко, М.Вороний, Микола Бажан, П.Воронько, С.Голованівський, Є.Дроб’язко, Р.Лубківський, Л.Первомайський, Л.Дмитерко Д.Павличко, О.Астаф’єв, А.Гризун, І.Яворський, М.Лукаш тощо.
Найвідоміші твори письменника – вірші “Нате!”, “Вам”, “Послухайте!”, поемах “Хмарина в штанах”, “Війна і світ”, поема “15 000 000”, п’єса “Містерія — Буфф”, вірші “Лівий марш” та інші.
В історії поряд з його іменем згадується Лілія Брік. Саме її поетичне ім’я римував В.Маяковський, саме їй присвятив він більшість своїх творів, це її ініціали, наче навмисне для тонкого поетичного слуху В.Маяковського, складались у слово ЛЮБЛЮ. Вони познайомились влітку 1915 р. На той час Л.Брік була одружена, що ускладнювало їхні взаємини. Вихід із пікантної ситуації В.Маяковський та Бріки знайшли незвичний: погодилися на “любовний трикутник” і створили нову родину.
Наприкінці життя Маяковський потрапив у літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Його п’єси були зняті з постановок, йому було відмовлено у в’їздних візах до Парижа (на побачення з коханою, російською емігранткою Тетяною Яковлевою), його не визнавали ні колишні колеги з ЛЕФу, ні нові з РАППу, а виставку Маяковського «20 років роботи» проігнорували і партійні чиновники, і впливові літератори. Усе це спричинило глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство Маяковського. Він вистрілив собі в серце, залишивши знамениту посмертну записку: Все, як кажуть, «інцидент поперчений», об побут розбився любові баркас. Життя, сподіваюсь з тобою ми квити, до біса рахунки мук, болей й образ. Щасливо залишатися.
Після смерті Сталіна поширились чутки, що Маяковський не закінчив життя самогубством, а був вбитий за наказом Сталіна, однак жодних доказів не було встановлено.