Олег К. Романчук. «Про війну, мир і розум»

“Українська літературна газета”, ч. 10 (390), жовтень 2026

 

 

 

Історія людства – це історія воєн. Штучний інтелект повідомляє, що за останні 5500 років цивілізації на планеті повністю мирними були менше ніж 300. Загалом дослідниками зафіксовано понад 14 000 великих і малих воєн, у яких загинули від 3,5 до 4 мільярдів людей.

 

Розум – єдине багатство,

яке Бог справедливо поділив

між людьми: ніхто не вважає

себе обділеним.

(Англійська приказка)

 

ПОЛІТИЧНИЙ АНАМНЕЗ

У Книзі Еклезіяст, одній з найскладніших книг Старого завіту, сказано: «Час любити, час ненавидіти, час на війну і час на мир». Іншими словами, кожна нація перманентно перебуває у стані війни з іншою нацією, або ж готується до війни. Вільгельм Фрідріх Гегель навіть порівнював війни зі свіжим вітром для загнилого озера.

З бігом часу сформувалися певні стереотипи, які трактують війну як інституцію, підпорядковану соціальним системам, як продовження дипломатії, як метод досягнення економічних цілей, як політичне явище, пов’язане з роз­в’я­зан­ням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами. «Війна є продовження політики іншими засобами» – класичне визначення військового теоретика Карла фон Клаузевіца, автора знаменитої книги «Про війну». Відомі потрактування війни як соціологічної проблеми…

Філософська ідея Томаса Гоббса відображає концепцію «війни всіх проти всіх» (bellum omnium contra omnes), згідно якої люди в своєму природному стані постійно ворогують між собою, якщо відсутній суспільний договір і закони.

Війна є надскладною соціальною системою. З нею перебувають у конфлікті інші форми соціальних організацій людства. Сама по собі війна є одним із найважливіших елементів/факторів процесу самоорганізовування суспільства. Соціальні мотиви війни не менш важливі, ніж економічні. Війна виконує стабілізуючу функцію як усередині суспільства, так і у зв’язках з іншими державами-спільнотами.

Під час війни виникають непередбачені ситуації, твориться новий моральний клімат. Інакше кажучи, немілітарні функції «військової системи» слугують соціальним цілям.

Мілітарні цілі війни традиційно пояснювались/пояснюються або потребою оборони країни, або вимогами національного інтересу (економічними, політичними, ідеологічними), або ж мілітарна сила підтримувалася в ім’я самої мілітарної сили.

«Мілітарна концепція держави є невід’ємною і важливою складовою для стабільності внутрішньої політичної системи нації. Без цього жодний уряд не може мати легітимності й здатності керувати державою. Нині основний авторитет уряду перед громадянами в модерній державі значною мірою ґрунтується на ставленні цього уряду до війни як інституції. А це, своєю чергою, вимагає лояльності до однієї держави або групи держав і водночас ворожого ставлення до іншої» (Осип Мороз, американський економіст).

ХХ століття почалося під гуркіт гаубиць Першої світової війни. Прогрес науки і техніки обернувся отруйними газами, бойовими літаками, дредноутами і танками, мільйонами загиблих.

Короткий і напружений мир, що настав, змінився новою всесвітньою бойнею. Трагізм подій Другої світової війни оголив усі жахи глобального тоталітаризму, а розвиток військової техніки (аж до створення ядерної зброї) показав, наскільки ламким і ненадійним є наш світ, наскільки беззахисною є наша планета.

Розвал СССР начебто переконав людство, що війни та конфлікти залишилися у минулому. Та історія бере реванш, і він буде жорстоким – світ уже виведений зі стану рівноваги нерозважливими діями політиків і військових. Неспровокована широкомасштабна агресія росії проти України стала своєрідним детонатором спершу політичного, а затим мілітарного протистояння на планеті. Почалася чергова епоха поділу світу. Цей драматичний і трагічний процес триватиме не рік і не два. Можна припустити, що затягнеться на десятиліття. Поки не сформується новий світовий порядок.

На думку лавреата Нобелівської премії з фізики Девіда Гросса, ймовірність виживання людства впродовж наступних 50 років є вкрай низькою – над планетою тяжіє загроза застосування ядерної зброї, кліматичні катаклізми, а також ризики, пов’язані з використанням штучного інтелекту в збройних силах.

Похмурими є міркування «Китайського Нострадамуса» Цзян Сюеціненя, випускника Єльського університету (Yale University), педагога, публіциста та популярного ютубера. За допомогою теорії ігор він аналізує глобальні конфлікти на планеті. Його передбачення дивовижним чином збуваються. На думку Цзян Сюеціненя, в найближчі 10-20 років, ймовірно, відбудуться екологічні катастрофи, які створять величезне навантаження на світову систему продовольчого постачання. Якщо це станеться, почнеться боротьба держав за життєво важливі ресурси, масово спалахнуть війни. Вони вже точаться в різних куточках світу, а далі посилюватимуться і розростатимуться. На планеті може розпочатися масовий голод. Дослідник не виключає, що упродовж наступних 50 років зникне 90% людства.

Джеймс М. Дубік (James M. Dubik), доктор філософії, генерал-лейтенант армії США у відставці, старший науковий працівник Інституту вивчення війни та професор Програми досліджень безпеки у Джорджтаунському університеті вважає, що фундаментальні причини війни не змінилися і не зміняться у найближчому майбутньому:

1. Причини війни зберігаються у серці людини. Завжди і скрізь ненависть, заздрість, сила, жадібність та інші якості людської натури приводили до воєн;
2. Війна – це сфера емоцій. Успіх війни залежить від емоцій, оскільки лише емоційний заряд змушує людей нападати один на одного;
3. Війна – це конфлікт бажань різних людей, народів, держав тощо;
4. Війна завжди двозначна (справедлива і несправедлива? – О. Р.). Справжні причини війни часто брехливі. Кожний бачить у ворогу лише те, що хоче побачити;
5. Війна – це не тільки застосування сили, але й загроза застосування сили;
6. Війна вдосконалює мистецтво убивати. Будь-який військовий конфлікт приводив до розвитку, іноді неймовірно швидкого, військової техніки і військового мистецтва;
7. Війна – це продовження політики іншими засобами (Дубік цитує Карла фон Клаузевіца. – О. Р. );
8. У війни – своя логіка. Почавши, війна діє за своїм законами і формує нові закони. Вона кардинально змінює життя воюючих країн, народів і людей;
9. Війна живе у колективній пам’яті. Люди неусвідомлено оцінюють світ на основі досвіду попередніх воєн;
10. Війна може скінчитися лише двома способами: рішенням про її припинення або цілковитим виснаженням ворогуючих сторін.

Світом править мотивація і причинно-наслідкові зв’язки. Досягти успіху можна лише тоді, коли чітко усвідомлені причинно-наслідкові зв’язки між метою, яку треба досягти, і наявними засобами. Людський розум намагається знайти найкращі засоби для досягнення мети. А з ним (з розумом) у росіян перманентні проблеми: у психології, в суспільстві, на рівні державного управління, в науці та культурі.

Вільям Браудер – британський фінансист й інвестор – вважає, що Путін почав війну не як стратег, не як очільник держави, навіть не як історичний реваншист, а як керуючий найбільшим у світі кримінальним синдикатом, як найбагатша у світі людина, яка панічно боїться втратити свої незліченні багатства, вкрадені у російського народу за останні 20 років.

На думку британця, корінь проблеми захований у банках Цюріха, в офшорних рахунках на Кайманових островах і в розкішних пентхаузах Дубая. Російська кримінальна система поширює метастази корупції по всьому світу, підкуповуючи політиків, чиновників, журналістів і бізнесменів. Ці люди стали для путіна негласними лобістами, які закликають до миру і перемовин, що означає лиш одне: дати диктаторові перепочинок, аби він зміг врятувати свої гроші й підготуватися до нової, ще страшнішої агресії. Її, судячи з усього, більшість російського народу підтримає.

«Ілюзій немає. Війни були завжди упродовж усієї історії людства. Збройні конфлікти є і, скоріш за все, будуть. Це, на жаль, невід’ємна частина існування». Таке виправдання російській агресії проти України зробив путін у своєму виступі на пленарній сесії XXIII засідання Міжнародного дискусійного клубу «Валдай» 1 жовтня 2026 року.

Російський диктатор демонструє політичну шизофренію: він уперто заявляє, що «не Росія почала воювати, а з Росією почали воювати». За його версією, Москва начебто була змушена відповісти на «агресію», була змушена «захищати себе зі зброєю в руках». Відтак з витонченим почуттям рафінованого луб’янського «гумору» резюмує: «Палучі, фашист, гранату ат савєтскага салдата».

У цьому «дотепі», народженому у фронтових шанцях часів німецько-совєтської війни, сконцентрована квінтесенція аморального, антигуманного ставлення нащадків андрофагів до українців, до міжнародного права – у вересні 2026 року кремлівський диктатор наказав своєму військовому керівництву відмовитися від будь-яких обмежень під час завдання ударів по Україні, «тепер немає жодних правил».

«Мета Москви сформульована відкрито. Це «історична єдність», «денацифікація», а на практиці русифікація шкіл, примусові паспорти, фільтрація й вивезення дітей з окупованих територій і як результат тотальне насильство. Так поводяться не з ресурсом, а з ідентичністю. Предмет цієї війни не територія. Предмет цієї війни українська нація як політичний суб’єкт. Територія для Кремля не мета, а інструмент. Поступка нею не закриває конфлікт. Вона переносить лінію фронту і зменшує ресурс того, хто опирається. Хто пропонує ресурсне рішення для нересурсного конфлікту, той не наближає мир. Він готує наступну війну на гірших для нас умовах. Ця війна не симетрична. Українській ідентичності не потрібно заперечувати російську. Російському імперському проєкту потрібно заперечити українську ідентичність. Це не зіткнення двох ідентичностей, а війна на заперечення» (Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень).

З цією метою Кремль зневажив Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, відкинув усі норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права, в яких чітко зазначено: «Сторони конфлікту завжди повинні розрізняти цивільні об’єкти та військові цілі. Напади можуть спрямовуватися лише на військові цілі. Напади не повинні спрямовуватися на цивільні об’єкти» (https://www.icrc.org/sites/default/files/external/…).

Алгоритм злочинів давніх і сучасних варварів з мокшанських боліт Залісся незмінний, відшліфований упродовж століть: розорення Києва Андрієм Боголюбським; жорстокі вбивства мешканців Батурина солдатами Алєксандра Меншикова; звірства вояків генералісимуса Суворова, які влаштували «Празьку різанину» в передмісті Варшави під час придушення повстання Костюшка; етнічні чистки, зокрема геноцид черкесів (адигів), на Північному Кавказі в XIX столітті; страхітливий червоний терор у Києві, вчинений большевиками під орудою Міхаїла Муравйова; злочини проти українців у час Визвольних змагань. А ще Голодомор, нечувана жорстокість сталінських сатрапів на Західній Україні, азійська жуковщина на німецько-совєтському фронті. І вже в наш час, у ХХ столітті, насильство проти цивільних під час Першої та Другої чеченської війни…

За деякими оцінками істориків, упродовж останніх 300–400 років Росія (Московське царство, Російська імперія, СССР та РФ) понад дві третини свого існування провела у війнах.

«За останні 350 років ця війна є 24 війною росії проти України. Ми знаємо свого ворога і чітко усвідомлюємо, чому саме його метою є знищення України. Вільна, незалежна, демократична та процвітаюча Україна серед інших країн ЄС є найгіршим кошмаром путіна та росії. Але раби не мають шансів проти вільних людей» (Віктор Ющенко, 31 грудня 2024 року).

Чим викликана/пояснюється така агресивність? Знаменитий фізіолог Іван Павлов у лекції «Про розум взагалі, про російський розум зокрема», яку він прочитав у Петрограді в травні 1918 року, наголошував, що російська думка абсолютно не критична до методів та слів. Учений підійшов до оцінки менталітету своїх співвітчизників з суто фізіологічного погляду: «Мушу висловити свій сумний погляд на російську людину – вона має таку слабку мозкову систему, що не здатна сприймати дійсність як таку. Для неї існують тільки слова».

За спостереженнями вченого, росіяни схильні підміняти об’єк­тивну реальність власними фантазіями та емоційними оцінками. Це якась цивілізаційна мутація. Нині, в першій половині XXI століття, отупіння росіян відбувається стрімкими темпами. Так, за даними опитувань, проведених Інститутом психології РАН і оприлюднених наприкінці 2025 року, 20% жителів країни-агресора (кожен п’ятий) переконані, що Сонце обертається навколо Землі. Чимало росіян вірять в псевдонаукові чи суперечливі факти – наприклад, що первісні люди жили одночасно з динозаврами (близько 20–21%), або вірять у містичних істот та штучне походження радіації.

«Європейська філософія тисячоліттями плекала поняття обжитої ойкумени, приватного подвір’я та вкоріненості в рідну землю, на східних болотах викристалізувалася діаметрально протилежна цивілізаційна мутація. Російська імперська велич тримається на дивовижному парадоксі: навіщо лагодити дах власної перекошеної халупи чи будувати теплий туалет, якщо можна просто оголосити чужі квітучі сади своєю законною вотчиною.

Від спалення Києва князем Боголюбським до сучасних мародерів на бронетехніці мотив лишається незмінним – патологічна заздрість знекоріненого кочовика, який не вміє створювати, не здатен перетравити загарбане й комфортно почувається лише на попелищі, де гордо майорить прапор його нескінченної безпритульності.

Одне з питань, на яке я не знаходжу відповіді, – чому населення країни, із якою нам випало нещастя сусідити, не дбає про свій дім, район, місто, країну; чому замість природного, здавалось би, прагнення до власного добробуту воно витрачає кошти, сили, життя на те, щоби вдиратися в інші країни й нищити все, що є хорошого, творчого, живого» (Ольга Петренко-Цеунова, літературознавиця).

Як знайти і нейтралізувати кремлівський «тригер», який запустив ланцюгову реакцію вкрай небезпечних вибухів (політичних, мілітарних, суспільних, культурних, економічних), котрі можуть завершитись всепланетарною катастрофою?

Можна припустити, що агресивна, антигуманна, аморальна поведінка московитів або «рускіх» викликана біологічним чинником – психічною патологією, дегенерацією клітин мозку цих нащадків андрофагів, людожерів.

До речі, офіційно «рускіє» з’явилися на планеті Земля щойно 100 років тому, в грудні 1926-го, під час перепису населення СССР (в матеріялах перепису було зроблено уточнення: замість великоросів – рускіє). Сотворили «рускіх» Йосип Сталін, генеральний секретар ЦК РКП(б), Алєксєй Риков, голова совнаркому, СССР і Міхаїл Калінін, «всесоюзний староста».

Суспільство, як і людина, котра є надзвичайно складною самоорганізовувальною системою, може бути вражена різноманітними психологічними й психічними хворобами, які особливо загострюються тоді, коли спільноту захоплює «велика ідея». Наприклад, побудова «руского міра». Ледь не одностайно, із захопленням поділяючи настанови свого ідеологічного вождя Олександра Дугіна – агресивного проповідника «руского міра», неоєвразійства, фашизму і рашизму – хворе суспільство московитів готове терпіти нестатки і страждання, бездумно виконуючи накази кремлівського диктатора.

Кожна «велика ідея» створюється на базі знань про світобудову, якими володіє суспільство. Ця база знань стає філософською основою нового вчення, котре згодом перетворюється на догму. Так, до моменту прийняття християнства такими постулатами розуміння конструкції та призначення світу були вчення Арістотеля і Клавдія Птолемея. Марксизм узяв за основу своєї катехизи жорсткий детермінізм Ньютонової фізики, еволюційне вчення Дарвіна і Ламарка. В результаті – брутальна й потворна спроба втілення комуністичної ідеї рівності й братерства на 1/6 планети.

Дуже часто «велика ідея» обростає «доказами» істинності, що ґрунтуються на знаннях, які не відповідають реальності. З бігом часу ці «докази» стають догмами, засумніватися в котрих означає засумніватися у «великій ідеї». Приміром, засумніватися в безпомильності ідеї «руского міра», у праві сучасної росії під різними приводами втручатися у внутрішні справи сусідніх держав аж до застосування ядерної зброї, є злочином з погляду кремля.

Як відомо, слово «ретро» означає «назад». Суспільство, яке сприйняло «велику ідею» з усіма її «доказами», стає ретросистемою, тобто системою, в якій будь-яка інформація, що суперечить «великій ідеї» або її доказам, відкидається як псевдовчення і лженаука.

І тут виявляються характерні риси ретросистеми – нетерпимість і агресивність до всього нового, що не вписується у філософські канони ретросистеми. Джордано Бруно було спалено живцем на вогнищі не за те, що він засумнівався в безсмерті душі або у непорочному зачатті, а за те, що проповідував систему Коперника і виступив з ідеєю нескінченності світів.Так само Галілей зазнав переслідувань інквізиції не за заперечення якихось догматів віри, а за ідею обертання Землі, що суперечило вченню Птолемея.

Упродовж майже чотирьох сторіч у Європі палали вогнища інквізиції, на яких спалювали інакодумців в ім’я чистоти віри. Нищилися бібліотеки. «Вчені» ченці змивали тексти античних творів, зокрема й історичних праць, щоб на розчищеному пергаменті написати свої тексти. Знищувалися пам’ятки культури майя, ацтеків. З безлічі античних статуй до нашого часу збереглася лише незначна частина. І якби природа, засипавши попелом Помпею, не «подбала» про збереження її фресок і статуй, то їх було б ще менше…

Французька революція теж не толерувала інакодумання. Гільйотина працювала безперервно. Під її ніж потрапляли не лише аристократи, але й вчені, філософи, юристи. Хімік Антуан Лавуазіє, засновник сучасної хімії, був страчений у 1794 року. Голова революційного трибуналу Жан-Батист Коффіналь на прохання зберегти життя вченому кинув: «Республіка не потребує вчених». Математик Жозеф Луї Лагранж так прокоментував смерть Лавуазьє: «Кату достатньо було миті, щоб відрубати цю голову, але, мабуть, і століття буде мало, щоб зробити іншу таку ж».

У ХХ столітті вандалізм і фанатизм взяла на озброєння новітня соціальна ретросистема – СССР, новітня большевицька імперія. Сталінські репресії викосили ціле покоління мислячих людей. Мабуть, ніхто не зміг так геніально стисло відтворити характер диявольського шабашу, що тривав сім десятиліть поспіль, як Владімір Маяковський: «З Леніним у довбешці, і з наганом у руці».

Цілеспрямовано був знищений певний тип мозку, здатний генерувати нові ідеї, який не мовчав, коли бачив несправедливість. Відбувся неусвідомлений біологічний відбір – Сталін не мислив у категоріях нейроанатомії, але у промислових масштабах вітав і здійснював негативну селекцію. У XXI столітті колишній СССР (росія) позбувався найкращих мізків. А Homo vulgaris набував високої фертильності.

Росіянин Ніколай Нікулін, один із справжніх фронтовиків, доктор мистецтвознавства, у своїх воєнних споминах зафіксував механізм негативного відбору: «На війні особливо виразно проявилась ницість большевицького устрою. Як у мирний час страчували найчесніших, інтелігентних і розумних людей, так і на фронті відбувалося те саме, але в ще більш відкритій і мерзотній формі. Гинули найчесніші, які відчували свою відповідальність перед суспільством, люди. Треба думати, ця селекція російського народу – бомба сповільненої дії. Вона вибухне через кілька поколінь в 21 або в 22 столітті, коли відібрана і випестувана большевиками маса покидьків народить нове покоління собі подібних».

Давні передбачення футурологів, що людина майбутнього стане агресивнішою, підтвердились з початком повномасштабної агресії Росії проти України. Вже п’ят­над­ця­тий рік кремлівський режим веде колоніально-імперіалістичну війну. Путінська росія – яскравий приклад ретросистеми XXI століття, якій притаманні деградація мислення, агресивність, аморальність, ненависть, цинізм, брехня та підлість, для якої війна є традиційним способом існування.

Маємо справу з євразійською «православно-комуністичною» ретросистемою – новітнім інферно (пеклом, підземним світом), де владарює луб’янський Дарксайд – кровожерливий монстр з DC Comics, демонструючи світові вбитих, руїни і випалену землю.

З ресурсом інтелекту високої якості ця ретросистема має нерозв’язну проблему – у колективному мозку Rossicus Homo vulgaris (людини російської звичайної) утвердилась віра в те, що насильство – це норма, а доброта – ознака слабкості. Нащадки канібалів-андрофагів не розуміють, що при досягненні визначеної Природою межі жорстокості ретросистема почине саморуйнуватись. Але для усвідомлення цього факту їм бракує Розуму.

Як інакше пояснити масові воєнні злочини, скоєні російською солдатнею в Ірпені, Бучі, Бородянці, Маріуполі, на Харківщині й Херсонщині, в таборах військовополонених, у голодуючих Олешках, які стали символом показового покарання, залякування непокірних українців.

Триває цинічний терор проти цивільного населення за допомогою БпЛА, балістичних ракет, КАБів. Агресор демонструє непогамовне бажання перетворити українські міста на полігони полювання за дорослими й дітьми. За перші вісім місяців 2026 року в Україні загинули або дістали поранення понад 15 тисяч цивільних. До них щодня додаються все нові й нові жертви. У Києві і Дніпрі, Прилуках і Краматорську… Продовжується цілеспрямоване, знавісніле руйнування пам’яток української культури і мистецтва (на початок жовтня пошкоджено чи зруйнованих 807 релігійних споруд), нищення книжкової галузі. 22 вересня міністр освіти А. Бутенко повідомив, що від початку повномасштабного вторгнення в Україні пошкоджено або зруйновано 4706 установ освіти, з них 428 – повністю. Завдано руйнівного удару по історичній будівлі Президії НАНУ…

«Людська психіка – це дивовижна річ. Вона навіть може звикнути до пекла <…> Я військовий. Я знаю, що таке війна. Знаю її запах. Знаю її ціну. І давно перестав чекати від неї справедливості. Але до одного я так і не навчився звикати. До мертвої дитини. І до батьків, яким тепер треба якось прожити все життя після неї. Тому не просіть мене в такі моменти бути спокійним. Не розповідайте про «ненависть, яка руйнує нас ізсередини». Не вчіть правильних емоцій людину, яка бачила наслідки цієї війни не у стрічці новин. Є речі, після яких ненависть – це не відсутність людяності. Це доказ того, що в тобі ще залишилося щось людське» (отець Макарій Дутка).

Нічого людського в психіці північно-східного сусіда українців не залишилось. Агресора потрібно «переконувати». Постійно. Неугавно. Окупант не повинен вірити, що його звірства просто так зійдуть з рук.

 

Продовження буде.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.