І ти… З царем отим і богом
Давно вже заодно ти!
Не знаю я його, небого.
І півень – із темноти!
Цей спів, це крильне лопотіння,
Ця жінка з-за одвірка…
Згадав – подався десь у тіні
І розридався гірко.
…Чи й наше серце, брате Петре,
Те каменем лежаче,
Колись у темряви і нетри
Так само не заплаче?
Міттенвальд, 1946.
Джерело:
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал