Полтава, квітень. Пізній дощуватий вечір. На майже безлюдному автовокзалі я, як голова ради Полтавської письменницької організації, зустрічаю гостей з Києва.
З автобуса вийшов високого зросту натомлений чоловік. Це був Микола Вінграновський. Потискуючи мені руку, якось тепло, по-дружньому посміхнувся: «От добре, що ви нам замовили готель…» Познайомив мене з оператором Олександром та його помічницею Ларисою.
Машиною під’їхали до готелю «Київ». Подагра мучила Миколу Вінграновського, і він піднявся на другий поверх ліфтом. Олександр, Лариса і я вивантажили з машини цілу гору зйомочного причандалля. Тим же ліфтом підняли його вгору і розмістили в одній з кімнат готелю.
У номері я розговорився з Миколою Вінграновським про Олександра Довженка.
– Які прекрасні кінофільми він створив! А чи був матеріально забезпечений відомий кінорежисер?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Довженко був дуже нужденною людиною. Він був бідніший навіть від Тараса Шевченка. Сталін не дозволив йому видати жодної книжки. Він обкарнував його кінофільми.
– Прах Довженка і досі не перенесено з Москви до Києва. Чому?
– (Задумався). Все не так просто…Мабуть, це треба робити на рівні ООН чи ЮНЕСКО. Але це треба колись зробити. Це ж не рядовий чоловік.
Через якусь хвилину Микола Вінграновський дав Олександрові та Ларисі завдання – наступного дня збирати матеріали в Полтавському художньому музеї та в музеї Полтавської битви. Обернувся до мене: «Ми ж приїхали знімати документальний фільм про Івана Степановича Мазепу…» Запросив мене на суботній день взяти участь у зйомках пейзажів поблизу Полтави та річки Ворскли: «Нам потрібні гарні краєвиди – полтавські…»
– Чув по радіо уривки твого нового роману «Северин Наливайко», гарні…Скільки років над ним працював?
– Шість років (Посміхнувся. Мабуть, війнули приємні спогади). Починав його писати у Нью-Йорку… Цей рік для мене щасливий – написав роман, а оце місяць тому вийшла книжка моїх поезій у «Веселці» «З обійнятих тобою днів» з передмовою Івана Дзюби. За «Северина Наливайка» я одержав декілька тисяч купонів…Чи можу я жити на них та ще й творити? Тому й продав німцям (таємничо посміхнувся, а в тому усміху – притлумлені жаль і гіркота…) свого «Северина» – за марки. А в мене ж – і задуми ще є…
Попрощалися тепло. Наступного дня у Полтавському педагогічному інституті імені В.Г. Короленка відбулася творча зустріч М. Вінграновського зі студентством.
Микола сказав декілька слів про свій документальний фільм «Олександр Довженко. Щоденник». У Києві його переглянули на вищому рівні. На перегляді були Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Плющ, акредитовані посли багатьох країн.
Говорив і про свою давню мрію – створити документальний фільм із двадцяти серій «П’ятнадцять столиць України» (Київ, Глухів, Батурин, Хуст, Львів, Харків та інші), а також документальний фільм про Україну – від сьомого ст. н. е. й до наших днів.
І сіяв у залі слова, мов добірні зерна: «Це будуть фільми-читанки, фільми-букварі. Доступні і малим, і людям середнього віку!..» І в тих словах звучало щире прагнення щось добре, вагоме зробити для рідного народу.
На закінчення творчої зустрічі Микола Вінграновський різкувато сказав:
– При вході у музей Полтавської битви стоїть пам’ятник катові українського народу Петрові І, за наказом якого був вирізаний Батурин!.. Це тільки наш народ може собі таке дозволити. У Франції, наприклад, цього б не допустили!..
І рубав рукою повітря за столом президії.
А потім був фільм – кольоровий, блискучий, навальний. Не фільм, а високе торжество краси, правди і добра. Під крилами літака могутньо летіла широченна, квітуча, українська земля з її Дніпром, полями, лугами, вербами і тополями у своє щасливе прийдешнє. Осяяний безсмертною музикою Миколи Лисенка, Антоніо Вівальді, Едварда Гріга, фільм усіх піднімав у вись, робив кожного мужнім і гордим. Гордим за свою Україну.
Коли фільм закінчився, стіни здригнулися від овацій! Микола Вінграновський широким кроком, з високо піднятою головою виходив із зали, і студенти щирими оплесками, стоячи, вітали його – учня Олександра Довженка, відомого поета, прозаїка, кінорежисера.
м. Полтава