“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026
* * *
Тепло твоїх долонь,
як літній подих квітів,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
В мені звучить любов –
безмежна і жива.
Вітри несуть у даль
мелодію привітну,
Де світлом сповнена і мрія, і душа.
Зігріє ніжний день
обіймами тендітно,
Промінням спалахне
у променях тепла.
Летять думки у сни,
розтанувши безслідно,
Де світлом сповнена
небесна глибина.
Нехай у зорях мить розвіється нестримно,
Як шепіт літніх днів згасає
між рядків.
Душа в обіймах гріє серце безупинно,
Де вітри нам несуть
таємний гімн віків
Тремтить у сяйві час,
мов промінь золотавий,
Летить між тихих хвиль
розквітлих почуттів.
Зоря упала в ніч,
лишивши слід яскравий,
Де світлом стелиться дорога у житті.
* * *
Ти можеш змінити життя,
А я запитаю: навіщо?
Зміни краще літнє взуття,
Допоки ще дощ не періщить.
Бо скільки не бігай вперед –
Калюжі не стануть мілкими.
Не завжди життя буде мед,
Та й сльози бувають палкими.
Ти можеш зламати маршрут
І вибрати іншу дорогу,
Але порятунок твій тут –
Чекати й молитися Богу.
Тож перш ніж змінити життя,
Згадай, як воно тебе вчило:
Не все, що здається – брехня,
І навіть мовчання – це сила.
* * *
Сьогодні вранці небо запалало.
Від гуркоту здригнулася земля.
Вже не вернуться ті, кого чекали
І більше не заплаче немовля.
Пекельний дим підноситься
до хмар.
Розбиті крила чорним
полем сплять.
Пекучий біль,
немов страшний кошмар,
Де спогади під попелом горять.
Там, де сміявся хтось і просто жив,
Лиш попіл і розплавлений метал.
Жахливий вирок все життя змінив,
Безжальний чорний
вогняний фінал.
І лине плач крізь тишу цих ночей,
Нестерпно серцю, як воно болить.
Немає сил від погляду очей,
Що досі дивляться у чорну мить.
* * *
Звичайний день, луна сирена –
Ми звикли жити між тривог.
Летить життя, мов птах, шалено
У світлі наших перемог.
Лунає пісня крізь руїни,
Як дзвін воскреслої душі.
Вона – як голос України,
Що не зламалась на межі.
Згасає день – жива надія.
Вона – як істина буття.
І кожен крок – це вже подія,
Що нас веде до майбуття.
Прийде весна крізь дим і втому,
Розквітне поле без війни.
І ми повернемось додому
Де сплять у вічності сини.
* * *
Ми навчилися жити в тривозі,
Не чекаючи вже каяття
Я зустріну тебе на порозі,
Де залишилось наше життя
Там, де вікна вростають у сутінь,
Там кричить навіть тиша німа.
Ми не встигли сказати по суті,
Що любов – це остання війна .
Ти не крикнеш – і я не озвуся,
Бо мовчання – єдиний наш дім.
Між сиренами – дотик ілюзій
Тихим шепотом в серці моїм.
Ми ховались у звуках і тінях,
Де розбиті лунали слова.
На безмовних, холодних колінах
Завмирала остання весна.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.