“Українська літературна газета”, ч. 7 (387), липень 2026
Це пісня! Але це – не про пісню, яку в перекладі ми знаємо як «Подорожні вночі» або «Мандрівники вночі». У даному випадку жоден з цих перекладів не підійде. Сумніваюся, що ця назва комусь хоча б приблизно підкаже, про що я збираюся написати в цьому нарисі. Колись в інституті мене вчили, що англійські заголовки краще перекладати в останню чергу, після повного ознайомлення зі змістом усього тексту. Тому вводжу читачів у контекст подій, у результаті яких ми з дружиною і стали цими самими strangers in the night. Тільки тоді про правильний переклад вони здогадаються самі.
За підказкою нашого всезнаючого гіда ми наважилися бути присутніми на засіданні… (витримую театрально-акторську паузу) Британського парламенту! Перша реакція: «Як, невже це можливо?!» Відповідь: «No problem». Ось вона – хвалена британська демократія.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Отже, підходимо ми до пункту пропуску гостей в головний законодавчий орган Сполученого Королівства з боку зеленої галявини з пам’ятником Кромвелю і награно буденним тоном заявляємо полісвуменші (вибачте за такий чи то фемінітив, чи то базарний жаргонізм): «Ми хочемо відвідати засідання парламенту». У нашому КРЕПі ми б, звичайно, вибрали інший, вибачливо-прохальний тон, а то й зігнулися б у легкому напівпоклоні. Але тут, подібно до професора Плейшнера, розслабилися і навіть десь знахабніли – нам, мовляв, треба до парламенту, і крапка! А усміхнений правоохоронець у спідниці нам у відповідь: «Так, звичайно, але…» Ох уже ці «але»! Надії маленький оркестрик у наших душах враз стихає, ми скисаємо і перетворюємося на совків, які стоять у кінці величезної черги за ковбасою і почули від людей, які скупчилися попереду, що жаданого дефіцитного продукту на всіх не вистачить. Ну, звичайно, зараз нас відшиють (по-англійськи, ввічливо). Наприклад, причепляться до нашого непарламентського дрес-коду, чи заявлять, що час уже пізній – недарма ж черги ніякої немає. Або скажуть, що місць вільних вже немає. «…Бачите, в чому справа, – продовжує полісвумен, – ви потрапите тільки на дебати…» Начебто ми розраховували потрапити на той єдиний за весь рік візит до парламенту королеви або на виступ прем’єр-міністра на Question Time, коли його безжалісно терзає опозиція.
«Дебати так дебати», – приховуючи радість, погоджуємося ми. Вона знову заїкається про те, що до кінця сьогоднішнього дня будуть тільки дебати…
У пам’яті підсвідомо спливає старий радянський анекдот. Привезений з райкому партії новий, типу обраний, голова колгоспу після доповіді оголошує: «А зараз будуть дебати!» Зал стихає від нечуваного раніше слова. І раптом боязка репліка: «Ну що ж, дебати так дебати, тільки нас, доярок, у першу чергу, бо дуже рано вставати завтра на роботу…»
Може, офіцер засумнівалася в адекватному сприйнятті іноземцями слова «дебати», але ми своєю непохитністю змушуємо пропустити нас на ці загадкові дебати. Спочатку нас пропускають під склепіння Вестмінстерського Холу.
Озираємося. Що по вертикалі, що по горизонталі – простір і стримана велич. За розміром – Палац спорту, за архітектурою – царський палац, з унікальним мереживом різьблених стельових балок і величезним мозаїчним вітражем. Дізнаємося, що споруджувати цей хол почав Вільям Руфус, син Вільяма Завойовника, в 1097 році. Грандіозну споруду було «здано в експлуатацію» через два роки. З 1189-го по 1821-й тут проходили коронаційні банкети. Пізніше в цьому холі проходили суди, страти (зокрема над Гаєм Фоксом і королем Чарльзом І), тут прощаються з покійними монархами (іноді такої честі удостоюються деякі прем’єр-міністри Великобританії, як у випадку з Вінстоном Черчиллем).
З Вестмінстерського Холу переходимо до Холу Св.Стефана (St Stephen’s Hall), де, як виявилося, черга все ж є. Ще один офіцер з переговорним пристроєм садовить нас на крайній від Центрального Лобі диванчик. Чекаємо. Поступово переходимо з диванчика на диванчик – все ближче до Центрального Лобі, де знаходиться розвилка до Палати громад (ліворуч) і Палати лордів (праворуч), а також до залів засідань парламентських комітетів (прямо). Черга просувається досить жваво. Але варто було нам пересісти на найближчий до лобі диванчик, як у холі продзвенів дзвінок. Не змовляючись, дивимося на годинник. Дев’ята година вечора. У них цей час вже підпадає під назву «night». Поняття розтяжне. Словники трактують його як «час від настання темряви до світанку» або «від 6 години вечора до 6 години ранку», але частіше слово перекладається як «ніч». Це й буде першою підказкою до правильного перекладу заголовка цієї замітки.
Раптом пролунав дзвінок, який занурив нас у щось більше, ніж англійський сплін, ми внутрішньо стиснулися в очікуванні оголошення: «Місія неможлива». Зараз як ошелешать: час, мовляв, пізній, караул втомився і т.п. Але розпорядник черги відразу ж нас заспокоїла: обидві палати працюють до 22:30, а дзвінок означає всього лише сигнал призупинення доступу сторонніх на гостьову галерею Палати громад, оскільки депутати приступили до процедури голосування. Проголосують – потім хода роззяв «на балкон – з балкона» відновиться. За замовченням, зрозуміло, що процедура голосування – свята відповідальна справа, треба, мовляв, створити для депутатів режим найбільшого сприяння, а не приховати від сторонніх пустощі «піаністів-багатоверстатників», тим більше, що британські депутати на кнопки (в т.ч. чужі ) не тиснуть, а голосують підняттям руки.
Офіцер відразу ж запропонувала альтернативу: хто не бажає чекати 15-20 хвилин, може нанести візит лордам, тим більше, що в їхній Палаті, як вона запевнила, красивіше приміщення та й черги туди немає. Е, ні! У Палату лордів навіть королева може потрапити. Ми ж хочемо туди, куди британських монархів вже давно (з 1642 року!) не пускають (адже, згідно з давнім правилом, депутатам Палати громад не можна відволікатися і дивитися вгору – у бік балкона). От така невинна політична гра, данина традиції.
Ми з дружиною відхиляємо солодкі обіцянки щодо негайного відвідування «красивої Палати лордів» і робимо нелегкий вибір: будемо чекати – раптом голосування затягнеться і часу на відвідування обох палат не вистачить, то вже краще поспостерігати за роботою нижньої, головної палати – громад. І ось нас нарешті впускають до Лобі – серця британської демократії. Чому раптом – серця? У нашому вітчизняному лексиконі слова «лобіювати», «лобісти», етимологія яких криється якраз у назві цього холу-розвилки Британського парламенту, мають переважно негативний відтінок. У британському, особливо парламентському контексті, це слово означає квінтесенцію такого феномена, як демократія. Справа в тому, що будь-який британець може заявитися сюди (краще, завчасно замовивши відповідний безкоштовний квиток) і попросити про зустріч з депутатом від свого виборчого округу. І клерки, які чергують у цьому красивому за архітектурою й оздобленням холі, повинні піти до палати і запросити (за існуючими тут правилами і традиціями – практично забезпечити «привід») затребуваного політика. А в разі відсутності такого – привести будь-якого іншого члена британського парламенту, а той зобов’язаний підняти проблемне питання на засіданні своєї палати.
Після заповнення в Лобі коротенької анкети з двох пунктів – ім’я та адреса – нас спрямовують вгору по сходах, що ведуть до Палати громад. І тут ми звертаємо увагу на прикріплену до сходової стіни табличку-покажчик – Strangers’ Gallery. Прижилася, однак, ця давня назва публічної гальорки для тих, хто не є ні членом парламенту, ні обслуговуючим його персоналом.
Історія, що пов’язана з частим емоційним вживанням слова strangers зі специфічним його значенням, – гарна підказка для правильного перекладу заголовка даної замітки. З давніх-давен на вигук будь-якого члена парламенту «I spy strangers!» (В залі чужаки/шпигуни!) спікер був зобов’язаний моментально припинити засідання парламенту і суворо вимагати сторонніх піти (Strangers do now withdraw!). У 2004 році слово «чужинець» визнали політично некоректним і замінили його на «представника громадськості» (member of the public). Але сам прийом, направлений на видалення сторонніх (включаючи журналістів з ложі преси), зберігся.
Заходимо на балкон. Глядачів небагато, як і депутатів, що дебатують внизу. Між першими і другими – скляна перегородка. Це відносно недавнє нововведення після інциденту часів другої іракської війни. Коли пошуки зброї масового знищення в Іраку не дали очікуваних результатів, один з гостей гальорки запустив у тодішнього прем’єр-міністра Тоні Блера презерватив з борошном. Влучив. Депутати залишилися переважно в темному, прем’єр – увесь в білому (як в анекдоті, тільки навпаки). Тоді, після довгих дискусій з приводу інциденту, дійшли до паліативного рішення: доступ на гостьову галерею зберегти, але відгородити парламентаріїв від хуліганських витівок прозорою стіною. Акустичні властивості гальорки не постраждали – все, про що говорять унизу, прекрасно чутно на балконі. Щоправда, потім був ще один курйозний випадок. Один із шотландців зловжив гостинністю депутатів: задер свою спідницю і показав їм усе, що під нею ховалося (спіднього під кілтом шотландці, говорять, не носять). «Дикий нарід! Діти гір», як відгукувалися в «Дванадцяти стільцях» про місцевих жителів туристи, що подорожували Кавказом. Парламентський полісмен, який у той день чергував на гальорці, звичайно ж, до таких узагальнень щодо своїх співвітчизників-шотландців підніматися не став, але за хуліганом у спідниці побіг, зловив і з балкона спустив. Чи побачив хто-небудь цю витівку, крім гостей гальорки, судити не беруся (повторюся: депутатам дивитися вгору заборонено), але поживу для суду-пересуду гідам та екскурсоводам цей епатажний житель гірського краю дав чималу.
Отже, заходимо на гостьову галерею. Сідаємо, намагаємося розібратися в диспозиції депутатів, спікера, обслуговуючих клерків, і головне – що обговорюється і який формат дебатів. Цілком прогнозовано (для демократичної країни), мова на цьому засіданні йшла про свіжий скандал, пов’язаний із шахрайським маніпулюванням Лондонською міжбанківською ставкою пропозиції з боку керівництва найбільшого британського банку Barclays. Тон дискусій стриманий, без іспанської або італійської пасіонарності. Учасники дебатів по черзі просять у спікера право на виступ. До речі, для отримання слова депутат повинен підвестися, «зловити погляд Спікера палати» (to catch the Speaker’s eye), а той, помітивши парламентарія, що звівся на ноги, дає дозвіл на промову. Звук уловлюється й посилюється мікрофонами, які звисають згори і рівномірно покривають площу розташування робочих місць сесійної зали.
Можна було б додивитися/дослухати ці дебати до кінця, але ми хотіли встигнути отримати уявлення і про Палату лордів. Черги на її Strangers’ Gallery як і раніше не було. Офіцер-розпорядниця не збрехала: лорди й справді засідають в умовах справжньої архітектурної розкоші. Хоча б у цьому відношенні вони втерли носа Палаті громад з її аскетично невибагливою функціональністю. Лордів, що засідали цього вечора, виявилося стільки ж мало, як і депутатів Палати громад. Так само партикулярно одягнені, так само жінка в ролі спікера (правда, титул у неї більш претензійний – Лорд-спікер). Питання порядку денного (чи вже – нічного?) – «Доступ до води на палестинських територіях у районі західного берега». Формат обговорення – «бу-бу-бу», тобто ніяких пристрастей і зіткнень думок. І ніяких скляних перегородок. Мені цих лордів навіть якось шкода стало: нікому вони не потрібні.
Ми трохи послухали, розпозіхалися і вже зібралися йти, як раптом Лорд-спікер оголосила невелику технічну перерву на 20 хвилин, що тут же було письмово продубльовано на настінному електронному табло: House adjourned during pleasure until 21.30. Формулювання здалося нам двозначним і тому кумедним. Крім як «розсуд» і «зволення» слово «pleasure» має ще одне значення – «задоволення». І недосвідчений перекладач, не знаючи контексту, міг би з плеча перекласти й так: «Засідання палати відкладається на час отримання задоволення до 21:30»).
Не перебільшу, якщо скажу, що в ту ніч ми з дружиною теж отримали велике задоволення. Не поспішайте домислювати – нічого особистого. Мається на увазі «почуття глибокого задоволення» від відвідування Вестмінстерського палацу і польових досліджень внутрі трудового будня британського парламенту. Ми були задоволені тим, що в далекій, чужій країні ніхто не оголосив нас чужинцями і не вигнав на холод «шпигунів», що затесалися в компанію справжніх британських VIP. А ще подумалося: було би добре, якби від «нічних подорожніх», які незабаром повернуться до рідної країни, поменше вернули носа у великих кабінетах і маленьких конторах, щоб при зіткненні з байдужістю і хамством співвітчизників ми не відчули себе чужими.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.