Сашко повернувся зі школи. Смачно пообідав. Важко зітхнув. І, зручно вмостившись у кріслі, став дивитися телевізор.
— Допоможи, будь ласка, вимити посуд,— попрохала сестричка Надійка.
— Обов’язково,— простогнав Сашко, перевертаючись на другий бік.— Але я в школі так натомився, що й тарілки в руках не втримаю.
— А що ж ви там робили? — здивувалася Надійка.
— Знання штурмували.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
— Де болить?
— У голові. Гуде, ніби телеграфні проводи. Руки — ніби мотузки. Ноги підломлюються.
— Бідненький мій,— поспівчувала сестричка. — Ти мене вибач, дорогенький.
— Ти ж мене знаєш, двічі прохати не потрібно. Сам усе розумію.
З кухні знову долинув брязкіт посуду і дзюрчання води.
Та не встиг Сашко заспокоїтись, як Надійка знову подала свій мелодійний голос:
— Можливо, в квартирі підметеш? Це ж не важко.
— Вигадаєш таке,— буркнув Сашко сердито.— Підмести. Та мене трактором з місця не зрушиш.
— А килимок вибити? Мабуть, я сама.
— Звичайно. Ти ж не хочеш, щоб я завтра не пішов до школи. Тим більше через якусь ганчірку. Увесь клас буде сміятися. Ти саме цього хочеш?
— Ні! Вигадаєш таке. Відпочивай! Набирайся сил.
— А ти частіше до мене звертайся по допомогу,— вже примирливо додав Сашко.— Я завжди до твоїх послуг.
— Можливо, задрімаєш?
— Так перетерплю.
Надійка знову взялася до роботи.
Сашко теж заспокоївся. Та не встиг він додивитися мультфільм, як раптом почув Надійчин голос:
— Ой! — скрикнула сестричка.— Я забула! Телефонував Миколка Семененко. Запрошував тебе м’яча поганяти. Шкода, що ти заслаб.
— Що ж ти мовчала! — підхопився Сашко, ніби його хто голкою штрикнув, й, стрибаючи на одній нозі, став натягувати черевики.
— Бач, що вигадала… Заслаб! — почулося з коридору.
Джерело: