“Українська літературна газета”, ч. 7 (387), липень 2026
– Ой же, Хмелю наш, Хмелю, чи спиш наяву? Мудрування твого я збагнути не годний…Та ж тобі Запорожжя дало булаву, жеб на голови лядські – мов кара господня! Ти ж варганиш листи, мов послідній школяр, улещаєш Москву, заграєш із Ордою…Та бодай би вже висох той твій каламар і гусей най би вибило паддю якою!
Ой, Богдане, не стій проти стрижня ріки, а на Краків веди, на курвегу Варшаву. Лиш змахни булавою – козацькі полки копитами розтопчуть гадючу державу! Он пан-круль, як щеня, у наметі дрижить. За загривок берімо – і в сакви козацькі.
Хай собі той засранець, як хоче: янчить, по-собачому виє чи ниє по-лядськи – ми ж його нєпозвольцям у Сеймі здамо: «Ось… З руками, ногами і потрухами. І пшепрашам, же трохи він… теє… підмок.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Перепудився вельми ваш Янек засцяний».
Ой, не слухай Гірея, не йди до круля, щоб вольнОстей просить…
Треба силою брати! Бо замирення ці, для псякревних – грання.
Стільки ж моці у нас! Гнати, бити й карати!
…Ой, Богдане, кусатимеш лікті не раз, коли тут не піймемо і пса, і всю тічку.
Як відпустимо, вижде псяюга свій час – будем мати в Украйні кровавую річку.
Коли щось не до шмиги кажу, вибачай… Поштолакати зроду не звик поза очі.
Я, полковник брацлавський Данило Нечай, не лукавив ніколи й сьогодні не хочу.
Все, Богдане, сказав… Дайте, хлопці, попить.
Та води, а не сивої труйки отої!
Лють я викричав з себе… А що нам робить – ти, Богдане, скажи…
І змахни булавою!
БОГДАНОВА СПОВІДЬ НА ГОРІ БАТІГ ЛІТА БОЖОГО 1652-ГО
«Гай-гай, Нечаю… мир душі… Прости… Ти знав, що робиш, та не знав, що кажеш… Я під полою дулі не крутив нікому, а от нам її покаже його величність кожен –тільки схиб…
Тож мудрувати мусив, друже-брате… Хто зна, як би скрутилося, коли б тоді дозволив я круля до брану брати…
О, нащо так іздревле і чого: із древа хрест вподібнити до тіла, жеби на ньому розп’ясти того, чия душа за всіх переболіла?
Я не посланець Неба на Землі. Дай, Боже, лиш пораду та розраду: куди приткнуться сій землі моїй, щоб не пропала від лукавства й зради?
Жеби на ній міг і козак, і хлоп орати, сіять і дітей ростити, і жеб ніяке здрайство не могло б на наше жито зазіхать несито.
…Розіпнута несиліє душа. Вже й булава немила. Ким же дана…Тим псом коронним. Та ж з-під кунтуша він серце вирве, лиш засни, Богдане…
Куди не кинься – загребущих рук, жадних очей: а що там у коморі? Чи то Орел, чи Сокіл, а чи Крук – вмент очі вийме, лиш вклякни в покорі…
А ще ж бо розпинають і свої: той під Москву, той під сап’ян султана.
Однака дяка… Хто з них постоїть, аби отут нова держава стала?
Розгарбають, хапнуть і загребуть – що той, що той – потурчать… помоскалять…
О Боже правий, де ж та третя путь, чому такий ти до Украйни неласкавий?
…Вони у серці вже мені ятрять, сі цвяхи-думи, вбиті в сиві скроні…
Це ж скільки літ чекає мій пілат: «In artikulo mortis» – і схолону…
Не діждеться! Хреста мойого твердь уже приємлю, наче душу власну, і лиш тоді пущу її на смерть коли й надія, мов зоря, погасне…
Коби лиш він, мій нарід, не стомивсь так ревно вірувати у самого себе, то я до нього, мов з хреста, колись зійду, вже його волею спасенний.
…Іще терзаюсь. Не отверз уста. Але караюся не тим у безпросвітті, коли мій люд зніме мене з хреста, а тим, чи Русь залишиться у світі…»
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.