Днями Руті Вітер (Юлії Пігель) виповнилося б 45. Це – вік, коли людина вже має за плечима чимало пережитого, але ще – стільки всього попереду. Вже можна озирнутися на зроблене, проте – мати водночас нові задуми, відкриття, несподівані закрути долі. Та в календарі життя Рути Вітер назавжди залишився 2008 рік. Їй було лише 26.
Людині відведено одне життя. Але, схоже, Рута не захотіла обмежуватися цим правилом. Вона проживала кілька життів водночас. В одному писала поезії, в іншому – розмовляла з кольорами й лініями, в третьому – створювала одяг, шукаючи приховану мову театрального образу. Вона не переходила від одного мистецтва до іншого, залишаючи попереднє позаду, а збирала їх, як різні виміри власного світу.
Творчість Рути теж не вкладалася в один творчий жанр, один стиль чи одну професійну роль. Її поетичні збірки «Кожен колір кохання», «Повернутися іншою», «Туга за степами» – це різні інтонації душі, спроби осмислити людину, її почуття, самотність. А її мистецькі роботи засвідчують, що вона вміла бачити поезію не лише в словах. Вона могла створити її з тканини, кольору, світла й тіні. Особливо промовистою видається назва однієї з її виставок – «Ангел Жінка Птаха Жінка», де закладено цілий світ Рути: жіночність, лет, тінь, присутність і водночас прагнення вийти за межі звичного образу.
Рута не лише творила, а й досліджувала творчість інших. Її монографія про сценічний костюм львівських театрів кінця ХХ – початку ХХІ століття стала свідченням серйозного наукового зацікавлення мистецтвом. У цьому теж була її особливість: не просто захоплюватися красою, а намагатися зрозуміти, як вона народжується і з чого складається.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сьогодні їй виповнилося б 45. Невідомо, якою була б Рута сьогодні, які книжки написала б, які картини намалювала б, які колекції одягу створила б і що ще відкрила б для себе й для нас. Не хочеться вигадувати за неї непрожите. Можна тільки подумати про все, що могло народитися з її таланту, а також про дивовижну здатність цієї молодої жінки вмістити у свої двадцять шість стільки різних життів і стільки творчих світів, а ще – стільки невичерпного руху. І, мабуть, у цьому є своя закономірність: вітер не затримується в одному місці. Він рухається далі, торкається різних просторів, приносить нові запахи й настрої. Його не можна привласнити, але можна впізнати, почути в шелесті сторінок, відчути в коливанні трави, побачити в русі хмар, у легкому дотику до водної поверхні.
Руто, твоєму імені пасує вітер. Бо справжня творчість теж не знає остаточних зупинок.
Леся Бернакевич, Львівська ОО НСПУ