Кожен народ шукає у своїх геніях себе. Геніальна Леся Українка і через понад сотню літ після завершення свого земного шляху усім своїм життям і своєю творчістю дає нам відповіді на животрепетні питання сучасності. «До тебе, Україно, наша бездольная мати, / Струна моя перша озветься», – зізналася вона, ще зовсім юна, у циклі «Сім струн». І ця її найперша струна – про вибір найголовнішого – озивається сьогодні у кожному українському серці. «Терпіть кайдани – то великий сором», «Хто визволиться сам, той буде вільний», – написала вже зріла поетеса. І ці слова – наче про нас і наш складний час.
Словами Лесі Українки, такими актуальними і суголосними, та думками про неї була наповнена головна частина 21-го Міжнародного літературного-мистецького фестивалю «Лісова пісня» – зустрічі його учасників в університетах, інститутах, коледжах, ліцеях, бібліотеках і навіть дошкільному закладі. У них вривалися сирени повітряної тривоги, але спілкування продовжувалося в укриттях.
Я побувала в Луцькому педагогічному інституті разом із Артуром Закордонцем, який представляв не лише Хмельниччину, але й передусім свій 23-й окремий розвідувальний батальйон 20-го армійського корпусу, адже приїхав до Луцька просто з фронту. Зізнався: коли отримав запрошення на фестиваль, то вагався, адже рідко відлучається з бойових позицій. Але побратими сказали: «Їдь!» Артур на війні з першого її дня, а до того ще було два роки в АТО. Зізнається, настільки переповнений війною, що не може про неї писати, але його глибокі вірші передають і її атмосферу, і почуття тих, хто ось уже понад чотири з половиною роки захищає Україну і щоденно дивиться смерті у вічі. А талановита проза Артура Закордонця, я впевнена, з’явиться пізніше, після перемоги над ворогом. І будуть це справді дуже чесні книги про війну.
Треба було бачити, як у напівсутіні укриття сприймали студенти кожне слово воїна. Гадаю, наша розмова про Лесю Українку, любов до України і війну, на якій ця любов утверджується, запам’ятається їм назавжди. Нагадуватиме про неї і прапор Артурового батальйону, який його побратими передали до Луцька.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А після локальних зустрічей у Палаці культури, де вранці відбулося знайомство з учасниками свята, знову зібралася вся фестивальна родина – гості з різних міст України та Польщі, волинські письменники, читачі і слухачі – на поетичний форум «ПроСЛОВО». Звучали на ньому вітання першої заступниці Луцького міського голови Ірини Чебелюк, очільниці Луцького департаменту культури Тетяни Гнатів і голови Волинської письменницької організації Миколи Мартинюка. Блискучу мінілекцію про Лесю Українку виголосив завідувач кафедри україністики Університету імена Адама Міцкевича в Познані, професор Ярослав Поліщук, цікавими роздумами поділився секретар правління НСПУ Віктор Мельник, натхненно пройшов поетичний марафон, низкою пісень доповнили дійство відома волинська співачка Ірина Котлицька, Сергій Лазо з Тернополя та естрадно-джазовий ансамбль «ДжазПульс» Волинського коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського.
Третього фестивального дня – поїздка на Ковельщину. У Колодяжному, в «гнізді Косачів» – літературно-меморіальний музей з унікальними експозиціями, «білий домик» Лесі і «сірий домик» родини, колодязь, з якого досі причащаються люди, які приїжджають сюди з усіх куточків планети, осінній сад, пропахлий яблуками. І відчуття незримої присутності Лесі.
У Ковельській публічній бібліотеці відбулася тепла зустріч із читачами Ковельської територіальної громади. Учасників фестивалю вітав начальник районного управління культури Андрій Мигуля, звучала поезія, автентична народна і бардівська пісня. А тоді – поїздка до урочища Нечимне, яке надихнуло Лесю на написання «Лісової пісні» і де створено музей цього безсмертного твору. Гостей зустрів лісничий Скулинського лісництва Леонід Лисюк, а в Лесиному саду письменники посадили яблуньки. До речі, традицію садити дерева започаткував Максим Рильський – ще у 1963 році він, перебуваючи у Нечимному, посадив молодого дубка поряд із дубом, під яким любила відпочивати Леся. Деревце вже саме стало могутнім деревом – живим пам’ятником двох поетів. А в пам’ять, спогади і поезію, що панували цього вересневого дня у Нечимному, постійно вривалося нагадування про війну, над лісом безугавно літали безпілотники. Уже після повернення з урочища учасники фестивалю дізнаються, що біля Луцького вокзалу рашисти влучили у пасажирський потяг, а знаменита Ковельська залізниця призупинила рух, тож відомому дитячому письменникові Сашкові Дерманському, який купив квиток із Ковеля до Києва, не вдалося вчасно потрапити на день народження коханої дружини.
Ця активізація темних сил у дні Лесиного фестивалю нагадала мені про події тридцятип’ятирічної давності. У серпні 1990-го року в Луцьку постала перша демократична газета «Народна трибуна», очолювана Іваном Корсаком. Звинувачень, претензій, нападів на нас було багато. І найперше: як ми посміли замість загальноприйнятого в усій радянській пресі «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» поставити слова Лесі Українки «Вставай, хто живий, в кого думка повстала!» Одна діячка від культури зустрівши мене біля дверей редакції, так репетувала, що мало не втратила свідомість. Щоранку робота редакції розпочиналася з того, що на будинку біля вхідних дверей ми вивішували український прапор. Якась нечисть чатувала на нього, як коршун на здобич, і зривала, але він знову і знову майорів на будинку. А ночами хтось так само люто нападав на Лесю Українку, точніше, на пам’ятник юній Лесі, встановлений у парку її імені, – скульптуру зривали з місця, викидали то в басейн поруч із пам’ятником, то на алею, потім його двічі нівечили. Для темних сил, що втрачали свої позиції, Леся була уособленням української волі й незалежності, яка і сьогодні викликає у них дику лють.
Про боротьбу за нашу незалежність, що проходить нині на полі бою, говорив відомий поет, Шевченківський лауреат Дмитро Лазуткін під час зустрічі з лучанами, що відбулася в Луцькому бізнес-просторі в завершальний день фестивалю. Він розповів, зокрема, про «гарячі напрямки» біля Авдіївки, бої біля Роботиного на Запоріжжі, про виконання обов’язків речника Міноборони, читав вірші з майбутньої книжки «Ваші храми стануть камінням». Зустріч, як і всі попередні, вела заступниця голови Волинської організації НСПУ Ольга Ляснюк.
На фестивальних локаціях і колективних імпрезах, крім уже названих учасників, виступили: лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Анатолій Кичинський (Херсон), письменниця-військова Оленка Лотоцька (Львів), Таша Торба (Ірпінь), Олексій Юрін (Черкаси), Олена Федіна (Дніпро), Олег Росткович (Івано-Франківськ), Микола Тимчак (Дубно), Наталя Демедюк, Валентина Люліч, Вікторія Климентовська, Ольга Борис, Валентина Слуківна, Тамара Бацмай, Ірина Гром’як, Світлана Марченко (Рівне), Надія Гуменюк, Тетяна Регещук, Еля Форманюк, Євгенія Назарук, Петро Коробчук, Наталія Граніч, Юрій Зилюк, Володимир Місюра, Сергій Цюриць (Луцьк), Світлана Сащук (Стара Вижівка), учасники з Польщі Божена Боба-Диґа (Краків), Бо Ярошек (Бєльсько-Бяла), Томаш Заборович (Варшава), Ольга Бражник (Суми–Варшава). Волинська обласна організація НСПУ провела цей фестиваль разом із Департаментом культури Луцької міської ради, обласним управлінням культури, з питань релігій та національностей Волинської ОДА та Волинським національним університетом імені Лесі Українки.
Віриться у пророчість Лесиних слів «Будуть приходити люди…» Приходитимуть, приїжджатимуть з усіх куточків України та закордоння, щоб із Лесиних джерел почерпнути наснаги, вдихнути високого національного духу. Наступний літературно-мистецький фестиваль «Лісова пісня» обов’язково відбудеться. Дай Боже, щоб уже без тривог і вибухів, під вільним небом України-переможниці.
Надія Гуменюк,
українська письменниця, лауреатка літературної премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки в галузі дитячої та юнацької літератури