ДО ПЕРЕМОГИ!
Наразі є одна дорога,
немає вибору, або
здобути треба Перемогу,
чи нас загонять у ярмо,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
де рабський гніт від московітів,
синів забриють в москалі,
щоб за хижацькі апетити
кремля у землю полягли.
А хто супроти – до гулагу,
що наші діди та батьки пройшли,
коли «под красним флагом
вперед вели сєкрєтарі»
Той «русскій мір» – «тюрьма народов»
від «ванькі грозного» й тепер…
Така імперська їх порода:
усіх загнати в «есєсєрь»
Я стрів у хуторі лісному
хлопчину років тридцяти.
Жалівся той, що в себе вдома
не був він, певно, років з три.
Щоб не потрапити до війська,
він тишком-нишком з міста втік,
ховається, що звір у лісі,
до Перемоги…
Чоловік!?
Дружину має й діток двійко.
Питаю, – хто ж їх захистить?
Він: корумпованих до лиха,
не хочу гинути за них…
Коли лишив напризволяще
Сім’ю, то ти не Чоловік,
від корумпованих не кращий,
й довіку будеш «Той, хто втік!»
На тих невігласів, що крали,
чекає вже судова зала,
та у в’язниці термін довгий…
А нам іти до Перемоги!
Війна триває…
Як у сказу лютують
вороги-вовки,
вбивають, палять та руйнують.
Рятуймо Неньку, Козаки!
10.09.2026 р.
Селяни Українського Полісся
розповідають:
ПРОРОЦТВО
Пан Михайло:
Обіч тину селянського дворища,
на початку кацапського вторгнення,
зупинились два танки ворожих.
Нетверезі солдати у чорнім
до Харити у хату зайшли.
«Самагону», кричать, «да на стол
пажевать паскарєй сабєрі!»
Пані Марія:
То з якого це я переляку
– руки в боки Харитка – тебе
годувати я винна, собако,
геть із хати, смердюче цабе!
«Ну, молись!» той підняв автомата.
У вітальню зайшов «камандир»,
«Брось, Тупікін, стуруху прікладом
пріложи, что найдеш, забері!»
Пан Василь:
Збили з ніг ті падлюки Хариту,
вкрали одяг, курей, білизну,
образи потрощили та вікна,
із повітки забрали козу.
Пані Оксана:
А Харита, оклигнув до тями,
босоніж вибігала на лід,
навкулачки стращала ті танки,
Щоб ви всрались! – кричала услід.
Били, гнали у «хлів» московітів…
Вся «рассея» нечиста горить!
Те збулося пророцтво Харити!
Облажався
«трехдневний
бліцкріг»
04.09.2026 р.
ПАРТИЗАНИ
Пан Гордій:
У лютому двадцять другого
Військові біля Сільради
Просто з машини, з кузову
Людям давали зброю.
Хто зголосився, отримали
Набої та автомати,
Гранати по дві на кожного,
Бо вже вибухало у полі.
Пан Степан:
Наш агроном (хлопчина
у академії вчився,
строкову служив морпіхом,
у справі військовій знався)
усіх, хто отримав зброю,
одразу повів до лісу,
до мосту, що через Прип’ять.
Та й ввечері вибух стався!
У темряві серед лісу
колона москальська стала:
вантажівка із солдатами,
з гарматами тягачі.
Та партизани наші
рашистів перестріляли,
спалили гармати, техніку,
й розтанули у ночі.
І то ніч у ніч, доколи
не вигнали ту заразу,
горіли склади і танки,
та нищились патрулі.
Як стрітися з Агрономом
та нашими Партизанами?
Чекаємо Перемоги!
До Війська
Вони
Пішли…
05.09.2026 р.
БОЙОВИЙ МЕДИК
Коли прийшов до тями, була ніч
безмісячна і чорна, що смола.
Лежав він під сосною на підгорку,
судомила все тіло нагла біль.
Насилу він підвівся й навмання
пішов у безвість, бо потрібно йти.
Спинявся раз у раз, уважно слухав,
та тиша панувала навкруги,
ні вибухів, ні пострілів. Мабуть
загинув він, та йде отим шляхом,
що Сам Всевішній присудив йому
за недолугу та гріхи земні.
Та чи багато тих було гріхів?
Він молодий, був, тільки двадцять дев’ять.
Дитинство, школа, універ медичний,
інтерн-хірург та медик бойовий, коли зі сходу
прийшла війна велика в Україну.
Він безупинно йшов у темряву, та згодом
помітив, що світліше ніби стало,
порідшав ліс, повіяв вітерець,
та хлюпотіла десь вода поблизу.
Невдовзі вийшов з хащі, подолав
високий пісковитий пагорб та
побачив річку бистру й нешироку.
Із світлим ранком біль й судоми стихли.
Згадався рейд нічний, ворожий тил…
Вже поверталися, зненацька обстріл.
Де побратими, що ходили з ним?
Десантний ніж та автомат при ньому,
валіза «санітарка» на спині.
Попрямував до річки, впав на землю,
ворожий табір зрів неподалік…
На березі стояли вантажівка
і танк ворожий – коло нього сплять
солдатів шість, а сьомий, вартовий,
коло води на камені сидить.
Поліз вперед, та на піску близь танку
побачив побратимів, що лежать
пов’язані сталевими тросами.
Живі! майнула думка, бо загиблих
в’язати вороги не мали б сенсу.
Нечутно вартового зняв ножем,
ліквідував у той же спосіб решту,
та від тросів розвідників звільнив.
Поранені, контужені, але
живі усі, що саме головне!
Сержант, котрий оклигав, доповів,
що вибух був та несвідомих їх
десант ворожий полонив у лісі.
Танк підірвали та авто трофейним,
Поночі вже дістались до своїх.
В тяжкій контузії, безсилий,
потрапив медик бойовий
на лікування до шпиталю.
Звільнитися була нагода,
чи перевестися у тил,
та зважив, що найбільшу користь
він принесе лише на фронті…
Дружина в нього, син та донька,
старенька мати коло них.
Бувай старий, потис долоню,
Я їду захищати їх,
сказав, сідаючи у потяг,
що йшов Туди!
Що йшов
на Схід…
17.09.2026 р.
БЕЗВІСТЬ
Коло печі клопоче
мати кожну суботу,
Тісто ставить, духмяне,
щоби спекти для сина,
Він приїздить додому
на вихідні з роботи,
Улюблені у дитинстві
пиріжки із калиною.
Тепло у хаті, затишно,
Матір Божа всміхаються
Із образів прадавніх,
кіт на припічку спить,
А на столі святковім
печиво те у таці,
Та край віконця мати
на ослоні сидить.
Дивиться і чекає,
слухає, рідна, тишу…
Стукнуло двері, хвіртку!?
Поспіль то третій рік
По холодній годині
льодяного сповіщення,
Що її син єдиний
Безвість
На фронті
Зник…
26.08.2026 р.
СОН
Обрій зелений світиться
У мережі золотій,
Наче сльоза у китицях
Заполоханих вій,
Круча поважна тихо
До Дніпра гомонить,
Мовби немає лиха,
Та смерті не прилетить.
Війна, що роки намуляла
Душу і серце вкрай,
То мороку сон, облуда,
Жаху ніч тягар.
Сонячним ранком щасливою
Від Карпат до Морів
Прокинеться Україна,
І Київ, що не горів…
21.08.2026 р.
ЯК ТО СТАЛО?
Линуть з двору сполохані люди,
Пів-будинку «приліт» розірвав,
Хвилі полум’я в’ються повсюди ,
Чорний дим підійнявся до хмар.
Пада поверх на поверх – руїни…
До під’їзду метнувся старий:
На десятім онук мій та син мій,
пропустіть, я по них, я мерщій!
На коліна упав: Боже Сильний,
порятуй, захисти, поверни!
Серце біль розриває – то рідні
люди наші горять у вогні…
Наші села, міста та обійстя
б’ють щодня…
Де ж то будемо жить!?
Як то стало?
ворожа балістика
В Україну
Безкарно
Летить…
18.08.2026 р.
МОВА
Жайвору в небі синім
Пісня летить поля,
А вітерець калині
Кохання промовля.
Нічку шепочуть ниви
До землиці любов,
Спогади солов’їні
Від зелених дібров.
Коник летить козацький…
Воля та шаблі дзвін!
Куриться Шлях Чумацький,
А попереду Крим!
Хвилі ревуть Дніпрові,
Рвуться із берегів…
То Українське слово,
Мова, що Неньки спів…
02.09.2026 р.
СЕРЦЕ У КРОВІ
Серце у крові, душа захолола,
Кручі схилились Дніпру,
Впало на землю знесилене слово,
Туга колише імлу…
Зорі закрили засмучені очі,
Небо злилося слізьми,
Мати до Бога молитву шепоче,
Щоб повернулись сини.
Серце не може сприйняти те горе,
Що в Україну прийшло…
Люди згорають у вогнищі чорнім,
Бо не пішли у ярмо.
Боже!
Ти дав нам і душу, і тіло.
Боже!
В ракетнім вогні
Гинуть матусі та діти невинні…
Небо,
Те горе спини!
Боже Могутній,
Господь наш Всевишній,
Благослови Україні снаги,
Та поверни у домівки живими,
Хто добуває
Звитяг
У війни!
30.08.2026 р.
КВАПТЕСЯ!!!
Де вони взялася, ті неситі,
виродки у вигляді людському,
Впевнені, нахабні, пановиті
«власники» замовлень оборонних?
Ділять «схеми», та Бюджет шматують,
Наплювати їм на кров народу,
Що в містах знівечених бідує,
На бійців, що гинуть за Свободу…
Розповзлися їхні метастази
По судах, заводах, міністерствах,
Впевнено руйнує та зараза
Нашу Самостійність, нашу Єдність.
На крові Героїв бенкетують.
Розрослась корупції нахабність,
Самі крадуть, самі контролюють.
Та невдовзі здується безкарність!
Мародерів вішали, стріляли
У всі війни та у всі віки,
А колись, на палю ще саджали.
Сьогодення ніби не з руки…
Та коли здолати неможливо,
Можна й запозичити ту кару,
Поки ті хапуги та бариги
Нашу Неньку вщент не розікрали…
Знов ракети падають пекельні,
Та міста палають у вогні…
Нищать Україну мародери
З пиками
По вуха
У крові…
Пане Президенте!
Як не будуть
Мародери «На довічне!» знати,
Ці заброди Україну згублять…
КВАПТЕСЯ
ЗАКОНИ ті
ПРИЙНЯТИ!!!
28.08 2026 р.
ОРИСЯ
Хата з високим ганком,
Двері майже завжди
До ночі від самого ранку
Відкриті, ідуть сюди
Люди, старі і молодь,
Зусюди, з усіх обійсть,
В кого на серці холод,
Та неміч підступна їсть.
Обабіч хребти звелися,
Смереки майже до хмар…
Мешкала там Орися,
Бабця, що Божий Дар.
Поруч потік гуркоче,
Веселковий водограй…
Орися щось пошепоче
Та поведе у плай,
Що трави цілющі квіте,
Знайде твою одну,
Та хворобу неситу
Заговорить до сну.
Божа ласка обійме
Тіло твоє сумне,
Радість надасть і силу,
Та недуга мине…
Казкою, що наснилась,
Пісня моя заграє…
Але ж,
То мане Орися
Відмолила
У Плаї…
14.09.2026 р.
БЕРЕЖІТЬ ЖИТТЯ!
Чим довше я живу,
Ти більше жити хочеться…
То нагла є брехня,
Що набридає жити.
То вигадали ледарі,
Що ту брехню торочили,
Й ніде нічого путнього
Не спромоглись зробити
Чим більше живемо,
Тим більше сонця лине!
Радійте усьому
Живому навкруги,
Та бережіть життя,
Та Неньку-Україну,
Що вічна, як круті
Дніпровські береги!
2026 р.
ДО БОГА!
Коли настане час
Піти до Бога,
Покаюся,
Й смиренно у імлі
Проситиму у Господа
Одного,
Щоб скасував
Всі війни
На Землі,
Суворо,
Безумовно,
Наджорстоко,
Кроваве
Дійство те
Заборонив!
А що мені?
Величному видніше,
Що Божий син
У світі
Заслужив…
04-08. 2026 р.
ТРИВОГА
Тулуб та паща – дикунів личина,
То послід є отого сатани,
Що у гнилих болотах безупинно
Розводить людожерів для війни.
І лізе сарана та безголова
Із жадібними іклами у Світ
Напитись досхочу людської крові
Та знищити увесь наш Родовід.
За ними смерть, вогонь, пустеля гола,
Та мороки на тисячі віків
У всіх обійстях на Землі, доколи,
Не знищимо нечистих хижаків…
19.08.2026 р.