Скімлить ніч, гвалтована сиренами,
Небо рвуть тривоги посланці,
Зорі падають вперемішку з ракетами,
Понад ліжками чатують днів женці.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Крають спокій діти смерті металеві,
Мойра наморилася украй,
Замість снів до кожної оселі
Поспішають віра і одчай.
Сльози й кров здіймаються туманом
У нажахані бліді отари хмар.
Загоряється пригнічено світанок,
Сонце знехотя виходить з-за стожар.
Грім знімів вслухаючись в гурчання
І ячання знавіснілої війни.
Пісня вітру – кволе завивання –
шкребе голкою вініл поміж грудьми.
Й так по колу з лютого у лютий.
Пеклом вже людей не настрашить.
Апогей позаду чи ще буде?
І чи стане сили «завтра» пережить?..
***
Ціна мого дня розрахована смертю,
За посмішку кожну хтось кров’ю сплатив,
І сни пурпурові виборює вперто
на лінії фронту чийсь батько чи син.
Порепані руки солдата в мастилі,
нещадно обпечені свіжою кров’ю,
Щоднини тримають моє небо синім,
Марнуючи власне життя і здоров’я.
Отож, за кожнісіньким новим світанком,
Зцяткованим рясно ранами вирв,
Злітає до Господа звитяжець-янгол,
Що ранок цей востаннє боронив.
Спиваймо ж ці днини з вдячністю в серці –
Задорого платим за краплю спокою.
Довкола настільки багато смерті
Що вже забуваю як бути живою…
***
Дитина моя не пригадує миру.
Безпека – лише послідовність морфем.
Якщо зізнаватися вже зовсім щиро –
у нас на вечерю ракети з борщем.
Дитина моя пророста крізь війну,
гартована криком сирен.
Я їй винна дитинство й щасливу сім’ю
І багато всього іще…
***
Ця війна плюндрує наші душі.
Що залИшиться коли вона мине?
Будемо ми чуйні чи байдужі,
як епоха нас пережує?
Станемо зотлілі чи пекучі,
заживем чи ждатимем кінця?
Мир колись наступить неминуче,
головне, уникнуть забуття,
як відтануть онімілі душі,
згірклі з горя репані серця.
Розмотається смертельний кужіль
Зляже уколошкана борня
Всотає земля крові калюжі
і збере кривавицю в моря.
Битиметься у грудЯх прибоєм
і будитиме нові шторми.
На щитах повернуться герої,
хто ж лишиться жити між людьми?..
***
Вся країна в форму зодяглась,
гідних й ницих вправно розділила,
на живих і мертвих розійшлась,
на нещасних і на не щасливих.
Миром можемо хіба що снить:
Небо, що колись було мрійливе,
Світиться погрозами, сичить
Хтось чекає, а хтось творить диво.
Вся країна тоне у сльозах
Заодно прокльони і молитви
І останній віддих на вустах
Боже, де ти? Чи ж тобі нас видно?
Вбогіша країна з кожним днем
На серцебиття і кілометри
цілять в нас диявольським вогнем
Гинуть діти. Боже, де ж ти?
Вся країна нині у жалобі
І не тільки нині – повсякчас
Отака вона ціна свободи?
Чи ж ти бачиш, чи ти чуєш, Боже, нас?
Ця війна на смерті щедра дуже
Забери всіх, Господи, у рай
І дитячі і дорослі душі
З пекла йдуть до тебе, так і знай.
Світ ділив на воду і на сушу,
Хто ж на мир і війни поділив?
Як ракети обирають душі?..
Як посміли вибрать дітлахів?
Жах увесь у аркуш не вмістить
Кровоточить між рядків писать не можу
Хіба ж горе словом охопить?..
Чи ж ти з нами, чи ти чуєш, Боже?…