Тарасик набігавсь,
примчав із двора.
Уже й за уроки
сідати пора.
Ось віршика вивчив,
задачі зробив.
В щоденник заглянув
тривогу забив.
Гласить неодмінний
шкільний записник:
“Принести до школи
клумачний словник”.
Завдання у класі
він сам записав.
А що за словник то —
і досі не взнав.
Прибіг до бабусі,
що прала рушник:
— А що таке, — каже,
клумачний словник?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
— Клумачний? — бабуся
на те хлопчаку. —
Та, мабуть, що носять
його в клумаку!
Сестричка сміється,
швидка на язик:
— Сам, — каже, — доклумай,
який це словник!
Та це вам не шахи,
це вам не лото:
кого не спитає —
не знає ніхто.
Спитав у сусіда —
вже дещо нове:
— В нас, — каже, — в будинку
письменник живе.
По радіо мову
веде про слова.
Слова — це перлини,
це дивні дива!
Піди ти до нього —
у нього книжки.
Він знає й розкаже
про всі словники.
Ну що ж, як розради
немає ніде,
в квартиру поета
Тарасик іде.
Ось дзвонить, заходить:
— Будь ласка, — гука, —
клумачного дайте
мені словника!
Поет усміхнувся:
— Ти просиш дарма:
клумачного, — каже,
в природі нема.
Клумачний… То, мабуть,
почулось… Пробач,
бо той, хто тлумачить,
той зветься — тлумач.
Буває, що слово
відоме давно,
а знає не кожен,
що значить воно.
І тут у пригоді
стає визначник
скарбів наших мовних —
тлумачний словник.
Тарасику, світла
твоя голова,
Ану, зустрічав ти,
наприклад, слова:
красуля, красоля?
Словник розгорни —
і зразу побачиш,
що значать вони:
красуля —красуня,
красоля — цвіток.
І тут же: краснуха —
хвороба діток.
Оце ж і тлумачний
словник! Зрозумів?
А є словники ще —
походження слів.
Любити життя —
звідси йде життєлюб.
А шлюб — від слюбитися
слюб — отже й шлюб!
Вивчатимеш мову:
слова — в голові,
любов до них — в серці,
в самому єстві.
— Слова в голові? —
розсміявся хлопчак. —
То, значить, для слів
не потрібний клумак!
Радіє письменник
з тямкого дружка:
— Як любиш, наука
тобі не важка.
Ціннюща в людини
до знань ненасить.
І їх за плечима,
тих знань, не носить.
— Спасибі! — Тарасик
додому побіг.
І ледве, зраділий,
ступив за поріг:
— Доклумав! — гукає
сестричці своїй.
А потім біжить
до бабусі мерщій.
Примчавши на кухню,
червоний, як мак:
— Бабусю, — кричить, —
не підходить клумак!
Ціннюща в людини
до знань ненасить.
І знань за плечима, —
гука, — не носить!
Джерело: