Люблю не раз вертатись до старого табурету,
де кілька книжечок лежить завинених в газету.
Коли з-за неба виринає ніч назустріч дневі,
мов спомин, випливають із полиць слова вишневі.
Слова, що пахнуть житом, сіном, сонячними днями,
надихані землею та навіяні вітрами.
Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі,
коли стріла натхнення, вбита в серце, їдцю точить.
Зникають речі, розвіваються довкола стіни.
Тремчу над книжкою у вічності холодній тіні.
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Лютень 1933
Джерело: