“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026
* * *
Ми приходимо в світ, де нема сивини,
Де усі молоді і здорові, як тури,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Де ніхто ще не знає своєї вини,
Де є мама і тато, і — культ фізкультури.
Де до мрії п’янкої відкриті шляхи,
Де найперші слова, найтепліші обійми,
Де в безхмарному небі ширяють птахи, —
І попереду всі найкривавіші війни.
* * *
Невже цей світ і справді з глузду з’їхав:
Летять у прірву право і мораль…
Один — кривавий чорт, а другий лиш базіка,
А третій довго дивиться у даль.
Старі часи вже канули у Лету,
Змінились правила невидимої гри.
І хто розкаже владцям по секрету:
До булави ще ж треба голови.
Бо спершу пообідають малими,
А потім — вже й великі на столі.
Якщо без’ядерні минають зими —
Лишаються лиш голі королі.
* * *
Старезний дім втомився без ремонту:
Обдерті стіни і прогнилий дах;
Пошарпаний, немов боєць із фронту,
Стояв похмуро на семи вітрах.
Господарі боялися займати,
Аби будинок раптом не упав,
Та поступово стали прибирати
Все те, від чого він потворним став.
Так утворився безлад велетенський:
І день, і ніч вивозили сміття.
Кудись подівся затишок вселенський —
На жах перетворилося життя.
Ніхто не знав куди, чому і нащо —
Блукали люди, ніби уві сні:
Хто роботящим був, а хто страшним ледащо —
Однаково знервовані й сумні.
І жоден не побачив того дива,
Яке у всіх творилось на очах:
Вмирала тихо істина мінлива —
Нова зростала в неї на плечах.
А сам будинок молодів потроху:
Огром роботи зроблено було;
Він пережив свою тяжку епоху —
Щасливе сонце знову зацвіло.
* * *
А може, чорне — не таке вже й чорне,
Та й абсолютно білого нема.
В душі живуть прекрасне і потворне,
Вогонь і холод, літо і зима.
Почнеться ранок з кави й шоколаду,
А вечір з книжкою і пледом промайне;
Воєнний вир, безмежжя зорепаду, —
В одному “я” — небесне і земне.
Усе злилось, з’єдналося в краплині
І власний світ творити узялось.
Рука малює дощ… І очі сині…
За геніальним задумом когось…
* * *
А я ж так хотів перевтілити світ,
Всю неміч людську переплавити в силу, —
Щоб кожне цвітіння приносило плід,
Щоб кожен самітник знайшов свою милу.
Щоб кожен рядок поцінованим був,
Щоб — хліб на столі, щоб — квіти у вазі,
Щоб кожен себе та й щасливим відчув,
Щоб спробував хоч, в усякому разі.
А я ж так хотів обігнати свій час,
Нехай би яким він шаленим здавався,—
А Бог лиш дивився на мене й щораз
З моєї наївності тихо сміявся.
З роками в бажання стихає хода:
Який там “весь світ” — тут хоч би цеглину
Покласти у стіну. Роки — як вода…
Турботи, як мухи, обсіли людину.
І як же крізь будні дістатися див —
Чи словом, чи жестом, чи трепетним віршем?..
А все-таки я щось у світі змінив:
Без мого народження він би був іншим.
* * *
Щось любить, щось ненавидить,
На щось сподівається,
У щось вірить, за щось бореться,
Чогось не розуміє, чогось боїться,
За щось переживає, про щось мріє,
Чимось насолоджується, чогось не може,
До чогось байдуже, чимось захоплюється,
Чомусь радіє, за чимось сумує…
Складіть усі ці пазли до купи —
От вам і людина.
* * *
У царстві килимів,
У затишку кімнати
В альбомі за столом
Ти сядеш малювати.
Найближче до вікна,
Щоб сонячне проміння
Поклало на папір
Щасливе безгоміння.
Будинок намалюєш
І квіти коло дому,
Де ти господарюєш
Вже подумки у ньому.
Ще — сонце і дерева,
І лебедину зграю,
Що в небі пролітає
Десь близько біля раю.
Та хоч яка прекрасна
І затишна оселя,
У ній — холодні стіни
І зависока стеля.
Лише кохання зможе
Той дім обігрівати,
Якщо ти не забудеш
Мене домалювати.
Перший день миру
Найперший день миру після війни:
І щирі обійми, і ніжні букети,
Як проліски перші після зими;
Замовкли гармати, пропали ракети.
І радісні сльози із сумом навпіл
Від втрат, що, на жаль, не вернути нікому,
Та ми переможний накриємо стіл
Із тими, хто все ж повернувся додому.
Усім побажаєм любові й тепла,
Згадаємо все, що було пережито, —
Щоб більше ніколи війна не могла
Косити у полі посіяне жито.
А потім салюти полинуть увись,
Фарбуючи небо вечірнє святково.
Ми найщасливішими будем колись,
В той перший день миру — обов’язково!
Олег Здорик,
член НСПУ
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.