“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026
З дитинства пам’ятаю притчу про віник. Батько пропонує синам зламати віник. Як не намагаються сини, скільки сил не прикладають – не виходить. Зв’язані в пучок тоненькі різочки не піддаються. Батько розв’язує віник – сини легко ламають різки. Мораль: навіть слабких не можна зламати, якщо вони з’єднані в гурт, в одне ціле.
Силу гурту часто можна побачити на прикладі тваринного стада, адже тільки тоді хижак схватить здобич, коли роз’єднає стадо, коли відіб’є від нього якусь особину. До цього нічого йому не вдається, сам гурт, його кількість, його цілісність відлякує нападника.
Розділи народ – і тоді з полегшенням владарюй. Про це відомо з давніх часів. Це лозунг не тільки владодержателів, а й загарбників.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Нашу країну, нашу націю намагаються розірвати, роздробити, розколоти на маленькі частинки, аби підкорити та вбити наш дух нескореності.
Улас Самчук якось прозорливо заявив, що наші вороги будуть завжди намагатися розділити нас за вірою, церквою, мовою та багатьма іншими чинниками. Нас би стерли з лиця землі, аби не наша багатомільйонна чисельність.
В часи лютих нападів, важких випробувань вкрай важливим для нації є цілісність, згуртованість.
Немає більшої напасті, більшої біди для єдності суспільства, ніж ворожнеча. Сіється вона сьогодні у нашім народі, мов бур’ян у полі, наче страшна пошесть. День у день гризуться між собою прихильники однієї політичної сили з прихильниками іншої, засмічують соціальні мережі огидними дошкульними коментарями, всіляко стараються принизити своїх політичних опонентів, виставити їх невігласами й недолугими. Нещадно воюють прихильники однієї церкви й мови з прихильниками іншої, б’ються-чубляться фанати футболу, симпатики одних суспільних процесів із їхніми противниками. Розбрат і ненависть летять в різні боки й вбивають наші душі, плодять ворожнечу всередині суспільства. Ця ворожнеча не менш вразлива для нас, ніж безпосередньо ворожа навала, адже і та, і та ведуть до одного результату: до приниження, або навіть знищення нашої нації, українського народу, його ідентичності. Ворогуючий між собою народ не можна назвати єдиним народом. Народ як і сім’я та родина: поки злагода, доти й існують. Хіба ж можна вважати сім’єю тих, хто ворогує між собою, хто прагне зробити іншим членам родини боляче, хто сіє чвари, гнівні суперечки, постійну незгоду.
Одна відома блогерка, непримирима борчиня за українську мову, нещодавно хвалилася в інтернеті своїм незвичайним поступком: кинула жменю монет в обличчя касирці супермаркету за те, що та говорила російською. Велике число прихильників поставили уподобайки блогерці, оцінили правильність її громадської позиції. Але якого результату досягла ця борчиня? Збільшила кількість прихильників нашої мови? Тепер касирка з радістю перейшла на українську? Чи може навпаки – породила ще одну ненависницю? А скільки стало на бік касирки родичів, друзів, тих, хто спостерігав, хто почув чи читав про ситуацію, хто був на пів дорозі до вивчення, до прийняття української своєю? Цікаво: якої цілі добивалась блогерка? Дійсно хотіла відстояти українську мову, чи тільки аби пропіаритися, аби звернути до себе, до свого блогу увагу, задовольнити своє честолюбство?
Близько двох десятків років тому хтось запросив на телебачення політичного шоумена Шустера. Його передача била всі рейтинги. Майже щодня мільйони телеглядачів спостерігали, як сваряться-гризуться на шоуполі відомі політики, як вони стараються залити сала за шкіру один одному. Після закінчення передачі глядачі вставали з почуттям збільшеної непримиренності й ворожнечі до своїх політичних супротивників. Кожна передача збільшувала розбрат у суспільстві, створювала прірву між політичними силами, адже ніколи ніхто не вигравав, ніхто нікого не міг переконати. Жоден помаранчевий не ставав біло-голубим, або навпаки. Складалося чітке враження, ніби якийсь невидимий режисер системно, планомірно готував громадянське протистояння, яке не змусило себе довго чекати, яким вміло скористався ворог. В Криму й на Донбасі.
Мій добрий знайомий, освічена людина, патріот, багатьма роками, майже щоденно, пише пости в інтернеті, де паплюжить своїх політичних опонентів, обзиває їх найогиднішими словами. Вважає, що робить велику справу, старається розкрити очі невігласам, які неправильно зробили свій політичний вибір. Навіть не задумується, що фактично воює з своїм народом, з мільйонами людей, скеровує їх на шлях ненависті. Абсурд: знайомий ні на грам не вірить у чесність виборів, але коли паплюжить супротивників, то чомусь приймає за достеменний факт кількість тих опонентів, яких зафіксував саме виборчий процес.
Хтось може сказати: то що, не боротися з чужими або хибними проявами, не звертати на них уваги? Ні. Ми можемо й повинні протистояти тим негативам, які йдуть всупереч моралі, які є злочинними тощо. Тут ми будемо у значній більшості, тут не буде суспільного протистояння.
Такі ж питання, як мова і церква, потрібно вирішувати за допомогою посередника – держави, вона для цього існує, від неї громадяни приймуть-стерплять насильство, оскільки звикли до цього. Держава завжди була і буде апаратом насильства. Дії держави не так потягнуть за собою ворожнечу між різними прошарками населення, як дії певних громадян, чи їхніх спільнот. Прийнявши певний нормативний акт, держава найбільш ефективно вирішить ту чи іншу проблему.
Коли ж натовп бере штурмом церкву, він завжди воює з іншим натовпом.
Коли в християнській церкві хтось вирішує щось силою, прокльонами, чварами й навіть осудом, то він не може вважати себе християнином.
Нас єднають: наша пісня, наша література, наше кіно, наші молитви й колядки, дотримання наших звичаїв, святкувань. Їх нам треба просувати, популяризувати, покращувати, вони будуть нести повагу та шану до нашої мови. Не агресією, не актами ненависті, а щоденним піднесенням того, чим ми можемо пишатися, що в нас краще, ніж в багатьох інших народів.
Єднаймося, браття!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.