(Рівне: Волинські обереги, 2025. – 420 с.)
Наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Ця народна мудрість – аксіома життя кожної свідомої людини, яка прагне інтелектуального розвитку. Глибоке наукове підґрунтя є живильним джерелом багатьох книг Бориса Боровця – члена Спілок письменників і журналістів України, лауреата обласної літературної премії імені Світочів, премії імені Григорія Чубая, заснованої Рівненським обласним об’єднанням ВУТ «Просвіта», письменника, що сповідує принципи гуманістичної моралі, має стійку патріотичну позицію.
У видавництві «Волинські обереги» побачила світ ошатно впорядкована автором і видавцями нова книга Бориса Боровця з яскравою назвою «Про світлоносність літератури». Це літературно-критичне видання привертає увагу різножанровим змістовим розмаїттям. Про глибинну сутність літературного осяяння, його вплив на душу і розум людини розповідає і листування письменника з відомою в літературі особистістю Петром Сорокою, і ґрунтовне дослідження про поляка з поліської глибинки Михайла Яцковського, і листи-клопотання щодо оприлюднення п’єси Бульби Боровця «Посол на сесії», і цікаві спогади про відомого українського письменника-земляка Андрія Кондратюка.
Відкриває книгу інтерв’ю з Борисом Боровцем, запропоноване читачам Заслуженим журналістом України Павлом Рачком. Із розмови двох залюблених в літературу особистостей дізнаємося про те, як пролягала творча стежка Бориса Тимофійовича до джерел літературної творчості.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Борис Боровець розповідає, як під час навчання у Рівненському педінституті одеський поет Валентин Мороз, до якого він поніс свої перші поетичні спроби, залишив на своїй щойно виданій збірочці дарчий напис «… і каторжної долі поета». Чи не звідси витоки творчого шляху, чи не тоді уже загнуздала його ота «каторжна доля», яка не обмежилася лише поезією, а пустила творче коріння значно ширше. Адже, як бачимо сьогодні, письменник є вправним майстром різних за специфікою написання різножанрових не лише поетичних, а й прозових, публіцистичних, літературно-критичних творів. У новій книзі автор висвітлив себе як майстер епістолярного жанру, портретів і сильветок, відгуків на книги.
Першим і найбільш інтригуючим, як на мене, є захоплюючий епістолярій – листування Бориса Боровця з Петром Сорокою. Щира дружба – як стійкий місток двох творчих особистостей – висвітлює цікаві події не лише особистого, а й літературного життя, яке, на жаль, як часто буває, обривається на найцікавішому. Отак, як життя Петра Івановича Сороки, який у розквіті творчих сил пішов у засвіти, залишивши багато задумів за порогом світлих намірів. Однак, маючи надійного друга-побратима в особі Бориса Тимофійовича Боровця, життя митця, людини зі світлими помислами продовжується у спогадах, в листах, які завжди дихатимуть життєдайною силою мрій і задумів.
Окремим розділом книги є портрети й сильветки, відгуки на книги. Відкриває цей розділ Василь Швець – відомий математик, професор Київського державного педагогічного інституту імені М. П. Драгоманова. Борис Боровець розкриває багатогранність таланту науковця, в доробку якого не лише науково-дослідницькі видання, а й дві поетичні книги «Акорди почуттів» (2008) та «Добридень, панове!» (2019). Як зізнається Василь Швець, душа його «сочить, як береза навесні, сочить поетичним словом, яке з’являється не на чиєсь замовлення, а як сплеск емоцій».
За причілком хати вишні зацвіли,
Вийшла мати вранці, щоб набрать води.
Із криниці нашої, що стоїть в саду,
П’ю водицю чисту, свіжу і живу.
Нам криниця прадідів рідна й дорога,
З журавлем високим біля джерела.
Із криниці нашої воду п’є село,
Не міліє чистеє, вічне джерело.
Україно-матінко, ти у нас одна,
Нам не жить без тебе, як без джерела.
Із землі твоєї п’ю любов п’янку,
Мов водицю чисту, свіжу і живу.
Борис Боровець висловлює своє захоплення чотирьохсторінковою книгою-альбомом «Чорнобривці. Калинові дзвони. Лілея. Літопис», де відображено тридцятип’ятилітню історію народного самодіяльного чоловічого гурту «Чорнобривці», народного самодіяльного хору «Калинові дзвони» та молодіжного жіночого ансамблю «Лілея» із села Немішаєве на Київщині – неодноразових учасників всеукраїнських та обласних оглядів художньої самодіяльності, лауреатів конкурсів та пісенних фестивалів. Ця книга-подарунок від Василя Олександровича Швеця цікава ще й тим, що в ній є покладена на музику Миколою Куценком пісня «Полісянка», що лунає у виконанні «Калинових дзвонів». А текст цієї пісні – це спільне дітище обох авторів – Василя Швеця і Бориса Боровця.
Просвітянську сторінку книги яскраво висвітлює впорядковане Зоєю Дідич та Іваном Вєтровим видання до 100-річчя Рівненської «Просвіти» під назвою «Просвітянське століття Рівненщини: наукові статті, спогади». – Дрогобич: «Коло», 2018. – 948 с.
На чільному місці у Бориса Боровця глибокозмістовні відгуки на книги відомого письменника, редактора-видавця, просвітянина Євгена Шморгуна; активної просвітянки Зої Дідич; неперевершеного гумориста Юрія Берези; обдарованої авторки поетично-прозових жанрів Лілії Хурсяк; професора Інституту мистецтв РДГУ Богдана Столярчука – упорядника енциклопедичного довідника «Митці Рівненщини» та низки праць у галузі музичного мистецтва; перекладача Шекспірівських сонетів, поета Василя Лящука; художника і поета Ярослава Марчука, що народився в с. Адамівка на Березнівщині; відомої поетеси, нашої землячки Любові Бойчук; костопільського письменника-перекладача Володимира Шабаровського.
Зацікавлює і сміливий докір щодо присудження премії імені Уласа Самчука Ірині Баковецькій-Рачковській за роман «Пластилін».
Окрім аналізу творчості своїх земляків автор розширює поле своїх літературно-критичних досліджень. На цьому полі висвітлюється яскрава постать поета з Донеччини Миколи Панченка, а також заслуженого журналіста України Володимира Комаровського.
Оригінальною, на мій погляд, є структура книги. На відкритті «Замість передслова» – уже згадуване інтерв’ю Павла Рачка з Борисом Боровцем, а на завершенні «Замість післяслова» – інтерв’ю Неоніли Диб’як з автором книги, у якому письменниця правдиво і влучно зазначає, що Борис Боровець – «літератор поліфонічного звучання, людина-оркестр, у якому всі партії, всі голоси звучать бездоганно і сильно. Власне, і книжки його добротно видані, старанно опрацьовані дизайнерами та іншими членами видавничих колективів».
Незважаючи на важкі сьогоднішні часи, попри різноманітні життєві перепони Борис Боровець впевнено почувається на своїх літературних шляхах-дорогах. Підтвердженням цьому є книга «Про світлоносність літератури», яка відкриває перед читачами цікаві творчі постаті, спонукаючи до роздумів на теми сучасної літератури, що виходить далеко за межі провінційних обширів.
За багатолітню творчу працю у січні 2026 року Борис Боровець був удостоєний премії імені Григорія Чубая. Церемонія нагородження відбулася у Літературному музеї Уласа Самчука. Почесну відзнаку вручив голова Рівненського обласного об’єднання «Просвіта» Іван Вєтров, відзначивши видатні здобутки Бориса Тимофійовича у літературі, освіті та культурі Рівненщини.
Лауреата щиро вітали земляки з Березного, представники Рівненської обласної та міської «Просвіти», друзі та колеги. Борис Боровець подякував за високу відзнаку та подарував свій творчий доробок останніх двох років Рівненському обласному об’єднанню «Просвіта» та Літературному музею Уласа Самчука.
Тож хочеться побажати письменнику не розхолоджуватись у літературному завзятті, кожен день наповнювати творчим змістом і тішити читачів своїми здобутками.
Тетяна Марцинюк,
кандидат філологічних наук,
м. Березне Рівненської області