Інна Жарюк. «Безсонний камертон. До ювілею Раїси Харитонової»

“Українська літературна газета”, ч. 10 (390), жовтень 2026

Гострі художні реакції на стресові явища в Україні і світі вмістила нова поетична книжка Раїси Харитонової «Завбільшки з серце». Серце «болить і вдень і вночі», – зізнається лірична героїня: плинучи морем крові, корабель з іменем «Україна» натужно долає штормові хвилі. У якісь моменти вони вже такі високі, що «…не видно і ватерлінії».

За спостереженням Вадима Скуратівського, головна відмітна ознака поезії Р. Харитонової – правда. А «Правда, – на його думку, – першозміст і першонерв літературного «роду ліричного». У стосунку до авторки «Чорної перлини» ця правда полягає у домежній відкритості душі, у чесному проявленні найскладніших перипетій у внутрішньому світі людини, думок і почувань нерідко дуже неоднозначних, суперечливих, здатних викликати подив і навіть шок.

Історія світової літератури свідчить, що творення неординарної поезії під силу лише неординарним особистостям. Часто першопричиною нових поетичних «вивержень» ставали любовні переживання. «З любовної туги починається Лесина зріла творчість – її пророча драма», – писала про Лесю Українку Ніла Зборовська. Нещаслива любов породила поезію Емілі Дікінсон. З любовної драми виросла зріла творчість і Р. Харитонової. Це, зокрема, засвідчує Любов Голота: «Я впевнена, що «Чорна перлина» Раїси Харитонової викличе багато відгуків неоднозначних, хоча авторка «нічого такого» читачам не звіряє. […]. Нічого, крім паруючої від болю любові і ненависті крові, що запікається в слова. […]. Про які поетичні фігури будеш думати, коли перед тобою – розверзнута грудна клітка, а в ній тріпоче живе поранене серце?».

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Для поезії Р. Харитонової характерне енергійне інтенсивне сприйняття світових явищ. Художні інтерпретації їх нерідко вражають образною свіжістю і точністю. У вірші «Червень», для прикладу, читаємо:

 

Вже хмара близько, та на неї не зважають.

Хоч у подолі в неї цілий став

і блискавки вистрибують, мов щуки!

Розірвано мережаний рукав –

громище з гуркотом під ноги впав

й гарикнув, мов диявол в репродуктор.

 

Ця лірика пронизана активною і значимою у виявах своєї багатогранності думкою: ой, який же ти по-протеївськи мінливий і який у своїй величі та складності незглибимий, світе! Як «божевільно славно» і незміренно тяжко буває людській душі на суджених їй дорогах! Як пронести цю неземну квітку крізь вітри і бурі земного екзистування до його межі незламаною і незів’ялою?

У висвітленні найрізноманітніших життєвих явищ ця поезія тяжіє до посутнього осягнення природи світу і людської сутності на його просторах. Душа ліричної героїні стримить до його багатств, які вона вбачає у природі, мистецтві, високодуховних людських стосунках. До останніх у дискурсі – особлива увага. «Увиразнився психологічний аспект письма, зокрема ті, ледь вловимі його ознаки, які властиві перу жінки», – у передмові до книжки «Життя без жодної підказки» про уже зрілу творчість поетеси писав Володимир Базилевський. Про «жіноче чуття світу» у поезії Р. Харитонової веде мову і Вадим Скуратівський. Жіноче світосприйняття проявляє себе передовсім в енергії любові.

Живою емоцією пронизана вся лірика авторки. Навіть сприйняття природи виявляє себе у чисто жіночому асоціюванні її явищ, у несподіваному поетично свіжому оперуванні образами світових реалій. Для прикладу, у вірші «Березень», де йдеться про тривалі, проливні весняні дощі, раптом читаємо, що «…Європі геть не страшно у апенинськім чобітку». Європа мислиться як модниця, котра на випадок негоди має надійне і красиве взуття.

Поетеса вдало відтворює складні душевні стани, емоційне, чуттєве життя жіночої натури, суперечливі нюанси її самовідчуття і світовідчуття. Письменниця живописує світ, за її ж висловом, «не розділяючи живі і мертві води», і вражає правдою. «Тією правдою, яку ми несвідомо – а чи вже зовсім свідомо – шукаємо у лірика…» (В. Скуратівський).

Діапазон вияву різних душевних станів, настроїв у дискурсі авторки «Життя без жодної підказки» широкий. У ньому, поруч з іншим, глибоко осмислюється протиборство Еросу і Танатосу в людині і природі. Vis vitalis аж бризкає з десятків ліричних мініатюр оргастичним шалом, повнотою буття, нагадуючи «Привітання життя», «Зелелену євангелію», «Книгу лева», Б.- І. Антонича, ранні твори П. Тичини, поезію М. Вінграновського, «Письмо землі» Є Гуцала.

 

Віддатися, мов глина гончареві,

й у стогоні видовжувати шию.

Хай випестить і випече любов’ю

у крутобокий, у вагітний глечик.

Хай п’є мене із мене –

молоком

тектиму біло по крутих раменах,

губитимусь в степах його грудей,

у вотчині кентаврів й печенігів,

а потім чорториєм –

в вовче лігво,

а потім, наче в урвище –

стрибком –

на кряж,

на камені порогів,

де срібні й золоті його форелі

ідуть,

ідуть

а нерест

косяком.

 

Лірична героїня Р. Харитонової заворожена грандіозністю процесів світотворення, захоплена її динамікою, буттєвим потоком, що вирує надовкіл. Її внутрішній світ перебуває у живих зв’язках з макросвітом, внаслідок чого вона мовби розчиняється у довколишньому. У ній оживають глибини прапам’яті, язичницьке світосприйняття. Відтак творена засобами слова модель реципійованої дійсності набуває ознак  живої матеріальності, фізичної відчутності, одухотворяється. Це, зокрема, засвідчує поетична органіка, якою дихає формозміст вірша «Рось»:

 

Мальок вздовж берега лоскоче сонну Рось.

Розквітло боже літо, розрослось

і ти йому хіба що по коліна.

Але ніхто не косить дикорость.

Від ніжності й любові Бог – ось-ось! –

з рожевої податливої глини

комусь учинить донечку чи сина.

Між берегами плине спрагле літо.

Його розбризкують качки і верескливі діти.

І світло у душі, і в думці світло,

і світла прохолодна Рось.

 

Д. Дроздовський звертає увагу на здатність авторки «…зіставляти побачене з метафізичною мапою світу […], на якій «…одночасно бачиш своє й  інакше, одвічне і проминальне, язичницьке і християнське». Справді, осягаючи велич і складність світобудови, лірична героїня тяжіє до сил добра, прагне гармонії в собі і в світі, але, оскільки  «нічні двобої Інь і Ян ніхто й ніщо не зупиняє», то вона всі сили душі віддає утвердженню християнських стремлінь до миру, до світла істини. Вона вдячна Богу за дар життя. У ній не засинає ні пам’ять про «золу із пекла», ні пам’ять про «яблука із раю». Вона, як і герой М. Пруста, повертає собі втрачене, безсонними ночами пірнаючи у світ спогадів. І тоді у тому світі

 

місяцем над темрявою сходить

моя душа

й у віршах тихо сяє.

 

Душа, як місяць, сяє над темрявою, не дозволяючи їй стати непрозірною, абсолютною. Душа утримує плацдарм для переможного наступу сонячних променів. Гнітючим обіймам Танатосу у творах поетеси несхитно протистоїть енергія віри і щирої, жертовної любові. Душа ліричної героїні Р. Харитонової нагадує безсонний камертон, котрий уловлює повітряні коливання найменшої та найбільшої віддаленості. Вона реагує на найтонші нюанси змін у явищах дійсності. Перо письменниці часто перевтілюється у самобутній пензель, з-під якого виходять оригінальні картини природи, де зміст підсвічено вдало знайденим художньо інформативним штрихом: зима – «фригідна і хижа, мов хвижа, розляглась на пів світу Даная»,  «Місяць – той іще Мопассан! – прокрадається в спальню»,  «…і змерзлу ніжку жабенятко під кволий промінь підставляє». Схоже на те, що вслід за Р. М. Рільке та іншими великими поетами Р. Харитонова пройшла школу в Огюста Родена і Поля Сезанна. До цієї думки приводить, зокрема, зіставлення  «Пантери» Р. М. Рільке і «Леопарда» Р. Харитонової. Творчі манери цих авторів зближує одухотворена предметність образів, їх витончена і динамічна пластичність. Окремий предмет, рослина, тварина у системі художніх координат згаданих французьких митців ставали «живим космосом». Інтенсивне відчування неповторності, прихованого глибинного життя явищ природи проявилося також у поезії Р. Харитонової.

 

Тонких два чорних місяці зіниць,

тонких два вушка голки

із променем, просиленим крізь них.

Нервове тіло брижать то азарт, то міць…

Що ж до жіночих примх –

якби ще еспаньйолка –

справжнісінький корсар!

Справжнісінький отаман!

Він носить хвіст,

мов шаблю – яничар,

і знає, як проникнути крізь браму,

де скупана в любистку пишна дама

не спить і жде його,

кого аж до нестями,

іще до мене,

ще в Едемі,

ще до спокуси Єви,

віч-на-віч,

пекучими і чорними губами

обцілувала африканська ніч.

 

Маємо не звичайне «оволодіння предметністю» образу, а тяжіння до вираження живої сили матерії, концептуальне прагнення «…розкривати красу й багатство форм матеріально-чуттєвого світу», як висловився про «Нові поезії» Р. М. Рільке Д. Наливайко.

«Леопард» Р. Харитонової – вірш-алегорія. Другий план його змісту – психологічний портрет людини, вродливого, мужнього чоловіка. Є у поетеси вірші-портрети і різних станів психіки. Ось портрет настрою, який оволодіває молоддю навесні:

 

Зухвальці-школярі,

порушники шаблонів і законів,

прогульники уроків і вечерь,

ходитимуть між золотих кульбабок,

стискатимуть за талії гітари,

волатимуть, як в березні коти,

пектимуть собі в попелі картоплю,

смакуючи весну і дим вітчизни,

і паростки жданої свободи.

Омріяні почухуючи крила,

цідитимуть у душі синій космос,

а, може, навіть таємниці Бога,

а, може, – мерехтливу вічність.

 

Запам’ятовуються портрети юнки, у якої від напливу почуттів «аж у горлі б’ється серце», портрет гуцула, котрий «унахилки, так, ніби п’є живу джерельну воду, твердими і гарячими губами» вдихає душу у трембіту. Є метафоричні міні портрети частин світу, різних пір року та ін.

Чуттєвість як «першоелемент поезії» Р. Харитонової найповніше проявляється у метафорі, котрій притаманна як імпресіоністична («рядок – легкий, веселий і вологий»), так і експресіоністична («вавка, мов сургуч, на лікті») образна природа.

У новій поетичній збірці «Завбільшки з серце», передовсім, йдеться про те, чим живе нині кожна чесна і совісна українська душа. Її пронизує біль за стражденний і героїчний народ, що змушений захищатися від лютого і підступного ворога. Нервово-трагічне світосприйняття відтак частіше проявляє себе в експресіоністичному образному матеріалі. Зокрема, таким чином:

 

Замружуюсь – Везувій пам’яті

вивергає лавину крові,

розплавлені танки, мости, автівки,

вирвані, наче зуби, багатоповерхівки…

 

Або так:

 

Перекотиполе

і те підірвалось на міні.

 

Виразний і точний мікрообраз подекуди набуває форми узагальнення:

 

Смерть вишиває хрестиком Вкраїну.

 

Нерідко переповнена переживаннями всього, що сприймає, душа ліричної героїні просто прагне вихлюпнути їх, виговоритися. Здається, саме так народився розділ «На перехресті світу» із книжки «Не розділяючи живі і мертві води», де зміст передається художньо інформативним поєднанням метафоричного тексту з автологічним. Тут читаємо болісні роздуми про «мортидо, яке прищепили миршавій миші» (натяк на Путіна), про комендантську годину, про потяг «Краматорськ – Київ», що розхитується від важких прогнозів, про дітей, які «засинають під ранок, й уві сні не розтиснувши кулачки».

Р. Харитонова володіє талантом добування художнього образу з рутини буднів, з терпких і оскомних митей екзистенції. Письменниця  відкриває читачеві несподівані ракурси бачення дійсності, стимулює реципієнта до зіркішого вдивляння у довколишні реалії, веде його шляхом відкриття досі непомічуваного і значимого у начебто добре знаному і звичному.  Навіть у кожному з днів тижня її лірична героїня простежує певну вдачу, своєрідний характер.

 

Приперся знову понеділок –

вставай, вставай!

Синця подарував одвірок.

Утік трамвай.

 

А вже попереду вівторок –

нудний, важкий –

обматюкає разів сорок

та й – був такий.

 

І середа, пісна і сіра, –

ні те, ні це, –

шкарпеткам штопатиме діри,

знесе яйце.

 

Четвер його засмажить з салом

і здасть пляшки,

а потім знайде для скандалу

гріхи тяжкі.

 

У Р. Харитонової немає межі між поетичним і непоетичним. Вона вихоплює поезію з усього, що оточує людину. Таке творче сприйняття дійсності зближує її естетику з естетикою давньої японської літератури, зокрема, з принципами карумі у творах Мацуо Басьо. Ось яка зримість образу притаманна портрету перекупки з пирогами, створеному лише засобами автології:

 

В правій – пиріжок,

лівою волосся жмут

змахує з чола.

 

А ось якої психологічної достовірності портрету дитини у «Спогаді про вітрянку» надає Р. Харитонова:

 

Зеленкою поквацяні і личко, й тіло […].

Бог намальований мовчить,

вдає – не бачить

зарюмсане вікно, заплакане дитя,

залишене само на себе в хаті…

 

Важливу роль у досягненні авторкою художнього результату виконує інтертекстуальність, зокрема, алюзії та ремінісценції з Біблії: «Котигорошко з Голіафом у герці», «Повня бліда, наче смерть, поміж хмар вгорнулася в плащаницю», «але в Адама ребро відростає, наче хвіст у ящірки», «хто тут Пілат, хто кат, хто жертва»; з античної міфології: «не Бог і не Прокруст…», «з пісків сипучих, з крижаної Лети…». Трагедію переселенців і емігрантів з України, котрі через війну змушені залишити рідну землю, виразно розкриває алюзія на Шевченків «Садок вишневий коло хати»:

 

Зима заходить на круги своя.

Столиця сяє у гірляндах трас,

а в скверику засмучений Тарас:

війна –

в чужих світах вечеряє сім’я.

 

Часто використовуються алюзії на шедеври світового живопису, авторами яких є Тиціан, Леонардо да Вінчі, Дієго Веласкес, Сандро Боттічеллі, Рембрандт, Клод Моне, Густав Клімт, Ван Гог, Казимир Малевич.

Навіть побіжний огляд поетичної еволюції Р. Харитонової дозволяє помітити тяжіння від традиції до модерну, що закономірно перетікає у їх природний і змістовний синтез.

Безсонні роздуми ліричної героїні дискурсу творять наповнене небуденними смислами асоціативне поле, у якому художньо результативно взаємодіють образи Януса, Юди, Христа, Джоконди, Попелюшки, Святого Духа в серці і безліч інших, щось нам повідують голови Гонгадзе і Предтечі, герої Фермопілл і в темних закутках зачаєна колона п’ята, творці «безсмертно молодого «Щедрика», і у веснянім леті понад ним надхненна ластівочка.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.