Мирослав Радиш — заслужений художник України, член Національної спілки художників України, член правління Косівської регіональної організації НСХУ, викладач –методист фахового коледжу Косівського державного інституту декоративного мистецтва. Лавреат премій ім. Тетяни Яблонської, ім. Катерини Білокур, ім. Юрія Шкрібляка, Міжнародної літературно-мистецької та екологічної премії «Корона Карпат».
7 жовтня 2026 року відбулася презентація альбома «Мирослав Радиш. Художнє дерево», яка мала незвичний формат, бо проходила на обійсті родини Радишів. Сюди із квітами поспішали поціновувачі його творчості — відомі у мистецьких колах художники, майстри народної творчості, музейники, науковці, громадські діячі, друзі, сусіди, яких радо зустрічав біля в’їзного знаку до музею «Дєдик» сам митець.
Ступивши на обійстя, милуєшся чудовим ландшафтним дизайном, красою природи золотої осені, ароматом фруктових дерев, посаджених ще батьком Мирослава — поетом Богданом Радишем-Маринюком. Родинною працею тут облаштованно затишний простір для гармонійного відпочинку. А все разом створило ідеальну атмосферу для презентації.
Це була не просто демонстрація чергового видання, а душевне спілкування, занурення у творчий світ художника.
Відкрив імпрезу і вів її Мирослав Радиш.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вступне слово-вітання з нагоди презентації альбома виголосив всечесний отець-декан Роман Іванюлик, настоятель церкви св. Василія Великого м. Косова, який, крім іншого, зазначив, що «праця Мирослава Богдановича високо оцінена главою Української греко-католицької церкви Блаженнійшим Святославом Шевчуком. Два роки тому Блаженнійший відвідав родинний музей «Дєдик». Зайшов з чудовим настроєм, а вийшов — з неперевершеним. Звичайно, подивований працею, талантом, умінням і — подарунком «Грибний дощ», про що засвідчив у своєму «Листі Пану Мирославу», який і відкриває альбом митця».
Отець Роман провів церемонію спільної молитви та благословення мистецького заходу.
Мирослав Радиш розповів історію створення приватного родинного музею ««ДЄДИК». Його задум, мета увінчалась успіхом завдяки старанням трьох поколінь їх родини.
Музей, який поєднує в собі етнографію, літературу і прикладне мистецтво, дає можливість відвідувачам побачити красу і багатогранність культури нашого народу.
Присутні уважно слухали розповідь митця про стежини його творчого шляху та про те, як створювався альбом.
«…Перебуваючи за кордоном, на відстані я особливо гостро відчув цінність і неповторність українського мистецтва. Тоді виникла потреба зберігати окремі роботи в сім’ї. Найдавніші роботи, вміщені в альбомі, створені переважно після 2005 року. Це не початок творчого шляху, а початок його збереженої частини», — зазначив Мирослав Радиш.
Альбом «Мирослав Радиш. Художнє дерево» (2026) — доволі об’ємний (296 сторінок), а головне —наповнений якісним змістом, QR-кодами, привабливий за дизайном. Над створенням, крім автора, також працювали Наталія Юрова, яка якісно і професійно фотографувала роботи, ОлегОксана Кондратюки зробили дизайн та верстку, дочка художника Оленка здійснила компютерний набір. Альбом вийшов у видавництво «Printo.ua». Мирослав Богданович щиро подякував їм за співпрацю.
Вражають високі оцінки творчої праці художника, висвітлені у вітальному листі від Глави УГКЦ Блаженнійшого Святослава, вірші вчителеві від учня Олега Кондратюка, аналітичній статті «Поетика художнього дерева Мирослава Радиша» доктора мистецтвознавства Ростислава Шмагала, відгуку «Декілька слів на честь художника, або Погляд пересічного на шлях досконалості» Людмили та Петра Єфімців із Харкова.
Нове видання «Мирослав Радиш. Художнє дерево» (2026) нікого не залишило байдужим, бо знайомить з багатогранністю зацікавлень митця, за плечима якого 45 років творчої праці. Про це свідчать сторінки, на яких розміщені унікальні твори згідно представлених циклів «Хресна дорога» (14 стацій) — твори сакрального мистецтва, «За мотивами поезій Т.Г.Шевченка» (15), «За мотивами поезій Богдана Радиша-Маринюка» (29), «Моїй Лесі» (6), «Творчість» (135), «Сакральне мистецтво» (54).
Роботи Мирослава Радиша експонувалися на різноманітних художніх виставках, звітних виставках викладачів і студентів навчального закладу, зберігаються в приватних оселях, громадських будівлях та сакральних спорудах в Україні й за кордоном.
З виходом цієї важливої праці М.Б.Радиша вітали та адресували йому щирі слова захоплення талантом та творчістю Вікторія Дутка — проректорка, Роман Стеф’юк — директор Косівського фахового коледжу КДІДМ, Марія Іванчук — мистецтвознавиця, Аделя Григорук — членкиня Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців України, заслужений працівник освіти України, Василь Шкурган — голова Косівського осередку НСПУ, Роман Печижак — начальник відділу культури і туризму Косівської територіальної громади, Микола Стринадюк — майстер сучасної косівської школи художньої різьби та інші.
Дійство пройшло в дружній та теплій атмосфері. Було багато добрих слів, квітів, сердечних побажань. Вдячними оплесками сприймали присутні виступи та віншування, адресовані Мирославу Богдановичу. Приємно, що серед присутніх була й наймолодша слухачка, внучка Олечка, яка теж висловила щирі й теплі слова подяки своєму дідусеві.
Цікавим для учасників презентації став виступ Петра Хруща — художника, вчителя, поета, композитора і співака, який потішив гостей низкою своїх творів, за які присутні йому щиро аплодували.
На завершення цієї зустрічі автор нового альбома висловив присутнім свою вдячність за високу оцінку його праці, за приємні хвилини зустрічі та радість спілкування. А потім — огляд кімнат музею, дарчі підписи на подарованих книгах, фото з майстром.
Закінчити свою розповідь хочу словами із виступу письменниці Аделі Григорук: «Мирослав Радиш — надзвичайно креативна людина. Будучи вихованим на традиціях гуцульського художнього різьблення, він невтомно шукає нові орнаментальні елементи та мотиви, стилістичні вирішення, ламає стереотипи й тим розкриває свою мистецьку багатогранність.
Водночас, експериментуючи, художник тримається витоків української культури, памятаючи, що саме завдяки цьому наш народ, незважаючи на багатовікові намагання завойовників з різних сторін світу, а тепер — з росії, зберіг свою ідентичність та національну самобутність. А отже — ми маємо в серці те, що не вмирає!..»
Марія Порох,
членкиня Клубу інтелігенції ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта».
Світлини Едуарда Радиша.