Минуло два роки з часу випуску
рекламних буклетів, які оповістили чикагських українців про народженням ще
одної розкоші у спільноті української еміграції – нового театру.
Перше і відразу серйозне дитятко
– драма Івана Франка “Украдене щастя”. Повне неприйняття режисером Василем
Митничуком абиякого ставлення до справи, стилізованого підходу у виборі
декорацій, прийомів акторської майстерності підняло планку сприйняття існування
театру, породило багато розмов про нього, суперечок, схвалень, аналізу. І назва
з’явилася із цього шумовиння – “Гомін”! Чисте джерело українського театру
забило на чужій землі, де вже вкорінилося крислате дерево з предків і нащадків,
котрі вносили вкладки у мистецтво, що має відмінне від інших культур, яскраве й
самобутнє обличчя – українське. У його скарбничці кілька творів класичної
драми, водевілю. І ось – нова прем’єра: 20 листопада, в аудиторії церкві св.
Йосифа- Обручника ми дивилися “Рододендрон”. Соціальна драма української
авторки Анни Багряної заінтригувала задовго до вистави, бо це перша спроба
театру “Гомін” зображення наших сучасників у колі повсякденних бізнесових і
моральних проблем, зіткнення “батьків і дітей”, роздумів і нелегкого вибору.
У звичці плисти за течією, у
сліпому блуканні душі бізнесмен Богдан Вершко (актор Віктор Табачук) складає
камінчик за камінчиком мур, який мусить розбивати власним чолом. За ним –
пустка, бо і діти, і дружина, і друзі, і кохана, потерпаючи від найбільшого
гріха Богдана, та й людини в цілому, – ЕГОЇЗМУ, почали будувати свої життя, в
якому не було місця колишньому батькові, чоловікові, другові, коханцеві.
“Зрозуміймо, нарешті, люди, – не
стають храмом любові нечисті стосунки, не тривкий той мир, який часто – гірше
війни, не хлібом, а каменем годуємо одне одного, коли лицеміримо, коли
гвалтуємо своє сумління, коли не чуємо поклику Розуму серця”…
Не можна скласти всю вину на
Богдана, бо, за традицією української сім’ї, три кути в хаті тримала дружина,
берегиня. І по цей день спостерігаємо: де жінка на місці – тепло поваги,
турботи і ніжності віддає рівне полум’я оточенню. Така сім’я – зразок для
наслідування, для поширення ідеї передачі з роду в рід Божого закону – жити в
любові. Богданова дружина(акторка Оксана Кокотко) з молодих років не відкрила
серце жертовній любові, не навчила чоловіка віддавати всього себе, бо і сама не
навчена була цьому. Сліпе серце кошеням тицялося у заперті стулки іншого серця;
скиглило нерозумне, боялося ризику – може втратити все, а може й здобути, коли
б робило спроби. Оксана зчерствіла у золотій клітці свого дому, де діти, при
широких матеріальних можливостях, ніколи не чули материного доброго слова, не
знали теплих, хай навіть мовчазних, обіймів мами і тата.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Спотворене уявлення дочки Полюсі
(акторка Марта Шургот) про коло обов’язків дружини, матері, коханої жахає повторенням
тієї нечистої круговерті…Її ще можна уникнути, якщо змінити плин сьогоднішніх
подій; ще Поліна душа може скористатися природною гнучкістю молодості, аби лише
зовнішній подразник виявився вчасним. Юнка страждає серцем від нерідних
стосунків у рідній сім’ї, а розум не призвичаєний до праці. Звідси і убоге
мовлення, і лицемірна покора матері, і надмірне захоплення тілесними радощами.
Таким каталізатором, останньою
грудочкою у купі нагромаджених родинних і товариських стосунків виявився вчинок
іншого персонажу, співвласника салону весільного одягу “Рододендрон”, Віктора
(актор Йосип Миколайчук). Стомившись від тавра тричі одруженого і стільки ж
розлученого, потріпаного обставинами підстаркуватого ловеласа, Віктор раптом
відчуває весь біль молодої душі коханки свого друга Богдана! І з подивом
відкриває у собі бажання тихого родинного життя, коли він буде робити когось
щасливим, а не шукати радощів на чужих подушках…
Ця ідея вмить змінила життя:
коханка Алла (акторка Катерина Гілевська) і раніше не була крадійкою одружених
чоловіків, а тільки бідним дівчам, котре шукало стрімкої доріжки до задоволення
потреб серця. А воно ж вимагає потрудитися, поболіти, вистраждати СВОЄ…
Авторка полінувалася бавитися пошуком нашої героїні істинного щастя, а прибило
її убогий кораблик до іншого “татка”, що буде піклуватися нею, але вже у
законний спосіб. Алла приймає пропозицію Віктора вийти за нього заміж. Ще й
“добра” подруга Алли Марина(акторка Оксана Галько), не поцілована Боженькою ні
в серце, ні в тім’ячко дівчина, радить скористатися тим, що “підвалює уже і
зараз”!
У мутній воді легше рибка
ловиться. У час перемін з’являються численні гуру, екстрасенси, ворожбити усіх
мастей, які “запудрюють” мізки тим, у кого вони не налаштовані аналізувати.
Василина Василівна (акторка Лариса Слюсарчук) – гротескний образ старої панни,
що намагається переконати себе, насамперед, у неважливості матеріального світу,
проте нічого з цього світу не є другорядним для неї самої.
Символічно, що торгівля весільним
вбранням не йде, молодь не бере відповідальності за шлюбного партнера, а воліє
користатися сурогатом сімейних стосунків – громадським шлюбом. Через
катастрофічний тріск бізнесу Богдана і Віктора прослуховується добра думка:
весільний коровай має місити тільки щаслива у подружньому житті жінка. А ми вже
додумуємо – право слова має мати тільки той, хто не гарцює на скаженому
гріховному вороному, а щоднини доглядає ниву сімейного і державного благополуччя,
невтомно кладе полінце за полінцем у Родинне вогнище. І назва “Рододендрон”
всього лише назва квітки, а не містилище якихось невдач…
Авторка п’єси без жалю руйнує
збанкрутілу у всіх відношеннях сім’ю; її кінець веде у новий початок всі
персонажі.
Говорячи про власне драму,
волілося більшого напруження, коли, скоріше у дії, а не тільки у слові,
народжується істина очищення.
Режисер Василь Митничук
використав мінімум декорацій, одначе фокусоване світло, музика, постановка
танців, дефіле модельок, багатство костюмів, молоді нові обличчя справили гарне
враження на присутніх.
Оплесків і квітів було набагато
більше, ніж на концертах заїжджих артистів! Бажаємо нових успіхів нашому
“Гомону”!
Джерело: Час і події