***
Щоб замісити хліб,
мені потрібен
голодний чоловік у хаті.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Хай свою долю
по шматочках відриває
для мене.
Добрість – некваплива
і так йому пасує!
Нехай свободу собі візьме за коханку.
Хай вистачить йому того,
що я – жива.
Та тісто, до якого душі додаю,
цілу вічність росте.
Висипається білий поговір
із небесного сита:
«Вона вечеряла з Богом!»
***
Ув оці криничному
огледіла
своє життя.
На небі і на дні вже побувала,
носила
дно і небо на колінах.
Приходили чоловіки – напитися,
мене
спивали.
І воду каламутили мою,
у ній
тонули.
Жінки камінням кидали у мене
і далі
йшли –
А я була глибокою і темною.
І стало тісно у зеленім колі,
в якому зачинилася смиренно.
Води зійшло із мене половину,
тож
сохну я тепер.
Хто схоче мене пити –
вже запізно…
ЗНАКИ
Прокинуся одного дня, здивована:
минуло, відійшло життя!
Ніби коханий мене залишив
перш, ніж народжу дітей
і перш, ніж вогнище родинне збережу
для
нетривких його повернень.
Запитання згинають наді мною спини,
але від чого мене оберігають?
Вірш
язиком голодного собаки
долоні мої лиже й роздирає до крови.
Та десь поодаль від паперів
сховалася єдина правда.
Поза реальністю
спокійно блукає зміст речей земних,
свої причини знає,
і вираховує всі наслідки, й розумно
несе свою вагу – все нижче,
все донизу.
Мудрість мовчить під ореолом смутку.
Й коротшає стежина до кінця,
і каблучок мій так тонко ставить крапку
на тій, якою я була,
якою вже не є,
а
після того…
Переклад з болгарської – Анна Багряна