І
А це кілька розповідей Володимира Савича Попика. Фельдшера з села Великої Севастьянівки. Що під Хрестинівкою. На Черкащині. Ми з ним та його дружиною милою не один рік дружимо заочно.
II
Прийшла якось до нього доярка. Назовемо її Василиною. Не стара ще вдовиця, що любила до чоловіків підморгувати.
— О-йо-йой!.. Поможіть, Савичу!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
— Що таке?
— Поперека замкнуло.
Ішіас. Прописати б уколи, так не переносить уколів. Навіть пігулок не хоче ковтати: боїться, що в горлі застрянуть.
— Знаєш що, молодице, пропишу я тобі бджоли. Налови бджіл на пасіці та й прикладай до певної зони.
— А поможе?
— Мусить помогти!
— От спасибочко вам! Що б ми без вас і робили.
А це йде мимо Василининого двору (на виклик до хворого), чує, а з кукурудзиння густого:
— Ой-ой!.. Із твоїм ліченієм!
І знов за хвилину:
— Ой-ой!.. Із твоїм ліченієм!
— Василино, що ви там робите?
— Та бджоли пускаю за пазуху… Вже семеро роздушила.
— Та я ж вам казав не за пазуху, а на певну зону саджати!
— Еге, на певну зону! А фуражери силос задарма будуть возити?
III
Василина найчастіше до фуражерів підморгувала. Не задарма, а за дровця чи за силос.
Джерело: