«Літературна кафедра»

Так
іменуються  зустрічі випускників і
студентів відділень «Літературна творчість», що відбуваються в Будинку
літераторів Національної СПУ. Кажу «відділень», бо такі існують уже не тільки в
КНУ імені Тараса Шевченка, а й у Львівському, Острозькому та Луганському вишах
України.

Звісно, що
навчити бути письменником не зможуть ніякі кафедри. Письменником треба
вродитися – вчили нас і древні, і найдревніші мудреці. «Та все ж, та все ж», –
казав з іншого приводу О.Твардовський. Ми обговорювали цю делікатну справу з
тодішнім головою СПУ Юрієм Мушкетиком більше десятка років тому і прийшли до
висновку, що навчальні підрозділи у вишах для майбутніх письменників таки
потрібні. Хоча б для того, аби письменник був… письменним.

Добре, подумали
ми якось із заступником голови НСПУ 
Василем Шклярем і директором Будинку літераторів Валерієм Герасимчуком:
така спеціальність з’явилася, слухачі її ідуть щороку в широкий  світ навіть із відповідним дипломом, більше
десятка з них прийнято до лав НСПУ, а як же складається їхня подальша творча
доля? Ось так і виник задум створити при НСПУ віртуальну «Літературну кафедру»…

На перше зібрання
завітали до неї понад два десятки випускників відділення «Літературна
творчість»; прийшли також кілька нинішніх першо-, друго- та четвертокурсників
цього відділення. Слухали їхні нові твори з 
десяток старших письменників, кореспонденти ЗМІ. Нові свої твори читали
випускники різних років Юлія Джугастрянська, Олег Здорик, Віра Гузієнко… В
обговоренні почутого взяли участь доцент Київського університету Олександр
Яровий, письменники В’ячеслав Малець і Микола Семенюк, журналіст Дмитро Чистяк,
колишній випускник відділення «Літературна творчість», член НСПУ Олександр
Стусенко «відбувся» репліками, пообіцявши прочитати свої нові твори під час
наступних зустрічей, що відбуватимуться в останній вівторок кожного місяця о 17
годині.

Наступна зустріч
«кафедралів» була менш велелюдною. Надворі мрячило, а одна  шанована газета «забула» опублікувати
календар заходів Спілки письменників в останній декаді жовтня. І дехто, не
знайшовши його на усталеному місці в газеті, 
засумнівався: буде чи не буде… Було! На згадану наступну зустріч
«кафедралів» прийшов не менш відомий в Україні оповідач, багатолітній диктор
Національного радіо і викладач красномовства в Київському університеті,
заслужений артист України Петро Бойко. За яких-небудь півгодини він
продемонстрував «кафедралам» блискучий майстер-клас виразного читання художньої
прози та поезії. Головний інструмент у письменника, наголосив П.Бойко, його
мова. Не сіра, не буденна, а така, яку «відшліфував» народ і яку в художньому
читанні  однаково мав би почути слухач
і  першого, й останнього ряду  будь-якої аудиторії. Довелося згадати
дивовижну мову роману  Олександра
Ільченка «Козацькому роду нема переводу». Прочитавши кілька  поезій, П.Бойко показав, яким віртуозом у
користуванні художньою мовою був сучасник і майже ровесник О.Ільченка Володимир
Сосюра. Зокрема – у вірші «Немов дзвенить…».