Іван Васильович ХЛАНТА
Українське народознавство, культурологія та педагогіка понесли непоправну втрату. 22 вересня 2026 року на 86 році життя перестало битися серце палкого патріота України, невтомного трудівника на ниві української національної духовности, одного з найвидатніших діячів сучасного європейського та світового народознавства Івана Васильовича Хланти. Його ім’я уже давно стоїть в одному ряді з іменами П.Куліша, М.Костомарова, І.Франка, М.Драгоманова, П.Чубинського, Б.Грінченка, І. Рудченка, В.Гнатюка, В.Шухевича, О.Кольберга, З.Доленги-Ходаковського, В.Караджича, Ж.Паулі, инших видатних вітчизняних і чужоземних збирачів усної народної творчости. Будьмо певні: тут немає ніякого перебільшення! Щоб переконатися в цьому, порівняймо такі дані. Найвидатнішим досягненням П.Чубинського-народознавця є його «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» у 7-ми томах. О.Кольберг і В.Караджич у кількатомних зібраннях різних жанрів усної народної творчости дали яскраві картини духовного життя польського та сербського народів. І.Хланта залишив своїм нащадкам кілька десятків томів народнопоетичних записів, зроблених упродовж усього свого життя не лише на Закарпатті, а й від українців Кубані («Пісні українців Кубані», 2021), румунських провінцій Мараморощини («Пісні українців Мараморощини» (Румунія), 2009) та Банату («Іван Хланта. Народні пісні українців Банату (Румунія)», 2009), русинів-українців Сербії («Пісня над Дунаєм. Народні пісні русинів (українців) Сербії», 2014) тощо, виконаних на сучасному високому науковому рівні, книги про носіїв та пропагандистів культури українського народу і т. п., які здобули схвальні оцінки не лише в Україні, а й за кордоном.
Народився І.В.Хланта 20 квітня 1941 року в багатодітній родині Василя та Марії Хлантів в с. Копашново Хустського району Закарпатської області. З дитинства ріс і виховувався в оточенні заворожуючої поетичною красою природи Закарпаття, родинних і загалом сільських звичаїв та обрядів. Вони формували його духовний світ, сприйняття ним народних уявлень про добро і зло, прекрасне й потворне, його характер, життєві принципи та ідеали, якими керувався і яким залишився відданим і тоді коли навчався в Копашнівській семирічці та Драгівській середній школах, в Ужгородському державному університеті, в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського АН України, працював учителем, директором сільських шкіл, інспектором районного відділу народної освіти на Закарпатті. Винятково важливу роль в його житті відіграли зустрічі в ті часи з українськими інакодумцями Оксаною Мешко та її сином Олесем Сергієнком, від яких багато нового дізнався про письменників-шістдесятників В.Симоненка, І.Дзюбу, І.Світличного, Є.Сверстюка, Б.Антоненка-Давидовича, М. Холодного, художників О.Заливаху, А.Горську, Л.Семикіну. Тоді також відвідав етнографічний музей-квартиру Івана Гончара, побував у Каневі на могилі Т.Шевченка. Почуте й побачене зумовило розуміння того, що тисячолітні надбання українського народу цілеспрямовано і усвідомлено нищаться на державному рівні з метою повного національного винародовлення українців та инших націй, які перебували під гнітом Москви, що цьому наступові потрібно протистояти.
Відразу це усвідомлення перевів у практичні дії: переданий йому О.Сергієнком віддрукований на машинці рукопис І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» привіз із собою на Закарпаття і поширив серед знайомих і друзів; став дієвіше записувати зразки різних жанрів усної народної творчости рідного Закарпаття та досліджувати їх, залучав до цієї роботи студентів Ужгородського університету, де по закінченні аспірантури і захисті кандидатської дисертації про українську народну соціально-побутову казку працював на кафедрі української літератури.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Іван Хланта упродовж творчого життя працював як фольклорист, літературознавець, бібліограф, мистецтвознавець, педагог. Фактично до останніх днів життя трудився провідним методистом Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури, професором Карпатського університету імені Августина Волошина та Української богословської академії, старшим дяком кафедрального храму святого апостола українського Андрія Первозванного Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної церкви України в місті Ужгороді. Також був академіком Національної Академії наук вищої освіти України, членом Національної спілки краєзнавців України, лауреатом низки всеукраїнських та обласних премій.
Записування та дослідження усної народної поетичної творчости, дослідження її різних жанрів стало не самоціллю І. Хланти, а способом боротьби проти національного винародовлення українців, способом збереження, і утвердження за обставин підсовєтської дійсности спадкоємности духовних цінностей, звичаїв і традицій українського народу. Підготовлені і видані ним записи народних пісень, казок, легенд, переказів від народних співаків та оповідачів А. Опришко («Пісня – то моє життя», 2013), М. Глюдзика («Вчора була неділенька», 2001), Д. Юрика («Добра наука»,1995), мешканців одного села («Пісенна хвиля Оглядова. Українські народні пісні с. Оглядів Радехівського району Львівської області», 2015), району та місцевости («Пісні Іршавщини», 2005, «Казки та легенди з-під витків Ужа. Казки, легенди, перекази, бувальщини, билиці та притчі Великоберезнянської Лемківщини Закарпаття», 2023), про ті чи инші історичні події на Закарпатті («Карпатська Україна у піснях, легендах, переказах, бувальщинах та літературних творах», 2009, «Іван Хланта. Казки та легенди з-під Хустського замку», 2016), книги і статті про своїх земляків художника В.Гангура ( «Мелодії душі Василя Гангура. Нарис життя і творчості», 2017), письменників Мирослава Дочинця, Миколу Рішка, Павла Романюка з Румунії, Софію Малильо, Івана Ірлявського та инших («Відлуння літературного Закарпаття, 2017), українського письменника, вченого і громадського діяча з Словаччини Юрія Бачу («Юрій Бача. Біобібліографічний покажчик», 2012), про Закарпатський народний хор, державницьку діяльність Юрія Бадзя, Станіслава Аржевітіна, культурно-освітню та педагогічну діяльність Юлії Драгун, Христини Шкробинець, Петра Прилипка, історію рідного села Копашново, створений ним у Копашнівській школі літературно-мистецький музей Закарпаття та инше пройняті однією метою, однією ідеєю – утвердженням Духовної Суверенности українців під владою тих чи инших окупантів, за що зазнав утисків, переслідувань та звільнень з роботи, але завдяки вірности своїм життєвим принципам та ідеалам, підтримки дружини Марії Василівної та всієї родини залишався і залишився взірцем незламности справді українського духа, подавав і подав своїм сучасникам і прийдешнім поколінням взірець національної стійкости у протистоянні окупаційним властям.
Іван Хланта здійснив численні фольклорні експедиції Закарпаттям, иншими місцевостями України та місцями компактного проживання українців за кордоном. Він записав близько 7 тисяч текстів і мелодій, залишився автором і упорядником понад 120 книг, серед яких – збірки українських народних пісень і казок, літературознавчі, краєзнавчі та бібліографічні праці. Він залишається досі єдиним в Україні казкознавцем, який записав і дослідив близько 500 казок. Загалом науковець видав їх у 24 збірках, з яких 4 – записані ним особисто від різних казкарів у селах Закарпаття. Таким чином Іван Васильович відновив і передав своїм сучасникам та прийдешнім поколінням історію духовности Закарпаття, инших областей і країв України та українського розсіяння в Сербії, Румунії, на Кубані і т.д.
Продовжити благородну справу І.В.Хланти – наш громадянський обов’язок. Світла йому пам’ять і глибокі співчуття родині покійного.
Олексій ВЕРТІЙ, Олександр ГАВРОШ, Ярослав ГАРАСИМ, Віктор ДАВИДЮК, Микола ДМИТРЕНКО, Людмила ІВАННІКОВА, Василь ІВАШКІВ, Володимир КАЧКАН, Оксана КУЗЬМЕНКО, Сидір КІРАЛЬ, Леся МУШКЕТИК, Марина НАБОК, Леся НАУМОВСЬКА, Святослав ПИЛИПЧУК, Василь РУДЕНКО, Юрій РУДЕНКО, Ганна СОКІЛ, Оксана ТИХОВСЬКА, Жанна ЯНКОВСЬКА, Наталія ЯРМОЛЕНКО, КОЛЕКТИВ КАФЕДРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ УЖГОРОДСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, КОМІСІЯ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ Т.ШЕВЧЕНКА в УКРАЇНІ.