Річний пісок слідок ноги твоєї
І досі ще — для мене! — не заніс…
Тремтить ріка, і хилиться до неї
На тому березі ріденький ліс…
Не заблукають з хуторів лелеки,—
Хіба що вітер хмари нажене…
О друже мій єдиний, а далекий,
Який тут спокій стереже мене!
Немов поклала ти мені на груди
Долоні теплі, і спинилось все:
І почуття, і спогади, і люди,
І мертвий лист, що хвилями несе…
Немов ласкаві вересневі феї
Спинили час,— і всесвіт не тече…
І навіть цей слідок ноги твоєї
Вже не хвилює серця і очей…
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий — такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Джерело: