Надька, сусідка, копала картоплю. Сонячно, тепло, як серед літа, ще й вітерець повіває ласкавий: то волосся пригладить, то щоки легенько торкнеться. Надя копала-копала, а потім, натомившись, лягла перепочити. Голічерева, прямо на теплу ріллю. Прикрила очі хустиною й незчулась, як заснула.
Мимо йшов Хвиномен. “Та й смачно ж бісова молодиця лежить!” Став, придивився: лежить, не ворушиться. Мов і не дихає. “Вмерла, чи що?” Підійти б, роздивитись, так не з руки. Хтось побачить — таке наплетуть, що й за місяць не одплюєшся.
Стоїть Хвиномен — не зна, що робити.
Аж біжить Наталка. Вона завжди не ходить, а бігає.
— Наталко, ходь-но сюди! — позвав її Хвиномен.— Поглянь, як оно Надька лежить.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
— Ой Боже, померла! — сплеснула руками Наталка.
— Та ти підійди подивись, а тоді уже божкатимеш!
— Померла, померла, я здалеку бачу! Скочу до Вальки, бо я мертвих боюся.
Побігла, Вальку гукнула:
— Валько! Валько! Там Надька померла! Як упала голічерева, так і лежить — не ворушиться. Побігли, бо я мертвих боюсь.
Біжать уже вдвох. На бігу перегукуються:
— Од чого ж вона, бідолашна?
— Од серця, од чого ж іще! — Наталку не раз за серце хапало.
— Отак рано вмерти! Це ж треба труну лаштувати.
— Як притягнем до хати, то я до Якима і скочу.
Ніхто на хуторі не міг змайструвати таку ловку труну, як Яким. Покійник як ляже, то за руки тягни — не захоче вилазити. Яким же, добряче хильнувши, завжди говорив:
— Як на мене, то кращої людини, аніж покійник, і на світі нема! Коли ж хто цікавився, чому саме покійник, він наставляв великого пальця (а ніготь на тому пальцеві як копито у коня) та й водив перед носом того, хто запитував:
— А ти коли чув, щоб покійника словом лихим поминали?..
Так що труну для Надьки замовляти тільки Якимові… Підбігли, засапані, ледь дух переводять:
— Лежить?
— Та лежить. Не ворухнулась ні разу.
— Го-оспо-ди, отак рано вмерти!
— Та ви підійдіть! — Хвиномен нетерпляче.
Пішли. Валька попереду, Наталка позаду. Як підступили за кілька кроків, Валька тихенько й позвала:
— Надю, Надю, ти жива чи вже вмерла?
— Та? — підхопилася Надька.
Жінки як стояли, так і посідали в ріллю.
* * *
Валька гикала до вечора, Наталка ж всю ніч пила валер’янку.
Джерело: