“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026
Юнакам, які представляють свої поезії, по 22 роки. Їх єднає дружба, що бере початок із 6-В класу 95-ї Київської школи. Дмитро Ващенко – киянин, Даниїл Наконечний – із Черкащини, звідки переїхав до столиці у 12-річному віці з батьками. По закінченню школи хлопці разом вступили на факультет журналістики до Київського авіаційного інституту. Здобувши ступінь бакалаврів, продовжують навчання в інституті для отримання магістерського ступеня за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування».
До Літературної студії юні обдарування прийшли два роки тому із першими віршами-посвятами своїм рідним. Щотижневі заняття дали очікувані результати, – юні поети вільно володіють ритмомелодикою як римованого, так і не римованого вірша, чудово орієнтуються як у класичній поетичній спадщині, так і в сучасному літературному потоці, вчаться редагувати власні твори та, попри все, наполегливо працюють над новими поезіями, різними як за тематикою, так і за стилем.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Подаючи добірки юних поетів для першої вагомої публікації, зичу, аби ними володіло і надалі молодече завзяття за тичинівським: «Молодий я, молодий, повний сили та одваги…», незважаючи на те, що: «Раніше тут було світання, а зараз – попіл від надій…» (Дмитро Ващенко, «Після обстрілу»). І як пише Даниїл Наконечний: «Я вмиюсь від радости й горя…», аби продовжити жити і творити. Адже на це покоління звалюється і «Головний біль гідності», – аби відстояти майбутнє, і «Заповіт скам’янілого сліду», – аби не розгубити історичну славу, і відповідальність за мову, культуру української нації, якою пишається автор, бо, як каже сам Даниїл: «Моя культура – більша за планету…»
Марія Воробей, член НСПУ, керівник Літературної студії при КАІ
Дмитро Ващенко
АГЛАЯ*
Вогонь знищить все,
що здавалось потворним.
Гроза розірве
наших сумнівів шум.
Немов скривдить те,
що сміялось притворно.
Сльоза розіб’є
збляклих сутінків глум.
Багаття розтопить
неправду сторічну,
Розвіється світом
пробуджений дим,
АглАя підхопить
пісню правічну
У суголоссі з нами однім.
Насититься світ
медами і травами,
АглАя із кобзою в зоряний час, –
Древня богиня,
вквітчана мальвами, –
Гратиме
гімни СВОБОДИ для нас!
З попелу зринуть
новітні сюжети,
Вродяться знов
призабуті слова,
Долі складуться у дивні букети.
Знову АглАя з нами жива!
*АглАя – містичний образ богині
БАГРЯНОРОДНИЙ
Як вітер зірве натомлене листя,
У полі здійме його вдалеч, увись,
І хмари зійдуться,
немов серпанкові, –
Я буду поруч, поклич…
Не журись!
Прокотиться безліч боїв переможних.
Зійде ще ВізАнтій, як і колись!
Величні бої за Константинополь, –
Облога впаде, наче ніч.
Не журись!
Життя – це про вибір:
стояти чи впасти,
Ти долі лихій не корись!
Все з часом пролине –
гірке і буремне,
Йдуть дні веселкові, отож –
Не журись!
ПрийдУть і світу про тебе розкажуть,
Зійде теплий легіт…
Ти тільки борись!
Багряну порфіру час одягнути!
І смуток спаде…
Не журись!
РУБАЇ
Пливу, як човен:
світ довкола – океан,
Шукаю штиль свій
крізь густий туман,
Хоч вітер рве мої вітрила –
Знайду причал, я впертий,
знайте, капітан!
* * *
Мов з’ява, потяг крізь пітьму
Осяє станцію німу.
І хоч довкола світ мовчить —
Крокує хтось з тепла в імлу.
* * *
Городи мав я пишні, чарівні,
Садив весняні квіти запашні.
Прийшла зима — і їх приспала,
Так зник мій дух у сніговій пітьмі.
* * *
Шепоче лист у сонних виноградах,
Роса заграє вранці на трояндах.
З пітьми проступить світ –
мов тайна Божа,
Згасає морок в тиші на левадах.
* * *
У світі безлад. Від брехні
Хтось прогниває, як в іржі.
Суспільство – в клітці Ореола
Не знає, що довкола змова.
* * *
І, попри відчай, з хмар спаде
Маленький промінь віри.
У найтемніший час зведе
Розкішний сад Офіри.
* * *
Свічка тремтить над листами,
Місяць завис над хатами.
Тиша у серці, дума глибока, –
Слово іскриться між нами.
КЛЕОПАТРА
Осінь прийшла, немов Клеопатра.
Легкою рукою тримає хітон.
Пані ця знає, чого вона варта.
Золотом щедро скрашає фасон.
Їй не цікаві пусті забаганки, –
Чітко тримає намір благий,
Як Клеопатра у ролі коханки,
Так і у осені задум є свій.
Осінь примхлива,
сім п’ятниць на тиждень, –
Тільки цариця чує тепло.
Байдуже, Ніл, чи то Рим, пройде злива –
Бабине літо! Хай буде воно!
Осінь прийшла, немов Клеопатра.
Легкою рукою тримає хітон.
Пані ця знає, чого вона варта.
Золотом щедро скрашає фасон.
ТРАВНЕВИЙ КИЇВ
Дракони з’їдають поглядом фар
Промоклі пейзажі
київських джунглів.
Втішаються замки
розріджених хмар
Виходу сонця повторних дублів.
З тополь мовби виступив
щедрий дар –
Сніги пелехаті.
Ландшафт для малюнків.
Весна все ж потроху,
як добрий владар,
Готує наступнику різних набутків.
Здалеку пишний повіє вахлЯр,
В обійми нас радісно приймуть провулки.
Літо прийде, подарує нектар
Великих надій.
І вже досить розлуки!
Даниїл Наконечний
Я СПОЧАТКУ
Цей світ паде, а разом з ним і Я –
Пройду річки,
що висохнуть за мною,
І навіть власне дороге ім’я
В кінці Я не візьму з собою.
Пробач, не буде більше нас з тобою,
Надалі – лиш гнітюче забуття,
І до воріт життєвого покою
Знов попрямує чергове дитя.
КЛЯТВА НА КІСТКАХ
Кістки, загорнуті у безкровну клятву,
Сплять в очікуванні
нової доби совісті, –
Світ згорить! Задихнеться живе! Постане мертве.
Таким був перший і останній закон пророка від землі,
Який, пустивши останнє коріння,
Мертвим не збрехав.
В печі самозневаги горіли
людські надії.
Серед задушених носіїв моралі постали невігласи,
А холодна рука невідомого
нависла над світом.
Зникне земля –
розчиниться й царство небесне.
Але буде порушник.
Він вже народився.
Він оголить власні кістки та поклянеться
Кров’ю безсмертного спокою
З попелу постановити новий лад.
Ім’я цьому порушникові –
Людство,
Що вкраде новий вогонь та спалить недопалки задля
ще ненароджених надій,
Бо це йому забороняли батько
й мати –
Останні носії старої совісті.
Організм потребує зцілення напередодні нових хвороб,
Врешті, буде осудливе самоспалення
З танцями на могилах
програних думок.
Але попіл перетвориться у залізо,
Заново покроїть старе
наївне ганчір’я
Та скаже правду вустами
відданого мільйону,
Чиї батьки повірили
у земляного пророка.
Так було, є і буде допоки попіл
не стане пилом..
* * *
Ми осоліли.
Наш дух несе лиш спрагу, –
Бракує волі й доброго вогню,
Щоб сіль ту нерозчинну та незграбну
Перемішати з кров’ю у бою.
Ми осоліли, й хай це буде гасло,
І смерть нехай візьме його за клич.
А діти солі створять нове братство,
І стане днем їдка солона ніч.
Цей смак та запах є початком всього,
Це – нескінченний пожиттєвий крик!
Лежать шляхи солоного й святого, –
Вздовж рік багряних височіє стик.
Ми осоліли – в цьому наше щастя,
Весь світ у солі й небіжчик той,
хто – ні!
У грі потонуть служники безстрастя,
Грабіжник переможні увімкне вогні.
ДЕСЬ ЛЮДИНА
Світ уже бачив, як сліпі
народжували видимі ідеї,
Водночас, як страхи породжують
зрячі пагони людського виду
Впевнені у своїй досконалості та
розкинуті вздовж
усього мертвого й живого.
Людина перебуває у двох станах:
І якщо життя – це буденність,
То смерть – це основна риса
себе обраного роду.
Смерть – це людське мистецтво,
В ній ще учорашній звір
віднайшов сенс
Та, наділивши романтичним страхом,
Кинув у простір майбутніх поколінь.
Законом життя передбачено, що…
Злякатися пропонує тиша,
Осліпнути пропонує морок,
А вирішувати лишається людині,
Яка у сліпоті крізь темряву
побачила надію на вічність
І у видінні породила страх,
як двигун до Бога.
Зрештою, людина
давно стала його частиною,
Але далі б’ється
в агонії його відсутності…
КОЛО СУМНІВУ
Зійдуться Авраами й зійдуться всі Будди,
Пройдуться землею повторно пророки,
Поставлять їм храми скривавлені люди,
Молитву і мантру полюблять, допоки
Зійдуться пророки у власних незгодах
Та підуть не згодні землею гріхів
По вкритими вислими тінями сходах,
І спалять до тла всіх богів..
* * *
Роздуті моралісти на світанку
Бездумно скурюють за правилом цигарку,
Притьмом ковтають жовчі склянку,
А згодом – рвуть свою горлянку.
НАРЕЧЕНА З ПІСКУ
Сину, помста твоя має бути розумною:
Ніколи не бери більше ніж маєш,
Ніколи не принижуй караючи,
Лише розум і справедливе
добро людської душі
здатне змусити пустелю
стати зеленою.
Візьми її за дружину,
а холодний вітер – за брата.
Під твоїми ногами буде
пісок замість плодючих земель, –
Не бійся, бо іноді пустеля привітніша за поля,
всіяні головами старих та дітей.
Проте, правда зрушила з орбіти
видимого, – вже давно її не існує.
Існує лише боротьба та політ крізь падіння…
Крізь горе – у щастя ,
Крізь помсту – в урок…
Мстися ж, бо інакше тобі мститиме Бог!
РОЗМОВА З ВЛАСНИМИ КРОКАМИ
Я вмиюсь від радости і горя –
Нехай вода життя зробить
мене чистим,
А дії мої – моїми, а плоди –
вартими посадженого.
Нехай світ, повний несподіванок, стане моїми очима
Я гідно пройду крізь свій страх
та сумніви,
Зійду над ними, побачу, оціню
та вдарю по слабкому
Ніхто і Ніщо не має зупиняти моїх добрих намірів.
Я – плід розвитку і занепаду –
плід дій в словах та слів у діях,
Я – лице сучасного і минулого – насіння майбутніх облич.
Мій плід дії – це моя дія.
Мій внесок у життя – це Я.
Цифрова епоха
А що коли
технології самі себе поховають,
а разом з цим зникне і більша частина нашого життя записаного
в цифру?
(Із записів автора)
Залиште камінь,
залиште ж ви камінь!
Божевільні прислуги початку
й кінця,
Надійний і вічний, наш любий камінь
Ще стане могилою з цифри творця.
* * *
Заповіт скам’янілого сліду
Розплющ мені очі,
Якщо потрібно –
скористайся для цього піснею,
Нехай вона буде як гостре лезо,
що розріже сон,
Словами дістанься моєї душі,
Кинь її у холодну воду і
залиш на палючих берегах обов’язків…
Природа вимагає зростання
та вічного сну для тих,
хто заперечує рух…
Не вагайся. Ганебно спати, коли
тебе чекають мули
прийдешнього майбутнього.
Та якщо я виберу сон, –
облиш вмирущу гілку,
Заховай пісню у своє серце
та під разючим сонцем йди
Сліпо йди, сліпо пливи,
сліпо повзи, але зряче живи…
Тебе чекають мули майбутнього.
Залиш там сліди…
* * *
Щасливі та радісні в чорній зливі,
Натхненні на завтра
вчорашнім днем,
Нам кажуть – померти,
та ми особливі,
Обійдемо смерть,
побратавшись з вогнем.
За брата візьмемо собі пишний вітер,
Сестрою – охайні розломи земні,
Нехай нашу радість почує Юпітер,
А наш гордий чин засія у вогні.
ЕФЕКТ МЕТЕЛИКА
Іноді навіть пів хвилин можуть докорінно змінити наступний тиждень. Натхненне ігровою історією однієї синьогривої дівчини життя якої через маніпуляції раптом зчинило бурю.
(Із записів автора)
Стріляв не я – стріляв метелик,
Зчинивши бурю змахом крил.
Наш час вмістився у кошелик
Чорнил з мальованих вітрил.
Звороту кроку не існує,
Куди не гляну – всюди ти!
Хтось з сумніву свій час марнує,
А в нас є ми та всі світи.
Де ми зустрілись та зійшлися,
Де хтось пропав, а хтось пішов.
Вітрила часу піднялися,
Коли метелик нас знайшов.
Нехай між нами темні діри,
Нехай безладдя чи закон,
Життя диктує нові віри,
А я повірив в світлий сон!
Де ти і я – там ціла вічність,
У пустку кричимо “бувай”!
Стара, іржава ця комічність,
Бо вічність долям кладе край.
Я вибрав – мати хоч малюнок,
І хай чорнила маєш ти,
З тобою мить – уже дарунок
Для серця долі та мети.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.