“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026
Писати відгук на цю книгу я почав восени 2023 року, одразу після першої презентації у Івано-Франківському драмтеатрі. Але тільки почав – одразу зупинився – було занадто багато емоцій.
У переповненій залі театру яблуку ніде було впасти, а ще стільки ж людей повернулися, бо не вистачало місця. На сцені грав оркестр філармонії, Богдан Томенчук читав вірші, артисти співали пісні на його слова… Була створена атмосфера для високої поезії і для душ, готових сприймати римовані псалми автора.
26 травня 2026 року в обласній бібліотеці відбулася вже 55 зустріч поета із читачами з тією самою книгою «Вишийте, мамо, бронежилет» (Брустури, Дискурсус. У мене видання 2024 року). За цей час продано 5 тисяч примірників і всі кошти відправлено на підтримку ЗСУ. Зала так само була переповненою, як і театр майже три роки тому. Емоції знову вирують і не дають сконцентруватися. Але тепер спробую скласти до купи старі і нові думки та враження – пора.
Книжку я брав до рук десятки разів, возив її з собою в Закарпаття і повертався з нею у Франківськ. Навіть за кордоном вона була зі мною. Щось прочитував уперше, щось перечитував вдесяте. І кожного разу, при новому прочитанні вже знайомого тексту, знаходив у ньому інший сенс. Точніше – сенси. Ніби щось у вірші помінялося місцями – чари якісь, не інакше. Хоча… Це майстерність автора, його вміння зробити багаторівневий текст, накласти на чисте полотно сторінки шари барвистих слів таким чином, щоб з-під верхнього шару просвічували ще три, як мінімум. І тоді поетична картина набуває об’ємності, значущості, ваговитості. І багатозначності. Тільки геній може намалювати колиску таким чином, щоб з-під неї виглядала труна…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Слова святились на клейноди,
А вийшов майже анекдот.
Ціна розхваленої цноти –
Жмут засмальцьованих банкнот.
Глибокі знання історії України, світової літератури та філософії, образотворчого мистецтва та музичної класики, тонке відчуття мови дозволяють авторові оперувати такими категоріями, використовувати такі складні метафори та порівняння, що розкодування їх потребує наявності відповідних знань і в читача. Та навіть якщо ти знаєш, що таке «Крик» Мунка, навіть якщо слухав від початку до кінця хоча б одну симфонію Бетховена, навіть якщо чув про Івана Гонту і про роль Мазепи у становленні української держави… Навіть тоді поєднання цих образів на одній сторінці залишає тобі простір для різночитання і різносприйняття.
Таке життя настало, отамане, –
Кому походи, а кому – парад…
Несуться коні – гриви, як тумани,
В минущість слави й неминучість зрад.
Оцей четвертий рядок кожен трактуватиме по іншому. Бо його легко можна застосувати як до міжособистісних стосунків, так і до життя в колективі, як до історичних міждержавних процесів, так і до твого відношення до Істини чи до Бога.
* * *
Хоча більшість читачів каже, що збірка «Вишийте, мамо, бронежилет» про війну – я не можу повністю погодитися. Нема у книзі Богдана Томенчука червоної кривавої нитки. Нема і все! Та якщо, все-таки, використати старий стандартний прийом оцінювання, то я би сказав так: через усю книгу Богдана Михайловича проходять дві сплетені міцно нитки – червона і чорна. Любов і журба. Усвідомлення глибини трагедії особистості у час війни і віра в силу любові, яка зможе подолати все, пройти через усі жорстокі випробування. Усвідомлення глибини трагедії нації та безмежна любов до народу, що свій генетичний код вишиває навіть на бронежилеті.
«Огранений добром і любов’ю талант завжди магічно і магнетично кличе до себе! Особливо при світлі душі, розуму і серця він стає неминуче притягальним, межовим і тоді мудрість, сила і вишуканість Слова разюче змінює людину і світи в ній…», – надзвичайно точно сказала про Богдана Томенчука улюблена нами всіма телеведуча та талановита письменниця, жінка із великим серцем Людмила Лисенко.
* * *
Так, талант Томенчука магічно кличе до себе. Ти заглиблюєшся в його тексти і відчуваєш безмежну любов автора до всіх і вся, любов, схожу на любов Бога. І тоді ти починаєш думати, що ближчої до Бога людини, ніж Бог-Дан Томенчук не існує. Він посланий нам небом аби сказати правду, навчити, повести за собою до спасіння і до вічного життя. Він здатен на безумовну і жертовну любов. Коли він цитує Біблію, згадує пророків, викликає асоціації з біблійними сюжетами, то складається враження, що ти читаєш «Євангеліє від Богдана». Тоді тобі хочеться молитися.
На інших сторінках натрапляєш на рядок: «Цих молитов порожній патронташ»… Потім читаєш таке:
А хрести, як руків’я мечів,
Що безжально увігнані в груди…
Шкіра тільки-но з-під батога –
І пішла на чужі барабани.
Місяць гострий, немов ятаган,
Та світанків загноєні рани.
Тоді закрадається думка, що ти щойно фатально помилявся. Ніякий Богдан не пророк, ніякий не Божий Чоловік. Він страшний безбожник. Він порівнює хрести з мечами (хоча ми знаємо, що хрест – це знаряддя вбивства), він знімає Бога з неба і змушує його копати окопи, він дорікає Богові, піддає сумніву його існування, впадає в зневіру і близький до страшного… Але… Бог-Творець сотворив чоловіка за своєю подобою. Тобто, чоловік теж є Творцем. То чому два творці не можуть сісти собі за стіл і поговорити про вічне. Чи про тлінне. Чи про гріхи. Чи про війну, на якій солдат рятує Янгола, а Янгол не встигає врятувати чоловіка…
Крамольні думки інколи породжує Святе Слово.
* * *
А Слово Богдана Томенчука змушує замислитися. Тут думка посилюється емоцією. Тут емоція виростає із логіки, як це не парадоксально звучить. Тут теореми, що доводяться інтуїтивно, перетворюючись на аксіоми. Тобто, ти настільки віриш, що не потребуєш ні доведення, ні жодних доказів. Тут емоції, пояснити які просто неможливо. Вони виникають при комбінаціях звичайних слів, при цілком звичних комбінаціях. Кожне окреме слово не сприймається серцем, але вибудувані у ланцюжок тексту вони стають вибуховими і наповненими такою силою, що вона гори рушить і з каменя сльозу витискає.
Згорбився місяця пів силует,
Всілися круки на браму.
Вишийте, мамо, бронежилет.
Чорним по чорному, мамо.
Оцей символізм, оця вистраждана «чорним по чорному» ментальність, оця усвідомлена приналежність і причетність, оцей біль, що навіть місяця змушує згорбитися, оці зловіщі чорні круки, що триста років літають над нами і постійно всідаються на чиюсь браму… Оцей шлейф думок, що наздоганяють, окутують, виснажують, стискають серце і просвітлюють розум… Оце все… Потрясає. Перевертає свідомість. Вражає в саме серце. Стискає те місце, де ми ховаємо від оточуючих свої сльози.
Десь туди, де ні болю, ні бою.
Де світи, як досвітні сніги.
Плаче Мавка за вбитим тобою.
Приміряє вінки із могил…
Здається інколи, що Поет має готову матрицю для своїх текстів. Він збирає оберемки слів, наче опале з дерев золоте листя, підкидає їх до неба, а вони самі лягають на Богом визначені їм місця. Тому і виходять такі вірші.
Там небо, ніби їхня гідність,
А тут фразерство справ і фраз…
Ця переношена вагітність
В цей неочікуваний час…
Край Вернигорів-Вернидубів,
Ти справжній, чи завжди – немов?
Нам так потрібна однолюбів
Несконтрактована любов…
Ота, де мама коло фіртки
Така наївна, як любок,
Де з нею прядженої нитки
Світи моталися в клубок.
…………..
…Де ми самі собі предтечі,
Й часи такі, як в Бога – до.
Де Бог на хату, як на плечі,
Поклав лелечине гніздо…
* * *
Вважаю, що книга «Вишийте, мамо, бронежилет» Богдана Томенчука має бути у кожній школі, у кожній бібліотеці, якщо не в кожній хаті. Вона здатна перетворити натовп на народ, звичайну людину – на національно свідомого борця, на непереможного воїна, здатного захистити і родину, і Батьківщину, і себе, і свого Янгола. У ній Слово – могутня зброя. У ній вірші, що озброюють націю і додають нам сил та віри.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.