“Українська літературна газета”, ч. 8 (388), серпень 2026
Усе життя я писав: про кохання, якого соромився, про тихі провінційні трагедії, про пошук сенсу в інтер’єрах типових двокімнатних квартир. Мої рукописи кочували редакціями з пригнічувальною регулярністю сезонних дощів. Відповіді — якщо вони взагалі приходили — вирізнялися вишуканою ввічливістю, за якою читалося виразне видавниче позіхання: «Текст непоганий, але не потрапляє в поточний кон’юнктурний запит».
«Кон’юнктурний запит» — це взагалі велика літературознавча формула. Нею можна пояснити що завгодно: від відмови в публікації до загибелі цивілізацій. Я переписував абзаци, змінював метафори, намагався звучати то сучасніше, то класичніше, то іронічніше, то цинічніше. Мрія побачити своє прізвище на друкарській обкладинці здавалася складною, але благородною вершиною. Мрією інтелігентної людини, яка просто хоче залишити після себе пару сотень сторінок хорошого тексту.
А потім почалася війна.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я на ній не був. Я писав про ту війну, яку бачив в екрані свого смартфона. Я не вигадував героїв і не конструював сюжетних поворотів. Коли я відправив цей текст у видавництво, у мене не було жодних ілюзій. Це не була «художня література» у звичному розумінні.
І її прийняли. Миттєво.
Видавець, який ще кілька років тому надсилав мені стандартні відписки, написав мені сам: «Це саме те, що потрібно. Потрапили в найболючішу точку. Читач чекає саме такого осмислення. Ми запускаємо в тираж через місяць».
І ось я тримаю в руках свіжий сигнальний примірник. Пахне фарбою і свіжим папером — саме так, як я уявляв собі останні двадцять років. Мрія збулася.
Ось тільки я ніколи не думав, яку ціну доведеться заплатити за те, щоб стати «актуальним». Усі мої минулі спроби розмірковувати про вічне, про добро і красу виявилися нікому не потрібними. Щоб видавництва нарешті помітили моє існування, світу знадобилося збожеволіти, а тисячам людей — загинути. Літературний успіх прийшов не тому, що я став краще писати, а тому, що реальність стала достатньо кривавою, щоб продаватися.
Це якась вища, позамежна іронія. Ти все життя стукаєш у зачинені двері з букетом польових квітів — тобі ніхто не відчиняє. Але варто тобі принести на поріг обгорілий уламок чийогось будинку — і двері відчиняються навстіж.
Тепер мене називають «голосом часу».
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.