“Українська літературна газета”, ч. 8 (388), серпень 2026
* * *
Ти все життя прищеплювала жар –
до криги.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ти відкрила їм дорОгу
у тайну волі, де зі страху плаче
листок – і платить волею своєю
осінній хмарі;
де небесні струни
опІвночі єднають два життя,
і те, що відлітає, – ще не втрата,
а тільки три сходИночки до брами…
* * *
Ця пізня дорога. Обійстя чужі.
Міцні і господаровиті ворота.
Пантруй, бо вже в’ються круг серця вужі,
закинута у не свій час жінко Лота.
Ти тулиш дитятко своє до грудей,
ним спізнена, але й спасенна ним, віруй!..
А людям все’дно, Юда чи Прометей,
а люди на дрова поб’ють твою ліру.
Та ти доторкаєш холодну струну
і клекіт небесний вгортаєш у голос:
це клятва твоя, це твоє пізнє соло, –
розступиться море – і пройдеш по дну,
лиш не озирайся на ту чужину…
* * *
Перший дощ після зими –
Як він шурхотить крильмИ,
Мов звільняється з полону;
І сльозу свою солону
Він ховає у рукав –
І летить до перших трав,
До листочків і бруньок –
Ніжновустий, гостроок,
Перший, перший, –
перемити
Неба срібні оксамити,
Шепоти дерев урочі
І ріллі вагітні очі.
ЛІТКІВСЬКЕ ЛІТО
Червнева дзвінка благодать;
Та день – зовсім не по фен-шую:
На Київ шахеди летять,
А Літки – четвер! – базарюють.
Купує люд і продає,
І, звісно, акцент – на розсаді;
Бо в кожного право своє,
Бо кожен – у штурмі й засаді.
А в хмарах деркоче шахед,
Та так, що сполохав і Бога,
І хтось вже відкрив Інтернет,
У погляді – біль-осторога…
…А потім лелече крило
Над гамором тим заспіває, –
І скаже село: «ПронеслО!..’
Й задивиться в небо безкрає.
* * *
Смеркає. Повний місяць. Пахне дим.
Світ – човен, що підняв сушити вЕсла…
А взавтра гряне дощ – і холодИ,
І скаже осінь: «Та дорога скресла’.
Йде в небуття багряне й золоте, –
Нова палітра буде і молитва…
А я дивлюсь, як темрява росте
І гусне… І росте потреба світла.
Уже невидні долинИ й село,
Пульсує траса, гомінка і зрима, –
Аж ось маршрутка, ніби НЛО,
З-за рогу блимне чотирмА очима
СОНЦЕВОРОТ
Небо – синій із білим обрУс,
А під ним – рОзкіш літа і цвіту…
Цій землі – силу серця і рук;
Чуєш світ, хоч покинута світом.
Чи утримаєш довго, село?
Час химерний, а доля примхлива…
Розігріте на сонці зелО
Пахне сОлодко і… пам’ятливо.
ІЗ ЗАПИСНИКІВ (майже іронічно)
О.
Хто збере цей світ докупи,
втишить чорний чорторий?
Хто книжки в поета купить –
і розрадить день сумний?
О, ця вічна естафета:
там десь Бог, а там десь власть…
Хто підтримає поета
і на хліб йому подасть?
Слів засохлі перелоги,
об каміння стерся плуг….
Старти, блиски, перемоги –
і… пустеля доокрУг.
* * *
«І нАщо тобі та Поезія, жінко?
РозбУрхані дні та недОспані ночі?
І серця ридання, і сміх поторОчі?
А, замість хлібИни в дар, – ягоди вовчі?..’
«Знайти свою стежку в небеснім барвінку…’
ЛІКАРНЯНА ЕПОПЕЯ
1
Затягло світ смЕртним димом:
ТЕмінь, страх і холод…
Де ти, Доме? Де ти, диво?
Де – надійних коло?
Боже, тепла батарея
І гаряча страва!..
Лікарняна одіссея,
Білий ангел – справа.
2
Розчепила зима кришталІ –
Диво-спИси, великі й малі,
Позвисали гірляндами з даху,
Тішать око людині та птаху,
І вже чути – летить понад світом луна:
По відлигах надІйде весна…
3
Відходить сніг – поволеньки, статечно,
І віддає цей дивний світ весні:
У небі журавлі – теплА предтечі,
В протАлинах – травИ дзвінкі пісні.
І хоче серце вірити й любити,
І хоче бути – БУТИ! – попри все!..
Молюся: відійдіть, міокардити, –
Нехай весна тривання принесе.
4
Зацвітають дерева – й дадуть плоди.
Дочекатися їх…
А на дроті вже ластівок ноти дзвінкі,
І кує, не вгаває зозулька в долині,
Соловейко їй вторить…
А в небі – лелека!..
Запахтів на весь космос веселий бузок,
Засміявся до мене…
* * *
«А до щастя не потрібно візи, –
Встигни…’ – мовив непідкупний час.
Відпадаємо, як спорожнілі гільзи,
Вистріливши золотий запас.
Коло звузилось: від рОків – до годин,
Від трибунних кличів – до молитви;
Поліклініка, аптека, магазин –
Твій маршрут. І… спогади про битви.
Все лишилось там десь, поміж лун,
Поміж світла спалахів, – а нині
Серцю – цій пораненій пташині –
Ще надії крихточку малу…
ІЗ ЦИКЛУ «ШЛЯХ»
1
Ще діти малі, ще я молода,
У серці ще стільки надій;
Хоч в’ється круг нього змією біда –
Не страшно мені, молодій…
ДорОгу обрала, дорОга веде,
І є на ній вірні серцЯ,
Й ріднішої не віднайдУ вже ніде
Землі, як, зболіла, оця.
Росте моє слово, з любові росте –
Важке непокірне дитя,
І що йому до всіх отих картотек,
Які час шпурнЕ на сміття?..
У слова є небо, а в ньому – громИ:
За валом там котиться вал…
Час чує нас, і йому віримо ми,
Й не страшно ні стріл, ані жал.
Бо – небо, і воля, і лету екстаз,
І правда пекуча віків, –
Її не озвучить ніхто, окрім нас,
Тим словом, в якім сад зацвів…
2
Не вИзнала в тобі я бога,
Лиш пожила в твоїм раю, –
Душа моя, важка і строга,
Вгорнулась в лагідність твою.
Була то жертва – чи дарунок?
Була підмОга – чи урок?..
Скотилась золота обручка
У холод вИгаслих зірок…
3
І прірви дно, де сморід та гадюччя,
Й розпАчні крики: «Боже, порятуй!..’
І верховіття – світлі, білярайські,
З любові крИльми, з жезлом золотим,
Ти знаєш, знаєш…
4
Твоє волосся, жінко, посивІло
(Були ж і чисті вОди, й каламуть), –
Душа іще змагається, а тіло
Не слухається твОго кличу: «Будь!..’
Стежки всі перекопано й забуто,
Ані жарИнки від твоїх багать…
Та самота – ще зовсім не цикута,
А лиш покОри й тиші благодать.
* * *
Оресті Ч.
Назвеш – «маргінес’,
Назвеш – «світ самоти’…
Непросто у нім приживалася ти:
Твій острів, твій зАмок, в’язниця, нора, –
І правда – така, як і ти вже, стара.
Хтось мав би озватись, та не озивався,
І серце затЯлось, і човен розпався,
У тиші – холодній, крихкій, наче скло,
ПогИнуло все, що тримало крило:
Розбилося, стліло, згоріло до тла…
Невже був той лет і та пісня була?
У марші дзвінкому – плече до плеча?
І віра затята яріла в очах?..
Лиш біди нові – як вузли на мотУззі,
І друзі старі, що давно вже – не друзі.
…Та йде Корочун, розвидняється ніч,
І юного сонечка промінь – навстріч…
ПОКОЛІННЯ ІКС
Колись і ми були, як ті списИ,
І мали клич: «Змагай, а не проси!’
Колись і ми любили крутизнУ
І правду-правотУ – одним-одну.
Намножили собі і ґуль, і ран…
Тепер ми – як в пустелі караван:
Терпіння й вИтримки – аби без мега-скрут
ЗавЕршити цей нелегкий маршрут.
І ШКОДА ВСІХ
Які вулкани й зливи,
Який доль розворот!..
Поріддя галасливе,
Ти з фронту – чи на фронт?
Колотиш тут віками,
Щоб зло було над всім,
Гнилий наріжний камінь
Кладеш в майбутній дім…
Ріденька юшка лірики,
у вишиванках вождики,
Це Україна – з протягами
й дзвонами тривожними;
В бронежилеті, світе, –
а не в якійсь лівреї, –
І кожен тут змагає
за себе – і за неї.
*
Нам час позабивав у душі цвяшки,
ПрисИпав попільцем (як стогін втих), –
З дзвонарок подались ми у монашки,
Бо що робити між отих глухих?..
*
На цій землі заклять багато є –
І над Десною, і над рідним Бугом:
Друг учорашній ворогом стає,
А ворог – другом.
Історія вимішує заміс,
І корогви на вітрі рвуться в клоччя;
Одні кричать: «Трагедію – на «біс’!
А інші мертвим закривають очі…
*
Років твоїх печальна круговерть –
Душа жалЮ й печалі повна вщерть,
І всі вони – із дублями;
Іще не хочеш думати про смерть,
Та – думаєш…
*
Ще день один прожити в тиші
І благості осінніх віт –
Й дивитись, як дерева пишуть
На жовтім листі – заповіт…
*
Знов джеркотів шахед-розвідник,
І дощ ішов, і грудень тяг
В’язку тьму – головного свідка
Своїх «звитяг’.
Не буде світла до обіду,
Й тепла не буде… Запасись
Терпінням, бо уже ні сліду
Мрій, що колись…
Фронт б’ється й потребує зброї, –
А, обминувши будня жах,
Чекають радості нової
Десь по світах…
І ти чекай, зболілий краю,
Збирай всі сили і весь гнів, –
Ще поведе Господь із раю
Твоїх синів.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.