Зелені вруна стеляться, як вовна,
Картинками старих дитячих книг
Здається далеч. До землі приліг
І слухаю тремтіння невгамовне.
Як віриться, як сниться невимовно,
Який шумить не знати звідки сміх,
Яке це щастя — в радощах земних
Трудів і днів спивати кубок повний!
Полуменіють сосни. Срібний пил
Бадилля сріблить. Міста профіль строгий
Поволі виплива на небосхил.
І от — в одну збігаються дороги,
В єдиний помах рвуться сотні крил,
В один чертог — усі хатки убогі!
1929
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Джерело: