…А де мій?

…Той, хто сподівався  від
нового роману Надії Мориквас таких характерних для неї діалогів душі, не буде
розчарований. І насправді, книжка „Де мій брат?” (Львів, „Піраміда”, 2010р.;
191 с.) є своєрідним продовженням мориквасівських „щоденників”, „хронік” та
„іронічної прози”, що так захоплювали нас у 90-і та на початку третього
тисячоліття, втамовуючи спраглий попит на просту задушевну розмову у вправній
літературній огранці.

(Читаючи роман Надії
Мориквас)

…Той, хто сподівався  від
нового роману Надії Мориквас таких характерних для неї діалогів душі, не буде
розчарований. І насправді, книжка „Де мій брат?” (Львів, „Піраміда”, 2010р.;
191 с.) є своєрідним продовженням мориквасівських „щоденників”, „хронік” та
„іронічної прози”, що так захоплювали нас у 90-і та на початку третього
тисячоліття, втамовуючи спраглий попит на просту задушевну розмову у вправній
літературній огранці. Крім того, особисто для мене важив і отой медитативний
інтонаційний стиль розповіді, жива щира манера письма, подібна до епістолярної,
та виразне авторське прагнення мати читача за найліпшого приятеля. У романі „Де
мій брат?” усе це збереглося.

Відверто автобіографічний план роману є достатньо
випуклим і, безумовно, спонукає порівнювати докладності долі героїні та самої
авторки, яка також нерідко „на світанку гостро відчуває, як не вистачає рідної
душі”. Напевне знаємо, – це і одна з причин, що спонукала і героїню роману на
непевні заробітки в Італії.

…І левандівське помешкання героїні дуже подібне до
житла письменниці, аж до деталей; у тому числі, – й „хора на голову сусідка”.

Цілком реальними є й деякі герої: Діна, її чоловік
Бруно, їхня донечка Ріка. Хоча й вифантазовування реальності є очевидним і так
вдатно адаптує довколишнє життя, що, гадається, виступає засобом
трансцендентного проникнення в художню матерію роману. Скажу принагідно, що ці
можливості, за окремими винятками, використовуються Н. Мориквас сповна, талановито.

Отож подорож, а чи, радше, робоча поїздка в Італію,
стає для героїні справжнім відкриттям себе іншої. Видається мені, – не так
європейки, як українки з європейськими забаганками та смаками;   чуттєвої та делікатної жінки, яка знає собі
ціну. Разом з тим, наполегливої та з харизмою. Готової не поступитися своїм
способом життя. Напевне, саме тому сюжет роману проступає не лише, як низка
послідовних подій, подекуди – з прихованим драматизмом конфлікту, але й, – як
висхідна стежка переживань і навіть духовних драм, що, звісно ж, вплинуть на
життя героїні після її повернення в Україну, в чомусь, висновкую, – змінять її
долю.

Головний персонаж твору, Гелена, має чимало
спільного з авторкою. Втім, вона, сказав би, – більш виразно-картинна,
кінематографічно-динамічна. Захоплює, як особистість цікава, імпульсивна,
подеколи – непередбачувана… Хоча, – жваво природна та відкрита. Впродовж усього
роману непослабно тримає читальника у колі свого впливу; ділиться з ним, як з
другом.

Мені добре відомий цей левандівський дворик,
охоплений, місцями розірваним, периметром нової висотної забудови та доволі
скромних особнячків, – кожний зі своїми колоритними деталями та різноформатними
клаптиками розцяцькованих подвір’ячок. Бачу кольори околиці, що увиразнюються
ближче до вечора та віддаляються зранку; чую запахи різнотрав’я, упізнаю? різномастих вгодованих
сусідських псів та якихось майже нереальних диваків, які чомусь люблять
волочитися поблизу. І усе це, та багато дечого іншого, поєднується з
невипадковою можливістю панорамного огляду з мориквасівської лоджії на сьомому
поверсі, ніби самовільно виповнюється літературним чаром з джерел авторських
запасників таланту. Шарм особистості письменниці, вдало віднайдені художні
форми, легка містична зануреність у передтекстові  чування – усе спрацьовує. У злагоді, без
суєти та галасу. З обов’язковою, дуже вранішньою, кавою та запашною цигаркою на
згадуваному уже балконі. Так добре вкладається в ритми заповідуваного спокою.

У розділі „Одна в літаку” читаю: „Озираюсь на салон
„боїнга”, немовби можу побачити їх усіх, – як безстрашних перелітних птахів, що
присіли на борт для перепочинку”. Мова йде про таких собі баданок, наших
жінок-заробітчанок, які на час роботи в Італії стали сестрами милосердя, а тому
не мають невлаштованих амбіцій, лише – почуття гідності. Так склалося, що на
цей раз „чартер” в напрямку „Україна” перевозив, як пасажирку, тільки Гелену. І
наша героїня потрапила у певну сюрреалістичну ситуацію: сама на облаку
величезної літальної машини. Яка грандіозна метафора просто самопливом
проситься у текст роману: зненацька „побачити” у порожньому „боїнгові”
занапащені на чужині душі, що повертаються на рідну землю ангелами!
Кінематографічно вивірено проступають їхні темні виснажені характерні лики.
Розвіваються довгі розпущені коси (хоча, звідки у салоні сучасного
пасажирського літака повітряні струмені, – незрозуміло?..), ворушаться майже
невагомі білі одежі. І – німе мовчання, що не потребує ніяких коментарів…

…Ще є в книжці поезія. Справжня. „Вмонтована”
такими собі, острівцями досконалих чуттєво-рефлексійних відпружень. Водночас, –
це і поезія окремішніх ліричних світів із поглибленою поетичною драматургією. З
творчості Богдана-Ігоря Антонича, Романа Скиби, Ігоря Калинця, Марії Шунь,
Галини Крук, Тараса Девдюка, Володимира Олейка, Олеся Дяка та самої Надії
Мориквас.

…„Де мій брат?” – гуманний художній пошук у
творчому доробку авторки, що відсвічує Надією на Людину Добру. БРАТА.

 м.Львів