Матушек Олена. А будинків, будинків…

А будинків, будинків, будинків
У місті промерзлому,
Немов сніговиця за ніч нанесла їх оце…
І день відчайдушний
Своїми зухвалими пензлями
На ватмані неба
Малює камінне лице.
Не дихає вулиця.
Світ до глибин промерзає,
Ні слова живого,
Ні звуку ніде далебі…
Але у будинку напроти –
Я точно це знаю –
Жінка самотня заварює каву собі.
Стоїть вона довго.
Повільно розмішує цукор.
І дивиться пильно кудись у минулі роки…
На кріслі
Крижинкою чорною
Крихітний цуцик
Торкнеться зненацька
її крижаної руки.
А кава холоне.
Платівка накручує танго.
А жінка – красива…
їй тиша оця до лиця…
І думаю я –
Чи ж зігріється,
Чи ж відтане
В промерзлому місті
Жінка самотня оця?.

Джерело: ukrlib.com.ua