І не спокій душі,
І не затишок серця — для мене.
Хай що буде затим,
Я ще місяць впряжу молодий.
Понад Кути у Косів,
Де розбурхане море зелене,
Полечу на торги,
Щоб нових надивитися див.
Ось іде мандрівник.
В його тайстрі молитва і віра.
Він всі біди продав,
Бо навіщо вони бідаку?
Наловивсь за життя
Він і блох ненаситних, і звіра,
І тепер захотів
Вже нову переплисти ріку.
По плаєчку крутім
Йде гуцулик поважно і вправно.
У бесагах його
Усі грози брустурських верхів.
Може, там, на торгах,
Він сторгує омріяну Правду,
За котру постраждав,
Ту, котрої від віку хотів.
Полонина ряхтить,
Полонина очиська таращить:
Під сопілку вівчар
“Баранів” на торжище жене.
Стільки їх розвелось
По Карпатах, по стомлених хащах,
Що за безцінь віддасть
Це огиддя марудне й страшне.
А по битім шляху
Їде в бричці троїстий музика.
(У тій бричці тяглом
Вже підтоптаний зовсім віслюк).
Він продати везе
Пісню серця свого стоязику.
Бо навіщо вона?
Над землею стоїть інший гук.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ну, а я що продам?
Що придбав я за зими і весни?
Обминули мене
І собори, і мудрості спів.
Була вічність і… мить,
І хтось вікна вокзалу покреслив,
І застиг, скрижанів
Мій портрет на розхресті вітрів.
Джерело: