Чому ревізійники «розбіглися»

Виступ, що друкується нижче, мав би прозвучати на VІ з’їзді
НСПУ, перша частина якого відбулася 17-18 жовтня ц.р. в Пущі-Озерній. Мав, але
не прозвучав – ні у звітній доповіді голови спілки, ні у виступах делегатів –
ніхто й словом не обмовився про існування ревізійної комісії. Не дивно, що на
з’їзд не був обраний її голова І. Власенко. Бо навіть на наступний звітний
період взагалі не планували її обрання. Хоча в Статуті НСПУ вона ще діє, і
Статуту слід дотримуватися.

Правда, вже при обговоренні кандидатур на голову спілки
спочатку В. Баранов згадав за неї, потім В. Яворівський кинув уїдливу репліку:
стара ревізійна комісія, мовляв, “просто розбіглася”.

Голосування на з’їзді показало, що не варто “душити”
делегатів, як це роблять з депутатами на Верховній Раді, аби тільки пропхати
тих, хто не лізе ні в які ворота. Отож кандидатур, які не набрали належної
кількості голосів, удруге не висувати.

А тепер про те, чому “розбіглася” минула ревізійна комісія.

На минулому з’їзді в ревізійну комісію НСПУ були обрані
переважно пенсіонери, яких ніхто не питав – бажають вони працювати в ній чи ні.
Тому, наприклад, Ярема Гоян  відразу
заявив, що працювати не має змоги. Не горіли великим бажанням і інші, хто мав
уже поважний вік. Та головним було, може, й не це.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Спілчанське керівництво також не було налаштоване на
співпрацю. За всі п’ять років не тільки комісія, а навіть її голова не був
запрошений на жоден пленум ради чи засідання секретаріату, хоча б на ті, де
йшлося про оренду приміщень, продаж, скажімо, одеського будинку творчості і
таке інше, що комісія повинна була б знати.

Що ж тим часом робив секретаріат і затверджувала рада?

У будинку по вул. Банковій, 2 і довкола нього було здано в
оренду все, що можна і чого не варто було б робити. Здано так капітально, що
письменник почувається у своїй святая святих, як п’яте колесо біля воза,
орендарі ж, почуваючись тут господарями, поглядають на них скоса, як на таких,
що заважають їм працювати.

Кафе “Еней”, яке впродовж десятиліть було своєрідним творчим
клубом письменників, стало з багатьох причин їм недоступним. Під приводом
боротьби з грибком були знищені безцінні розписи Базилевича, які були
своєрідною візитною карткою “Енея”, стали легендою серед творчої інтелігенції
Києва.

Недоступною стала й частина бібліотечних фондів,
розташовнаий у підвалі. Письменникові туди зась, а бібліотекар може потрапити
тільки при наявності записки від самого Володимира Олександровича, бо
перетинають “чужу” територію, яка пильно охороняється. Але й цього замало. Нині
вхід до лівого крила будинку взагалі перекритий броньованими дверима, а один із
пунктів угоди про оренду звучить приблизно так: якщо орендар добудував у
орендованому приміщенні щось таке, що його при розриві угоди не можна
демонтувати, то він стає співвласником орендованого приміщення. Правда ж,
вигідний для Спілки пункт? Орендареві треба бути дурнем, щоб не збудувати біля
печі припічок, який органічно з нею зв’язаний.

Скористався хтось цим пунктом чи ні – про це дізнаємося хіба
що після зміни керівницва. Але навіщо таке мудре керівництво міняти? Чи не
простіше змінити відповідний пункт статуту НСПУ і продовжити повноваження цього
талановитого керівництва ще на одну каденцію? Бо воно ще не встигло зробити
всіх добрих справ. Скажімо, в клубі зовнішньою забудовою чи прибудовою закрито
тільки частину вікон, а двоє чи троє ще пропускають денне світло. А навіщо воно
клубові, де письменники нині майже не збираються? Краще добудувати пивбар,
зайва копійка ніколи не зашкодить.

Не забуваймо, шановні делегати, й того, що будинок на
Банковій є пам’ятником архітектури, де всілякі добудови й перебудови заборонені
законом. У радянські часи його рементували не звичайні будівельники, а
реставратори. А тут дозволяється така добудова, що тягне орендаря на
співвласника!

Урізноманітнене й цільове використання площі, яка залишилася
в розпорядженні НСПУ. Одна з кімнат на першому поверсі, правда, невелика,
тривалий час слугувала за готельну для цінного працівника. Кажуть, що й нині
вона перебуває в його негласному розпорядженні. Безкоштовно, звичайно. Але всі
інші новосели платять оренду справно, і вся фінансова документація в такому
ідеальному порядку, що комар носа не підточить. Тут, як запевнив нас на єдиній
зустрічі пан Крим, усе чисто й прозоро, і численні перевірки не знайшли жодних
порушень. Це правда. Керівництво Спілки консультували досвідчені юристи.

Але повернімося знову до оренди. Тепер уже площі видавництва
“Український письменник”. На час наших відвідин видавництва ціна 1 кв.м. площі
коштувала орендареві 5 дол. США. Люди, які в цьому хоч щось петрають, кажуть,
що такої ціни в центрі міста немає, вона, як мінімум, занижена у 5-6 разів.

Підтвердженням цього є й те, що орендар негайно здав левову
частку орендованої площі в суборенду. Зрозуміло ж, що не за нижчою ціною, ніж
платить сам. Чому ж керівництво Спілки не скористалося цією, вищою, ціною?
Питання для роздумів. Хоча пан Крим вважає його риторичним, адже фінансових
порушень тут немає, і жодне КРУ нічого в цій ситуації не накрукає, та й крукати
не буде: вас влаштовують 5 дол. США за 1 кв.м. – одержуйте.

Тут варто порушити ще одне питання, яке має вирішити з’їзд.
Чи має право обране на 5 років керівництво громадської організації, якою є
НСПУ, оформляти оренду приміщень на 49 років чи й довічно, як це зроблено з
поліклінікою?

У “Літературній Україні” Володимир Олександрович з властивим
йому гумором, що переходить у сарказм, писав, що, мовляв, Власенко та
“сотоваріщі” не зволили з’їздити навіть у Крим, а лише заглянули у видавництво,
бо Власенко живе в тому будинку.

Справді, у Крим ми не поїхали: вирішили зекономити
спілчанські кошти, яких вічно бракує. А якщо без жартів, то що ми могли
побачити в Криму? Те ж саме, що і в Ірпені та видавництві. З орендною оплатою
все гаразд, папери в ажурі. А хто насправді є орендарем чи власником корпусів у
тому ж Коктебелі, яка могла бути ціна оренди — це залишається в такому ж
тумані, як і в “Українському письменнику”. Тобто, принцип був зрозумілий, а
деталі нас не цікавили.

А чи є безсумнівно світлі сторони в діяльності керівництва
НСПУ? Є й такі. Наприклад, поліпшення фінансового становища НСПУ за рахунок
збільшення у 20 разів суми членських внесків, які нині становлять 100 грн. з
кожного письменницького носа. На наш погляд, це прогресивний крок, особливо,
коли взяти до уваги, що в багатьох письменників пенсія не перевалює за 1,5-2
тис. грн., а гонорарів вони одержують, як казав Остап Вишня, нуль цілих і
трясцю десятих.

Відрадно, що Спілка нарешті позбулася й “аморальних” колег,
які посміли щось не те й не там говорити. На таке з власної ініціативи не
зважувалося навіть керівництво часів тоталітаризму і виключало “відщепенців”
тільки за вказівкою згори.

Заодно вона позбулася й усіх своїх літературних журналів,
залишивши їх не тільки без фінансової, але й без моральної підтримки.

Прогресивним нововведеням стала й тенденція міняти членів
президії Ради, які там уже засиділись, на тих, які ще тільки прагнуть сидіти:
таким чином президія стає більш монолітною і одностайно приймає виважені
рішення.

Загальне захоплення членів НСПУ викликає й традиція
закінчувати роботу пленумів ради товариським застіллям. Зал моментально
пожвавлюється, коли Володимир Олександрович проголошує: “Шановні! Після
закінчення роботи усі члени Ради – в “Еней”. Тільки члени Ради”.

Кажуть, відвідуваність цього заходу майже стовідсоткова.

В “Енеї” керівне ядро письменницької організації
цементується і набирається сил для єдинодушних рішень. А за які кошти
цементується? У куцому спілчанському бюджеті такої статті не передбачено. Тоді
за чиї: Яворівського чи Крима? А якщо не їхні, то де той сейф, з якого
регулярно можна брати по кілька тисяч на “цементацію” Ради? І чи не можна
більше, скажімо, щоб вистачило й на допомогу журналу “Вітчизна”, який б’ється
на безгрошів’ї, як риба в неводі? Питання, зрозуміло, без відповіді. І чи не є
це цинічним підкупом членів Ради?

Все це побачивши і на власні вуха почувши, ми – Власенко,
Головко, Камінчук – на пленарному засіданні ради заявили про свою відмову
працювати в ревізійній комісії НСПУ.

Про ставлення Спілки до ревізійної комісії свідчить і те, що
її самовідставлений голова, який номінально все ж залишається головою, не
обраний делегатом з’їзду.

Нинішнє керівництво Спілки просимо не йти по стезі “бацьки”
Лукашенка, а скласти свої повноваження згідно Статуту НСПУ як таке, що відбуло
дві каденції.

А в ревізійну комісію в подальшому обирати тих людей, які
згодяться в ній працювати, а голову НСПУ обирати не підняттям рук, яких ніхто й
ніколи точно не дорахувався, а – таємним голосуванням, при цьому пенсіонерів на
цю посаду не висувати, їхній час для керівництва минув, настав час молодших,
які краще відчувають його пульс.

 

Номінальний голова ревкомісії                                                            Іван ВЛАСЕНКО  

 

Члени комісії, делегати з’їзду:                                                              Дмитро ГОЛОВКО

Анатолій КАМІНЧУК