П’єса на дві дії
Дійові особи
БАБУСЯ ГАННУСЯ
ДІДУСЬ ЯКІВ – ЇЇ ЧОЛОВІК
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
САРА – ЇХНЯ ДОЧКА
НАТАН – ВНУК
ЛЕЯ – ВНУЧКА
СУСІДКА ОЛЕНА
Дія перша
Садиба бабусі Ганнусі знаходиться на околиці Іршави. Проживає вона тут майже шість десятиліть. Раніше у цьому чарівному куточку міста гарували її батьки. Вони були дуже працьовиті, не цуралися важкої роботи, знали ціну хліба. На невеличкому клаптику землі вирощували овочі і фрукти. Надлишки продукції ( а вони при умілому і дбайливому господарюванні завжди були), збували на місцевому ринку. Чоловіка Якова містяни добре знали в обличчя. Любив жартувати, за словом в кишеню ніколи не ліз. Його пишні вуса, вицвілі очі і темно-синього оксамиту капелюх з пером фазана були чи не трендом міста. Дідусь ще звечора неквапно складав вирощену продукцію на теліжку, змайстровану власними руками, а вже вдосвіта доставляв її на продаж. Мовляв, хто рано встає, тому й Бог дає. Люди охоче купували свіжі помідори, огірки, баклажани, моркву, цибулю, петрушку, капусту , бо знали, що вони екологічно чисті і на відміну від турецьких і балканських значно дешевші й смачніші. Конкурентами в бабусиного дідуся були хіба-що місцеві фермери та заїжджі комерсанти.
Бабуся Ганнуся з раннього ранку до пізнього вечора поралася на власному городі. У неї завжди клопотів вистачало. Особливо тепер – весною. Починає з огляду ділянки. Потім бере до рук лопату чи граблі й починає готувати грунт для посадки чи посіву ранніх овочевих культур. Адже весна, часто казала, днем красна. Вона ледачого не любить.
Коли вже сонце піднімається над верхівками дерев, стара відкладає всі справи, кладе знаряддя праці вбік, сідає за стіл, на якому красуються червонобокі яблука, медові груші, запашні виноградні грона і глечик із малиновим соком та чашками, аби хоч на хвилину відпочити, дати спокій серцю і душі. Та де там! У такі хвилини вже традиційно до неї підходить чоловік і зазвичай цікавиться як справи, що нового, що на сьогодні намітила? А вона вдає, що насуплено дивиться на нього, потім киває головою і вже лише тоді спроможеться на слово.
ДІДУСЬ ЯКІВ (до бабусі). Ну як?
БАБУСЯ ГАННУСЯ (із досадою у душі). А як може бути, коли в країні війна. За онуків Натанчика і Лейочку хвилююся, за дочку і зятя переживаю. Як вони там? Ворог жорстоко знущається над місцевим населенням, залякує і пригнічує людей, на той світ без суду і слідства відправляє. Учора пізно вночі я говорила по мобілці із Сарою, вона каже, що окупанти постійно роблять допити, займаються мародерством, забирають від людей усе, що потрапляє під руки – телевізори, світильники, комп’ютери, принтери, пральні машини, унітази…Навіть ложки, виделки і каструлі. Хто б міг подумати, що росіяни, які ще недавно називали нас своїми братами і сестрами, на таке здатні? Безневинних людей катують, калічать і розстрілюють просто посеред вулиці. А ще руйнують лікарні, школи, дитячі садочки, будинки культури, спортивні споруди, заклади торгівлі, житлові будинки, гвалтують жінок і дівчат, а дітей масово вивозять у росію. Роблять повномасштабне звірство.
ДІДУСЬ ЯКІВ (багатозначно похитав головою). Мир будує, війна руйнує. ..Тільки-що по телевізору дивився телемарафон “Єдині новини”: росіяни продовжують наносити по наших містах і селах авіаудари, майже не припиняються танкові та артилерійські обстріли, орки повсякчас застосовують стрілецьку зброю та легкі озброєння під час вуличних боїв. Вони воюють навіть з українським словом: виносять з книгарень, бібліотек і шкіл українські книжки і привселюдно нищать їх. І це роблять на очах у дітей, яким будувати майбутнє.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (перехрестилася). Так довго тривати не може! Рано чи пізно війна закінчиться. Мир неодмінно настане. А хто меч підняв, від меча і загине…
ДІДУСЬ ЯКІВ. Сподіваюся, що у наших наразі все добре. Якби щось не так, напевне, дали б знати… Тепер із зв’язком проблем нема.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. А хіба у них є час сидіти у телефоні? Всюди на них чатують озвірілі рашисти. І чого москалям треба? Їм на кожному кроці ввижаються бандерівці і націоналісти. Якби тому трясця, кому війна щастя.
ДІДУСЬ ЯКІВ (із притаманним йому оптимізмом). Не панікуй, Ганнусю! Зберігай спокій і самовладання! Заспокойся! Надійся, що все буде добре. Бо за нами правда. Із нами Бог! Ми неодмінно переможемо! Русні нема місця на нашій землі!
БАБУСЯ ГАННУСЯ (бере до рук глечика, наливає в склянку малинового соку і подає чоловку). А ти, старий, ще б довше не міг повалятися в ліжку?
ДІДУСЬ ЯКІВ. Міг, звичайно ( чи то всерйоз чи жартома, всміхаючись, відповідає і береться за склянку малинового соку. ). Бо сон та їда ніколи не обрида. Чим більше спиш, тим більше хочеться…Та коли на те пішло, ти могла б мене просто потермосити.( П’є спрагло, високо задерши голову). Я б миттю прокинувся. А то…
БАБУСЯ ГАННУСЯ (неквапно киває правицею на чоловіка і зосереджено дивиться вбік). Ти дивися! Він собі смачно сопе в ліжку, а я аж із шкури пнуся… Знайшов собі рабиню Ізауру! Так може лише наш чоловік! Жінка постійно в клопотах. То сніданок треба приготувати, то обід, а він завжди знайде собі діло, щоб відволіктися від… роботи.
ДІДУСЬ ЯКІВ (уже серйозно). Якби розбудила, я б охоче прийшов на поміч.
БАБУСЯ ГАННУСЯ ( вдає, що не в дусі, однак в очах іскриться невгамовна радість). А будильник для чого? Він, бідолашний, аж розривається… До того ж, ти ніби й сам не знаєш, що потрібно рано вставати! Бо хто рано встає, тому й Бог дає. Пригадуєш, як казав наш батько: не лякайся туманів – виїжджай у поле рано. Весна не зима – не на піч, а на ниву слід поспішати. Весна ледачого не любить!Ледащо – не варте ні на що. Лежачий камінь мохом обростає.
ДІДУСЬ ЯКІВ (погоджувально киває головою). Що правда, то правда: хто рано підводиться, за тим і діло водиться (вдав, що згоден. Втім, він завжди так робив, коли бабуся на нього танком наїжджала. І вже ніби між іншим). А погода як? Що кажуть синоптики?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Якби я слухала твоїх синоптиків і на погоду чекала, то нічого б не мала. Як кажуть: Боже, поможи, а сам не лежи! Для мене кожен весняний день на вагу золота. Бо відстанеш годиною, не наздоженеш родиною. Наші батьки були мудрими. Вони повсякчас давали нам добрі поради: на городі всього сади, як прийде зима, не знатимеш біди.
ДІДУСЬ ЯКІВ (хитро примружує вицвілі оченята, ласкаво усміхається до сонця, потім зводить погляд на бабусю). Авжеж! Про землю треба дбати повсякчас. Вона наша мати-годувальниця.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (погоджувально киває головою, говорить тихо, заспокійливо). А коли земля багата – й народ багатий.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Воно так, але трішечки не так…
БАБУСЯ ГАННУСЯ (вдає, що невдоволена). Чого б це… Що знову не так?
ДІДУСЬ ЯКІВ. Земля потребує доброї погоди, доброго насіння і доброго господаря.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Атож! Земля нагадує мені тарілку: що покладеш, те й візьмеш. Хіба не бачиш, як жителі сусіднього села Заріччя зажили за останні роки із своїх городів.! У них уже не теплиці, а цілі ангари! Тут давно вже казка стала дійсністю! Сільчани цілорічно на своїх присадибних ділянках вирощують квіти, ранню капусту, перець, баклажани, буряки, огірки, помідори, цибулю, часник, моркву, петрушку, кріп, шпинат, і з успіхом збувають їх на ринках не тільки Закарпаття, а й Львова, Тернополя, Івано – Франківська, Рівного, Києва. Їм не треба їхати на заробітки до Італії, Португалії, Польщі чи Америки. Вони навчилися гарувати вдома.
ДІДУСЬ ЯКІВ (любить пофілософствувати, бо таку вже має вдачу. То – добре, що земля у зарічан не пустує, а віддячує дорідним урожаєм. Пригадай, як казали наші бабусі і дідусі: зійшов сніжок – берися за плужок. А посієш вчасно – вродить рясно. Але не все так просто, як нам інколи здається. Часто місцева овочева продукція в’яне, гниє, а тим часом міжнародні вантажні перевізники їздять нашими дорогами спокійно, супермаркети інтенсивно торгують імпортованими вітамінами. Це говорить про те, що великі магазини зазвичай не співпрацюють із дрібними, такими як ми, фермерами. І як результат: наш продукт у овочево-фруктовому відношенні становить всього близько сорок відсотків. А мало б бути навпаки. Проблема полягає в тому, що з місцевими городниками працювати набагато складніше, аніж із великими агрохолдингами або підприємцями, котрі імпортують овочі з-за кордону. А знаєш,чому? Фермери не мають технічної можливості санітарну обробку вирощеного, далеко не завжди забезпечують сортування, калібрування і наявність товарного вигляду. Водночас, супермаркети, які працюють централізовано, зацікавлені у великих партіях товару, а такі виробники як ми з тобою не здатні на це зорганізуватися. Ну і останнє. Магазини воліють працювати з платниками ПДВ, а малі виробники цих переваг не мають – вони, як правило, не ведуть необхідну бухгалтерську роботу.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (якось замріяно). Та годі вже белібердою займатися! Знайшовся аналітик! Як ті по телевізору: із ранку до вечора переливають із пустого в порожнє, мелють нісенітницю, займаються галиматьєю і ахінеєю. Абракодабра якась! Казали, що війни не буде, росія ніколи не нападе на Україну…А сталося навпаки. Краще поговорім про своє, рідне. Уже й не віриться, що наші батьки на власних присадибних ділянках ще не так давно вирощували соняшник, тютюн, льон, коноплі, хміль. Про ці культури, на жаль, тепер поволі починають забувати. Хоча вирощування соняшнику не завадило б і тепер! Якщо пригадуєш, у Іршаві був свій млин. Виробляли олію для власних потреб. Чавив олію сам Мошка. Для цього десь за кордоном придбав необхідне обладнання. І люди були задоволені, і він мав із того вигоду.
ДІДУСЬ ЯКІВ (байдуже). Здається, то було за царя Гороха…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Мошка умів газдувати. Він із усього, за що брався, мав користь. Та годі про це… Було – не було, само минулося. А що не бувало, то тепер настало. Все добре, як кажуть, у свій час. Ось скоро приїде дочка Сара із онуками і тоді життя закрутиться, завертиться… Дочка доглядатиме за рослинами, а внуки носитимуть воду, поливатимуть грядки.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Звичайно, хотілося б, щоб так і було. Та навряд, чи Сара залишиться у нас. Усі їдуть за кордон, бо тут роботи нема, а їй потрібні гроші. Діти підростають, і одяг треба купити, і взуття. Вони не перебиватимуться так як ми, на картоплі. Сучасна молодь любить швидку, смачну і зручну їжу. Ти їй піцу, бургери, хот-доги, шаурму чи кебаби подавай! Та і яблука для неї уже не фрукти. Вона хоче насолоджуватися бананами, мандаринами, апельсинами, ананасами, лимонами, хурмою… А що їм твій малиновий чи березовий сік?! Без пепсі-коли дня не можуть прожити! Їм йогурт подавай!
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Натанчик і Лея не такі. Вони залюбки їстимуть те, що їм приготую. А приготую їм справжній делікатес: із картоплі пюре і оладки, а ще сирники і запіканку. Їстимуть, ще й пальчики облизуватимуть! Вони в місті звикли до того, щоб їжа була не лише корисною, а й привабливою.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Побачу як це ти вмієш. Чи вистачить у тебе таланту на їх забаганки?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Звичайно! Натанчик і Лея полюбляють узвар із сушених яблук, груш, слив та сік із вишень і полуниці. А в погребі у нас зберігається малиновий і журавлиний сік. Він прохолодний, настояний на травах.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Поговори ще… У мене вже слюна потекла… Гаразд, ти трохи відпочинь, а я збігаю до погребу.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Та не треба…. Малиновий сік уже давно на столі. Хіба не бачиш?
ДІДУСЬ ЯКІВ. Так воно і є… (подивився на глечик). Старість не радість.
Із-за відчиненої хвіртки до дідуся і бабусі заходить сусідка Олена. Вона в гарному настрої. Приносить глечик свіжого молока, кладе на стіл. Старий і стара від подиву тільки звели на неї свої очі.
ДІДУСЬ ЯКІВ (ніби жартома). А тобі не спиться, Оленко… Постійно в роботі. І звідки в тебе стільки сил і енергії?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Певно! Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде. А терпіння і труд усе перетруть.
ОЛЕНА-СУСІДКА. Сплю мов той полохливий заєць… Цілу ніч в голову думки лізуть. І те треба зробити, і те. А я сама. Допомоги нема звідки чекати. А ще переживаю за чоловіка. Вже тиждень від нього вісточки нема. По телевізору показують, які там запеклі бої точаться, як гинуть люди, як ворожі дрони і снаряди руйнують міста і села.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Ваш Петро – справжній чоловік! Йому з дитинства притаманні такі риси характеру як сміливість, хоробрість, мужність, рішучість і відчайдушність. Він ніколи не боявся труднощів, тому й пішов сам до райвійськкомату, записався у Збройні сили України і із зброєю в руках пішов боронити рідну домівку.
ОЛЕНА-СУСІДКА. То правда, Олено. Петро завжди був такий! Хіба не пригадуєте, як в числі перших пішов на майдан. Брав участь у Помаранчевій революції. А коли збирався йти до військкомату, казав: хтось мусить і воювати. Ворог підступний, якщо нічого не робити і до Чопа дійде. Не дамо русні захопити Україну!
ОЛЕНА-СУСІДКА. Так може сказати лише справжній патріот! Чоловік узяв у руки зброю, а багато хто в цей важкий для України час переховується. Сидить собі у теплій і затишній домівці і у вус не дує.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. А ти, Оленко, із чоловіком частенько спілкуєшся? Що каже?
ОЛЕНА- СУСІДКА. А він ніколи не був багатослівний. Завжди говорить коротко, на кшталт,”живий – здоровий, усе добре, за мене не хвилюйся, скоро повернуся додому. Із Перемогою!” Там, звісно, не солодко. Кожної миті на тебе чатує смерть. Доводиться мати справу із хитрим і до зубів озброєним ворогом. Щодня над ними кружляють дрони. У дощ, зливу, спеку і мороз, коли сипле сніг, змушені відбивати наступ ворога. А він, незважаючи на чималі втрати, все суне і суне…
ДІДУСЬ ЯКІВ. Війна є війна. Мир будує, а війна руйнує.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. І то правда… Звісно, треба бути дуже обачним, розсудливим і поміркованим. Береженого й Бог береже.
Дідусь запросив сусідку до столу, налив малинового соку. Випили мовчки. Кожен думав своє. Через хвилину – другу Олена обвела поглядом бабусю і важко зітхнула.
ОЛЕНА-СУСІДКА. А як там ваші? Що нового? Чому питаю? Бо жити на окупованій території небезпечно. Люди кидають усе. І домівки, і худобу, і роботу… У всіх стривожені обличчя, заплакані очі, у натруджених руках наповнені поспіхом сумки і чемодани, на плечах – рюкзаки…День і ніч лунають постріли, Уже понад мільйон біженців подалися за кордон.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (заплакала). Десь і наші там побиваються… Нелегко вирватися із того пекла…Уже більше трьох тижнів, як зібралися в дорогу…
ОЛЕНА – СУСІДКА. Дасть Бог, усе буде добре!
ДІДУСЬ ЯКІВ. Що буде, те й буде, ми все переборимо…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Що правда, то правда.
ОЛЕНА – СУСІДКА. Що не бувало, то тепер настало…
До бабусиної оселі під’їхало таксі. Звідти вийшли онуки Натан і Лея, а вже потім з’явилася їх мама Сара. На відміну від дітей, вона була утомленою і знесиленою . Таксист теж висунувся із авто і почав неквапом добувати із багажника сумки, чемодани і целофанові кульки. Бабуся, дідусь і сусідка, уздрівши цю прекрасну і довгоочікувану мить, із радістю підвелися з-за столу і поспішили назустріч. Таксист лише безпорадно знизав плечима, на прощання махнув рукою і з піднесеним настроєм мовив: “Будьте здорові! Щасливі залишайтесь! На мене ще сьогодні чекає багато роботи!”
Сара, Натан і Лея попрощались із таксистом кивком голови, махнули услід руками, побажали йому міцного здоров’я, гарного настрою і доброго та щасливого дня! Той на знак вдячності тільки силувано усміхнувся. Із початку війни він працює майже цілодобово – перевозить внутрішньо переміщені особи. Переселенці зі сходу масово їдуть на захід України, а звідси намагаються потрапити за кордон. Разом із собою забирають стареньких батьків і дітей.
Бабуся запропонувала Сарі, Натану і Леї присісти до столу і взялася наливати малинового соку. Ті, зазвичай, не поспішали сідати, а з гарним настроєм підійшли до старої і почали ласкаво і ввічливо обнімати її і цілувати. Потім привіталися із дідусем. Натан усе це потайки фіксував на мобілку. Лея не відставала, вона теж знімкувала.
САРА (звертається до батьків, які все ще не можуть оговтатися від зустрічі із дочкою і онуками). Оце так зустріч! Не чекали? Як ви тут живете? Що нового?
ОЛЕНА – СУСІДКА. Та земля мила, де мати родила. У нас тут, слава Богу, усе добре. Хіба-що повітряні тривоги дошкуляють. А як ви? Як добиралися із окупованого Херсона?
САРА. Дуже довго. Дорога трудна, всюди блок -пости. Військові до всього чіплялися. Чимало пережили… Допити, погрози, ненависть, штучно створені аварійні ситуації…Довелося терпіти усі принади окупаційної влади. А ще над головами роєм кружляють дрони. Більше трьох тижнів добиралися… Разом із тим, ми дуже щасливі, що живі-здорові повернулися до рідної домівки… Тут навіть і повітря інакше… Чистіше, настояне на карпатських травах і смерекових лісах… Хочеться випити свіжої гірської джерельної водички і про все наразі забути. Ми дуже змучені, виснажені і утомлені, падемо з ніг, відпочити хочеться з дороги.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (усміхнено). Відпочити завжди встигнете… Тим більше, що тепер ви вже вдома…Я все життя в роботі (показує натруджені руки). Для мене відпочинок – це смерть! Не уявляю, як це розлягтися на травичці в холодочку й нічого не робити! Коли господар лежить на печі, то пусто на столі. Я щоразу занурююся в роботу, ставлю перед собою вельми непрості завдання. Хочу зробити ще багато. Давно казали: роби надворі – буде і в коморі! А гультяйство губить хазяйство…
САРА. А вам все ще жарти в голові…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Сміх продовжує життя…
ДІДУСЬ ЯКІВ. Жартувала баба з колесом, доки в спицях не застряла…
НАТАН (уточнив). Для вас, бабусю… Хоча кліматичні умови Закарпаття та Херсонщини неквапом виймає із сумки пакунок, загорнутий у папір, на якому написано: “Кавуни для бабусі”). Це, власне, насіння…(з усмішкою уне однакові, однак кавуни ростимуть і тут. Літа у вас теплі, придатні для вирощування баштанних культур. Це вже доведено у багатьох фермерських господарствах краю, релокованих з півдня України.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Ну і словечка у вас…Ре-ло-ко-ва-них…Язика треба зламати! І що воно означає у перекладі на людську мову?
НАТАН. Мова йде про переміщені підприємства із Півдня України до Закарпаття. Вони вже доказали, що вирощувати кавуни можна і у ваших умовах.
ЛЕЯ (з неприхованою усмішкою). Херсонські кавуни – для закарпатської бабусі! Звучить, чи не так!?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Отакої! І що це за кавуни?
ЛЕЯ (усміхнено). А такі, як ви любите – соковиті, солодкі,запашні, смачні… Наразі ми з Натаном допоможемо вам вирощувати їх на вашому ж городі. Брат дуже шарить у цьому! Кавуни будуть нічим не гірші за херсонські…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Ой хотілося б, щоб так і сталося! Дуже хотілося б! Твої слова та Богу у вуха!
ДІДУСЬ ЯКІВ. А з школою як? Адже навчальний рік ще не закінчився… І в умовах війни ми повинні піклуватися про навчання дітей. За радянських часів ми на весь світ кричали, що наша нація одна із найосвіченіших. Але це не так. Ми помітно відстали від англійців, французів, німців. Живемо за принципом: наші діди й батьки нормально прожили тут без будь-якої науки – проживемо так само й ми, й наші діти та внуки проживуть. Ми забули про Шевченкові мудрі настанови: “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. А то залізете на небо: І ми не ми, і я не я, Івсе те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані раю, Немає й Бога, тілько я!..”
ЛЕЯ. А ми вирішили залишитися у вас.. Мама каже, що у Іршаві гарна сучасна школа, хороші вчителі. І кліматичні умови підходять. Багато залежить від нас самих. Як будемо вчитися, такі і знання матимемо.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Розумно кажеш. Добре того вчити, хто хоче все знати.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Авжеж! Хто здобуде освіту – побачить більше світу!
ДІДУСЬ ЯКІВ. Корінь навчання гіркий, а плід його солодкий. В армії дуже просто: не вмієш – научать, не хочеш – примусять!
Сара підводиться з-за столу, направляється до будинку. Оглядається. Тут майже нічого не змінилося. Усе як було. Стара огорожа, старі дерева в саду, старенькі татусь і матуся. Тільки довкола багато квітів.
САРА (втомлено). Ви собі як хочете, а я піду трохи покімарити…Надто змучилася з дороги.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Іди. Ти й справді якась виснажена, помарніла і знесилена…Трішечки поспати не завадить. А ми з дідусем і сусідкою Оленою мало попрацюємо…
САРА(хоча і втомлена однак бере цікавість). Що за робота?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Ми теж не ликом шиті… Знайшли собі роботу і вдома. Разом із дідусем та сусідкою Оленою майже півроку ходили до школи і разом із школярами і активістами плели маскувальні сітки для наших захисників.
САРА. Це добре, що всі долучаються до перемоги. А з чого плетете сітки? Де матеріал берете?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Про це вже турбується директорка школи. Вона в нас справжній менеджер. Крутиться, мов білка в колесі. Ще не було випадку, щоб ми сиділи без роботи. Постійно зайняті. А на сьогодні разом із дідусем та сусідкою Оленою запланували плести штрімфлі.
САРА. Шкарпетки, кажете? Шкарпетки воїнам потрібні. Особливо в холодну пору. Без них просто важко обійтися. Вони знадобляться нашим хлопцям. Особливо тим, хто в окопах. Вони не тільки теплі, а й практичні.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. В’язані шкарпетки додадуть воїну снаги, а головне – відчуття домашнього тепла і затишку.
САРА.У них не доведеться мерзнути…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Авжеж…Ми вже відправили на фронт понад 500 пар шкарпеток і 250 плетених маскувальних сіток. А ще напередодні Великодня передали воїнам паски, писанки, шовдарь, пікницю, бринзу і тістечка. Нехай і в них буде свято! Вони нам дуже дякували за це.
ЛЕЯ (від подиву викруглює оченята). А що таке шовдарь?
БАБУСЯ ГАННА. Це наш закарпатський делікатес, невід’ємний атрибут великоднього кошика та святкового столу, що готується шляхом тривалого засолювання та копчення на фруктових дровах свинячого стегна.
ЛЕЯ. Шовдарь – це свинячий окіст?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Так. Це стегно свині з тонким салом.
НАТАН. А пікниця?
ДІДУСЬ ЯКІВ. Це наша звичайна домашня ковбаса, але приготовлена за закарпатським старовинним рецептом. Вона найчастіше сирокопчена. А готується зі свинини (м’яса та сала), з додаванням часнику, чорного перцю та паприки, має насичений аромат диму. Щоб ви знали, пікниця-невід’ємний атрибут різдв’яного та великоднього столу.
БАБУСЯ ГАННУСЯ ( До Натана і Леї). Дідусь неодмінно приготує вам щось смачненьке! Ну, наприклад, бограч. Він у цьому великий спец. Це його хоббі! Від цього він отримує велике душевне задоволення. Коли приїжджає високоповажне начальство з Ужгорода чи Києва, неодмінно запрошують його куховарити. Бо готує він дуже смачно. Про нього вже неодноразово писали районна та обласні газети.
ЛЕЯ. Та вже заодно й про бринзу щось розкажіть. Я багато чула про неї, але майже нічого не знаю…
ДІДУСЬ ЯКІВ. Бабусю, це по твоїй лінії…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Нічого особливого. Бринза – це розсільний сир білого кольору, виготовлений з овечого, коров’ячого, козячого молока або їх суміші. Він має солоний смак, помірно щільну, трохи крихку текстуру та є невід’ємною частиною закарпатської кухні.
САРА. І звідки у вас, матусю, стільки сил, завзяття і енергії? Відколи вас пам’ятаю, постійно в русі.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Рух, донечко, це життя. За роботою і час швидше минає. Ще моя бабуся, Царство їй Небесне, казала, що од господаря має пахнути вітром, а від господині димом.
Несподівано пролунав сигнал “Повітряної тривоги”. Бабуся, дідусь, дочка Сара, сусідка Олена та внуки Натан і Лея побігли до підвального приміщення.
Надворі настала тиша.
Дія друга
Кінець липня. Спека. Серед двору накритий вишитою скатертиною стіл. На ньому красуються доспілі кавуни, налиті сонцем яблука, груші, сливи…А ще дуже багато квітів і різнокольорових кульок, які створили яскраву феєричну атмосферу(Натан надав цій, на перший погляд звичайній події, урочистості).Переповнена радістю і душевним неспокоєм бабуся Ганнуся оглядає дари літа і просить Натана все зафільмувати. Той охоче бере до рук відеокамеру і починає знімати. На його обличчі з’являється захоплююча усмішка. До них підходять дівчинка Лея і дідусь із капелюхом на голові.
ЛЕЯ (обережно бере до рук ножа і розрізає смугастого кавуна) Бабусю! Відгадайте загадку: “Сам червоний, цукровий, кафтан зелений, оксамитовий”… Що це?
БАБУСЯ ГАННУСЯ (задоволено наливає із глечика у чашки вишневого соку і подає Натану, Леї і дідусеві). А хто цього незнає? Звісно, кавун. Я вже встигла й посмакувати… Нічим не поступається херсонським. Такий же солодкий і соковитий. Улюблений усіма смачний і цілющий плід!
НАТАН. От бачите, наша земля цілком придатна для культивування смугастих ягід … Треба лише захотіти… Терпіння і труд все перетруть.
ДІДУСЬ ЯКІВ (радісно, із піднесеним настроєм). Переконаний, що незабаром і на Закарпатті вирощуватимуть кавуни у промислових масштабах, щоб компенсувати втрату південних урожаїв через війну. Закарпатські фермери засаджуватимуть не невеликі ділянки баштанних культур, а цілі гектари. Вони, повірте,на наших землях, застосують передові сучасні технології. Життя змінюється, йде вперед.
ЛЕЯ (кайфує, добродушно дивиться то на дідуся, то на бабусю). Правду кажете! Я недавно дивилася по телеку, що європейські технології вирощування кавунів базуються на точному дотриманні температурного режиму,застосуванні крапельного зрошення, мульчуванні та використанні сучасних сортів, з акцентом на розсадний метод та оптимальне живлення для отримання високих врожаїв на різних грунтах.Вирощування баштанних – то ціла наука. Після закінчення школи я обов’язково піду вчитися на агронома. Майбутнє – за аграріями. Тим більше, що Україна – аграрна країна, а земля пустує.
ДІДУСЬ ЯКІВ (задумливо). Без догляду земля – кругла сирота. У нас теж поля потребують дбайливих рук. Якщо їдете з Іршави до Ужгорода, багато земельних ділянок заросли бур’янами та чагарниками. А там колись колосилася золота пшениця, радували око кукурудза, картопля, кормові буряки… Одна стара правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Авжеж! Як часто ми буваємо несправедливими в ставленні до землі. Без догляду вона – кругла сирота. Добре грунт угноїш – урожай потроїш.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Землі кланяйся низько – до хліба будеш близько.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (із подивом). А куди поділася сусідка Олена? Ану, старий, поклич її.
ДІДУСЬ ЯКІВ. А й справді, Оленки немає. Зараз я її гукну…Оленко, ти де?
ОЛЕНА – СУСІДКА. Я – тут! (дала про себе знати Олена).Що таке?
ДІДУСЬ ЯКІВ. Заходь, Оленко, на презентацію кавунів! Запрошуємо всіх бажаючих!
НАТАН (трохи схвильований). Шкода, що мами з нами немає. Вона б дуже раділа за нас. Адже кавуни вирощено власними руками, у них вкладено не лише професійні навички, енергію та щирі почуття, а й серце і душу.
ЛЕЯ (схвильовано). Треба вже сьогодні “Укрпоштою” відправити кавуни на фронт батькові… Він гордитиметься нами і частуватиме смаколиками своїх бойових побратимів.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (киває головою). Ще кілька років тому ніхто б і не подумав, що настануть часи, коли до Херсона поставлятимуть кавуни, вирощені на Закарпатті!
Бабуся Ганнуся, дідусь Яків, сусідка Олена, внуки Натан та Лея охоче,із задоволенням взялися дегустувати спілі кавуни. На їх обличчях засяяла радісна усмішка.
Смакування спілими ягодами порушує телефонний дзвінок. Бабуся, дідусь, сусідка і внуки тільки переглянулися. Натан збагнув, що то його смартфон. Він машинально видобув його з кишені. Дзвонила мама.
БАБУСЯ ГАННУСЯ (занепокоєно). Хто то?
НАТАН (радісно). Мама…
ДІДУСЬ ЯКІВ (наполегливо). Та бери… Говори…
НАТАН (включає на повний звук). Привіт, мамо!
ГОЛОС САРИ. Доброго дня, Натанчику! Як ви там? Що нового? Як здоров’ячко?
НАТАН. Вітаємо тебе! У нас усе добре. Ми якраз зібралися усі разом і насолоджуємося кавунами.
ГОЛОС САРИ. Смачного вам! Як ся мають бабуся і дідусь?
БАБУСЯ ГАННУСЯ (задоволено). У нас, Сарочко, слава Богу, усе гаразд. А в тебе як? Уже знайшла роботу? А житло?
ГОЛОС САРИ (щиро, від душі). Дякувати Богу, прихисток знайшла у гуртожитку. Щоб працевлаштуватися на більш-менш достойну роботу, потрібно насамперед знати мову. Проте до нас місцеві жителі ставляться досить добре. Хто має бажання, може знайти роботу. Найбільше українців зайнято у сфері послуг. Жінки в основному працюють в готелях, ресторанах та супермаркетах. Тут найбільш затребувані кухарі, офіціанти,продавці і прибиральники. Чоловіки трудяться в основному на будівництві або таксують. Я вирішила записатися на курси по вивченню чеської мови. Так буде легше вписатися в колектив. А робочі руки всюди потрібні…
БАБУСЯ ГАННУСЯ (охоче). Це добре. Разом із нами смакує кавунами і сусідка Олена. Вона тобі теж передає “привіт”!
ГОЛОС САРИ. Я їй так само надсилаю щирі вітання! Усіх цілую! На все добре! Вибачайте, мушу поспішати! Уже автобус підійшов.
ДІДУСЬ ЯКІВ. Нехай Господь допомагає тобі, донечко! Майся фест! Якби не війна, ми б могли зібратися разом, посидіти за чашкою кави чи чаю, поспілкуватися між собою, поділитися враженнями. Кожному є що сказати…
НАТАН (пересилював гнів). Москалі прийшли із брехнею, та й здохнуть із нею! Думали Україну захопити за три дні. Не вийшло!
ЛЕЯ . Авжеж! Окупанти із першого дня здійснювали масовані атаки. Знищують заводи, фабрики, мости, житлові квартали, нафтобази, залізничні вокзали, аеропорти…
НАТАН.Свято буде на землі, як загинуть москалі!
ДІДУСЬ ЯКІВ (переконливо). Росіяни хочуть чужої крові, але скоро у своїй втопляться! На сто відсотків переконаний, що таких як путін чекає шибениця! Де тепер сталіни, гітлери, мао цзедуни, пол поти, беніти муссоліни, чаушески, садами хусейни, кім ір сени…
БАБУСЯ ГАННУСЯ ( в роздумах). Ця клята війна розділила нас.. Хай буде проклята вона! Хоча часто можна почути по телевізору, що люди втікають з України. Це брехня! Українці не втікають. Вони просто вимушені покидати рідні домівки і їхати за тридев’ять земель. Від добра добра не шукають!
НАТАН. І то правда… Люди постійно ризикують життям! Дехто покинув рідну оселю тільки з тим, що мав на собі, дехто зміг забрати своїх домашніх тварин, а хтось прихопив лише улюблені іграшки для дітей. І в кожній сім’ї – власна історія про втрату дому…Я навіть не можу дивитися телевізор…
ЛЕЯ. Про те, як ми добиралися із Херсона до Закарпаття, можна написати книгу. То цілий роман… Ми по шість-вісім години стояли на блокпостах. Кілька разів нас обстрілювали московити. Слава Богу, що все обійшлося добре.
НАТАН. Та що це тільки мова про війну… Ніби інших тем немає. Краще поговорім про наше життя, яким воно є, що турбує нас.
ЛЕЯ. Ну й що тебе так турбує?
НАТАН. Я особисто дуже зголоднів. Хочеться щось перекусити. А ви, бабусю, обіцяли, що дідусь приготує нам бограч…
ЛЕЯ. Ура-а-а! Я теж з нетерпінням чекаю на бограч…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Допоки ви займалися своїми справами, дідусь подбав про вас. Сідайте до столу, тільки перед тим, як казала Уляна Супрун, дружно помийте руки.Бограч уже десь півгодини як готовий. Зараз настоюєся..
ЛЕЯ. А що таке бограч?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Нічого особливого. Це густий наваристий суп. Готується він у казанку на невеликому вогні. Спочатку треба витопити сало, обсмажити нарізану цибулю до золотистого кольору, потім додати м’ясо (спочатку яловичину, потім свинину), смажити до скоринки. Далі додати паприку, кмин і все добре перемішати. А потім саме цікаве: додати трохи води, накрити кришкою і тушкувати на слабкому вогні близько одну – одну з половиною години, допоки м’ясо стане м’яким.
ЛЕЯ ( з усмішкою). Бабусю, це ціла Санта Барбара…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Це ще не все… Згодом слід додати нарізану картоплю, моркву, копчені ребра, болгарський перець, томати. Відтак залити водою, щоб покрила продукти. Варити до готовності картоплі, Наприкінці додати часник, гострий перець зелень…
Та бабуся Ганнуся не просто говорила, а наповнювала із казанка тарілки смачним наваристим бограчем.
Тим часом Лея і Натан помили із милом руки і присіли до столу. Дідусь взяв ложку і за старим християнським звичаєм три рази перехрестився. Онуки послідували за ним. Відтак всі разом почали сьорбати гарячий суп.
Саме в ці хвилини задзеленчав телефон. На цей раз хтось турбував дідуся.
ДІДУСЬ ЯКІВ (добуває з кишені мобілку, потім шукає окуляри. Уважно глипає на екран ). Так, ніхто з гаразду не покидає рідну землю… Це все війна… Будь вона проклята!
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Хто то? (поглядом показує на телефон).
ДІДУСЬ ЯКІВ. Кум Петро… Інтересно, що хоче... (прикладає смартфон до вуха і починає слухати. Саме в цю мить лунає повітряна тривога. Після короткої паузи продовжив). Каже, що на територію Закарпаття залетів ворожий дрон…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Дрон? То чого сидиш, що чекаєш? Нараз берися за роботу! Мусай чимскоріше його знищити! Замість тебе ніхто цього не зробить!
Натан і Лея тільки переглянулись. Вони навіть збагнути не могли, щоб то могло означати: “нараз берися за роботу! Мусай чимскоріше його знищити!”. Для них мова бабусі і дідуся, себто місцева говірка) виявилася напрочуд загадковою.
ДІДУСЬ ЯКІВ. І то правда ( потім раптово піднімається з-за столу, тулить руки до обличчя і починає голосно молитися). О, Господи Боже наш! Виконай благання наші і захисти нас од усякої нечисті. Будь милостивим, пошли нам щедроти Твої. Не згуби нас за беззаконня наші і щоб нас не знищив цей русняцький бриндак! За спасіння наше щиро вдячні Отцю і Сину і святому Духові, нині й повсякчвс і навіки віків. Помилуй з милосердя Твої творіння і від усього зла визволи нас. Амінь!
Натан і Лея тільки переглянулися. Таке вони бачили вперше. Дідусь Яків і справді подивував їх. Потім старий взяв оберемок сухої трави і підпалив його на очах у всіх. Язики полум’я несподівано закружляли в танці і так само неждано зникли в просторі і часі. Наразі старий був схожий більше на фокусника чи ілюзіоніста…
Потім дідусь неквапом направився до будинку і зник за дверима.
НАТАН (від несподіванки викруглив очі і наразі не знав, що й сказати. Коли трохи оговтався, спроквола вимовив). Що це було? Що за дива? Який ще бриндак? Зрештою,що тут твориться?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Гм. А вам хіба матуся не казала? Дідусь -справжній маг! Він уміє творити сущі дива, наділений надприродними здібностями. Журналісти називають його мольфаром, карпатським чаклуном, знахарем, ворожбитом…
ЛЕЯ (захоплено).Він може перетворитися у вовка, собаку, кота, жабу чи змію?
БАБУСЯ ГАННУСЯ ( тільки багатозначно усміхнулася). Авжеж! Дідусь може все! І погодою керувати, і людей зцілювати,і знімати закляття та зурочення, і спілкуватися з душами померлих, і бачити майбутнє… Тим провидцям і екстрасенсам, яких майже щодня показують по телевізору, ще далеко до нашого дідуся! Вони і в підметки йому не годяться!
Саме в цю мить на порозі будинку вимальовується диво-птах. То був дідусь Яків. Він ніби за помахом чарівної палички перетворився на Беркута. Змахнувши крилами, піднявся високо над подвір’ям і зник за деревами.
Натан і Лея від несподіванки аж підстрибнули з місця. Таке вони бачили хіба що в американському кіно. Верх голови і задня її частина була рудувато-вихриста із золотим відтінком, інше оперення темно-буре, хвіст сіруватий із вузькими темними поперечними смугами, на кінці – широка темна смуга.
ЛЕЯ (від несподіванки їй перехопило дух. Вона не встигла й моргнути оком). Ну й дива! Дідусь перетворився у беркута? Та ж мені в це ніхто не повірить, коли розповім удома. Скажуть, мовляв, з глузду з’їхала…
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Дідусь на все здатний… Якби жив за кордоном, переконана, мав би мільйонні статки. А в нас просто ніхто на це не звертає увагу… Називають його пройдисвітом і шарлатаном.
Дідусь не забарився. Він швидко повернувся до дружини і онуків. У руках він тримав безпілотника.
ДІДУСЬ ЯКІВ (наїжачено).Ось тобі!(сердито показує дулю). Дзуськи! Долітався, бриндаку! Тобі місце у металобрухті…
БАБУСЯ ГАННУСЯ (із посмішкою на вустах дивиться на онуків – Лею і Натана). Бриндаками, себто травневими хрущами, він називає дрони…Доречі, вони дуже схожі.
НАТАН (підходить до дідуся, бере до рук безпілотника). А він, дідусю, цілий і не пошкоджений. Чи не краще б його передати нашим збройним силам?
БАБУСЯ ГАННУСЯ. Добре думаєш,Натанчику, по державному! (чи то всерйоз, чи жартома каже бабуся). Якщо знадобиться, стане ще в нагоді, то чому б не дати… Нехай повертається до росіян… бумерангом! Нехай нищить ворога!
ДІДУСЬ ЯКІВ. Атож! Хто взяв меч, від меча і загине!
Бабуся, дідусь, внуки Натан і Лея та сусідка Олена ще довго сиділи за столом, охоче насолоджувалися бограчем.Смакота!
Потім усі дружно заспівали пісню “Ой у лузі червона калина”.
(Завіса)
м. Іршава
Закарпатська область