Ти не прийшла, тебе не бачу поруч…
У небі місяць повагом пливе,
промінням срібним землю засіває,
з-за хмар, скрививши рот щербатий свій,
сміється над моїм наївним серцем.
А ніч ховає від людей той сміх
у теплі твої сутінки…
Ти винна?
Ні, ти не винна…
Скільки не кричу —
я сам перед собою провинився…
Авжеж, не лжа мені заткала слух, —
помилку я з брехнею переплутав…
“Коли ти прийдеш?” — поспіхом спитав,
а треба запитать було: “Чи прийдеш?”
Джерело:
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал